Постанова № 64434132, 25.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р. Справа№ 925/1707/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016

у справі № 925/1707/15 (суддя - Єфіменко В.В.)

за позовом Приватного підприємства «Сігма»

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманский тепличний комбінат»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

1. Національний банк України

2. Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»

про визнання права власності

за участю представників сторін від :

позивача: Маркович В.О., довіреність б/н від 29.06.2016

відповідача: Залізняк І.І., довіреність б/н від 23.06.2016

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

1.Добролюбов В.І., довіреність №18-0009/84950 від 13.10.2016

2.Баранов О.В., довіреність № 56 від 27.12.2016

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Сігма» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат» (відповідач у справі) про визнання права власності на 1/20 частку об'єкта, право на частку якого не визнається Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» і іменується «Нежитлова будівля для реалізації сільськогосподарської продукції, площею 9334,3 кв. м», яка розташована за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Дерев'янка, 26 та зареєстрована за Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він на підставі укладеного з відповідачем договору будівельного підряду №10\6 від 11.06.2007 та додаткової угоди до нього від 11.03.2008, провів за власний рахунок додаткові роботи на об'єкті будівництва, вартість яких відповідач не оплатив, у зв'язку з чим Приватне підприємство «Сігма» вважає, що на підставі умов додаткової угоди від 11.03.2008, у нього виникло право задовольнити свої вимоги шляхом визнання за ним права власності на частину будівлі, пропорційну вартості вкладу позивача (вартості проведених ним додаткових робіт).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано за Приватним підприємством «Сігма» право власності на 1/20 частку нежитлової будівлі вказаної у Свідоцтві про право власності, виданого 29.12.2008 виконавчим комітетом Паланської сільської ради на підставі рішення від 26.12.2008 №104, як: нежитлова будівля для реалізації сільськогосподарської продукції, площею 9334, 3 кв. м., що розташована в м. Умань, Черкаської області, вул. Дерев'янка, 26. Стягнуто 10748 грн.13 коп. витрат по сплаті судового збору з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат» на користь Приватного підприємства «Сігма».

Рішення суду мотивоване доведеністю позивачем обставин, на підставі яких у позивача виникло право власності на спірний об'єкт нерухомості.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» подало апеляційну скаргу № 532116 від 31.10.2016, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про здійснення позивачем інвестицій в об'єкт будівництва, оскільки роботи, які були ним проведені по будівництву приміщення відповідача були складовою частиною робіт за договором підряду, а не інвестиціями. Відтак, посилаючись на приписи ст. 331, 392 ЦК України апелянт стверджує про відсутність у позивача прав на приміщення оптової реалізації сільськогосподарської продукції та відповідно відсутність підстав для задоволення позову про визнання за ним права власності на спірний об'єкт. Окрім того, ПАТ «Банк «Київська Русь» зазначає, що майно, право власності на частку якого просить визнати Приватне підприємство «Сігма», у 2010 році було передано Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» в якості забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором №43886-20/10-1 на відкриття не відновлювальної кредитної лінії від 08.10.2010. В подальшому майнові права вимоги за кредитним договором в тому числі і за іпотечним договором були передані Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» в заставу Національному банку України згідно договору застави майнових прав №03/ЗМІП-1 від 08.05.2013. З урахуванням наведеного, апелянт стверджує, про неможливість визнання за Приватним підприємством «Сігма» права власності на частину нежитлової будівлі для реалізації сільськогосподарської продукції, площею 9334, 3 кв. м., що розташована в м. Умань, Черкаської області, вул. Дерев'янка, 26, яка перебуває в заставі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 апеляційну скаргу № 5321/16 від 31.10.2016 Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О. та призначено розгляд справи на 07.12.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 до участі у справі залучено Національний банк України та Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 11.01.2017. Зобов'язано Приватне підприємство «Сігма» надіслати копії позовної заяви на адресу Національного банку України та Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь». Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» надіслати копію апеляційної скарги на адресу Національного банку України.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подало докази надсилання апеляційної скарги на адресу Національного банку України.

У зв'язку з невиконанням Приватним підприємством «Сігма» вимог ухвали суду, не надання доказів направлення копії позовної заяви на адресу третім особам та враховуючи неявку у судове засідання 11.01.2017 представників Національного банку України, Київський апеляційний господарський суд відклав розгляд справи на 25.01.2017 в межах строку розгляду спору, який за клопотанням сторін відповідно до ст. 69 ГПК України був продовжений судом.

25.01.2017 до Київського апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Сігма» надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Київська Русь», в якому позивач зазначає про існування підстав для припинення апеляційного провадження.

У судовому засіданні 25.01.2017 представник Приватного підприємства «Сігма» підтримав поданий відзив, вважає, що існують підстави для припинення апеляційного провадження у справі у зв'язку з тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 у справі №826/22323/15 визнано протиправними та скасовані постанову Правління НБУ від 19.03.2015 №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанову Правління НБУ від 16.07.2015 №460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь». Позивач зазначає, що оскільки вищезазначені постанови Правління ПБУ в судовому порядку скасовані, то відповідно слід вважати, що повноваження уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, яка була призначена виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідації банку, є припиненими, а тому подана Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» апеляційна скарга не підлягає розгляду.

Представники апелянта та Національного банку України у судовому засіданні 25.01.2017 заперечили проти припинення апеляційного провадження у справі, оскільки скасування постанови Правління НБУ від 19.03.2015 №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанови Правління НБУ від 16.07.2015 №460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» не є підставою для скасування чи припинення дії рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 №1706 «Про зміну уповноваженої особи на ліквідацію та делегування повноважень ліквідатора ПАТ «Банк «Київська Русь».

Дослідивши подане клопотання, пояснення представників учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для припинення апеляційного провадження з наступних підстав.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Підстави припинення провадження у справі, визначені ст. 80 ГПК України. Разом з цим, в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції виникають обставини, за яких апеляційний суд може припинити саме апеляційне провадження за аналогією відповідно до ст. 80 ГПК України, такими обставинами може бути в тому числі встановлення апеляційним судом відсутності правового зв'язку між особою, яка подала апеляційну скаргу і яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, з іншими сторонами у справі, чи відсутністю порушень її прав та інтересів (згідно п. 5-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України».)

Однак, як вбачається із матеріалів апеляційної скарги, у ПАТ «Банк «Київська Русь» існує правовий зв'язок з відповідачем у справі щодо нерухомого майна, право власності на частину якого просить визнати позивач, оскільки дане майно передано банку в іпотеку за договором іпотеки від 18.10.2010, що відповідно свідчить про те, що прийняте рішення у справі може вплинути на права та інтереси ПАТ «Банк «Київська Русь», у зв'язку з чим останній і був залучений апеляційним судом до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Наявність чи відсутність в певної особи права представляти інтереси апелянта, в тому числі права на підписання апеляційного скарги перевіряються судом під час прийняття апеляційної скарги до провадження відповідно до ст. 91-98 ГПК України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відсутність права в особи на підписання апеляційної скарги має наслідком залишення апеляційної скарги без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, а не підставою для припинення провадження у справі.

Як вбачається із матеріалів апеляційної скарги, остання подана ПАТ «Банк «Київська Русь» 31.10.2016 згідно календарного штемпелю відділення поштового зв'язку на поштовому конверті (а.с. 211). Подана апеляційна скарга підписана представником ОСОБА_6, який був уповноважений на її підписання згідно довіреності №11 від 14.09.2016. Довіреність №11 від 14.09.2016 на представництво інтересів ПАТ «Банк «Київська Русь» видана від імені банку уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Білою Іриною Володимирівною.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 №1706 «Про зміну уповноваженої особи на ліквідацію та делегування повноважень ліквідатора ПАТ «Банк «Київська Русь» Біла Ірина Володимирівна з 05.09.2016 була призначена уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь».

Враховуючи, що станом на момент звернення з апеляційною скаргою уповноважена особа мала передбачені чинним законодавством України повноваження представляти інтереси банку, в тому числі інтереси банку в судах, беручи до уваги відсутність доказів скасування чи визнання недійсним рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 №1706 «Про зміну уповноваженої особи на ліквідацію та делегування повноважень ліквідатора ПАТ «Банк «Київська Русь», а також те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016, на яку посилається позивач, оскаржена до суду вищої інстанції, беручи до уваги, що уповноважена особа фонду продовжує здійснювати керівництво банком, то відповідно підстави для припинення апеляційного провадження у даній справі відсутні.

Представник апелянта у судовому засіданні 25.01.2017 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача у справі заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Представник відповідача у справі надав свої пояснення по суті спору.

Представник Національного банку України надав свої пояснення по суті спору та просить задовольнити апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Київська Русь» та скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 у даній справі.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

11 червня 2007 року між Приватним підприємством «Сігма» (позивач у справі, підрядник за договором) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» (відповідач у справі, замовник за договором) було укладено Договір будівельного підряду №10\6 (а.с.17-21), відповідно до п. 1.1 якого генеральний підрядник зобов'язався виконати роботи по спорудженню складу готової продукції площею 9600 м. кв., а саме (підготовка підвалин, влаштування фундаментів та каркасу, влаштування огороджуючих конструкцій стін та покрівлі, влаштування каналізації) на об'єкті замовника, що розташований за адресою: вул. Дерев'янка, 26. м. Умань, Черкаської області, на підставі наданої замовником проектної документації та ввести його в експлуатацію.

Пунктом 1.2. договору визначено, що обсяг, види, ціна та терміни поетапного виконання робіт визначаються проектною документацією та договірною ціною.

Відповідно до п. 2.2. договору ціна договору визначена сторонами в розмірі 1 139 922,04 грн з ПДВ.

Оплата робіт здійснюється на підставі актів виконаних робіт, які враховують виконання і договірних і додаткових робіт. Після підписання сторонами акта приймання виконаних робіт, замовник протягом 3 робочих днів оплачує генеральному підряднику ціну виконаних робіт (п. 2.6-2.7. договору).

Остаточний термін виконання робіт, визначений п. 4.1. договору, встановлений до 30 грудня 2007 року.

Згідно з п. 6.1. договору матеріально-технічне забезпечення за цим договором покладається на замовника.

Як передбачено п. 1.3. договору підрядник виконує роботи із матеріалів замовника. При передачі матеріалів право власності на них до генпідрядника не переходить. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу після прийняття по видаткових накладних до підписання сторонами проміжних актів приймання-передавання виконаних робіт несе генеральний підрядник.

Відповідно до п. 1.4. договору роботи, що не передбачені договором та проектною документацією, необхідність яких була виявлена в процесі виконання робіт, оформлюються додатковою угодою в усній чи письмовій формі. В даному випадку при необхідності додатково складаються всі документи, передбачені п. 1.2.

11 березня 2008 року між Приватним підприємством «Сігма» (позивач у справі, підрядник за договором) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» (відповідач у справі, замовник за договором) було укладено Додаткову угоду (інвестиційну) до Договору №10\6 (далі - Додаткова угода), яка набрала чинності з дати її підписання та діє до повного виконання сторонами обов'язків, визначених договором №10\6 та додатковою угодою (а.с.24-25).

У пунктах 1.5., 1.6. Додаткової угоди сторони узгодили, що у разі виявлення в процесі виконання робіт, перелік яких визначено Договором підряду №10\6 від 11 червня 2007 року, необхідності виконання додаткових робіт для повного спорудження складу готової продукції та введення його в експлуатацію, відповідно до п.1.1. договору підряду, та у разі неможливості замовника за власний кошт забезпечити генерального підрядника необхідними для виробництва матеріалами та механізмами, оплатити вартість виконаних додаткових робіт, останній має право за рахунок власних коштів, в межах лімітів, встановлених даною Додатковою угодою, здійснити інвестицію - оплатити такі додаткові роботи та забезпечити матеріалами та механізмами, необхідними для будівництва в межах ліміту до 900 000,00 гривень.

Відповідно до п. 1.7 Додаткової угоди визначення остаточної вартості додаткових робіт та вартості використаних матеріалів та механізмів, необхідних для будівництва здійснюється сторонами після повного виконання генеральним підрядником/Інвестором комплексу необхідних робіт на підставі актів виконаних робіт, підписаних сторонами в порядку, визначеному договором підряду.

Пунктом 1.8. Додаткової угоди визначено, що остаточні розрахунки між замовником та генеральним підрядником/інвестором здійснюється шляхом оплати замовником остаточної вартості інвестиції та вартості використаних матеріалів та механізмів, необхідних для виробництва, визначену відповідно до пункту 1.7. Додаткової угоди протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання акту/останнього акту виконаних робіт (п. 1.8.1.) та у разі, якщо замовник не виконає зобов'язання по сплаті, визначенні п.п.1.8.1. Додаткової угоди генеральний підрядник/інвестор після введення в експлуатацію об'єкта будівництва відповідно до договору підряду, набуває права вимагати визнання за ним права власності на частку в такому об'єкті, пропорційну вартості (станом на день підписання актів виконаних робіт) здійснених ним інвестиції - додаткових робіт та вартість використаних матеріалів та механізмів, необхідних для виробництва, у будь-який незаборонений законом спосіб.

Згідно з п. 1.8.3. Додаткової угоди замовник має переважне право перед іншими особами на придбання частки об'єкту інвестицій у генерального підрядника/інвестора (позивача у справі), сплативши йому його вартість у розмірі вказаному у акті виконаних робіт.

Сторонами погоджено, що у разі, якщо замовник відмовляється в добровільному порядку реалізувати право генерального підрядника/інвестора, передбачене п.п.1.8.2. Додаткової угоди, останній уповноважений звернутися до компетентного суду України з позовом про визнання права власності протягом 10 років з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію до замовника та/або іншої особи, яка буде власником об'єкта будівництва на момент такого звернення (п.1.8.4. Додаткової угоди).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач виконав підрядні роботи, які були прийняті відповідачем у справі на загальну суму 2 138 363,14 грн разом з ПДВ. Факт виконання позивачем робіт, їх обсяги, ціна та прийняття робіт відповідачем у справі підтверджується наявними Актами приймання виконаних робіт за серпень, вересень, жовтень, листопад 2007 року та червень 2008 року, які підписані представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 26.12.2008 (а.с. 39-42) підтверджується, що об'єкт «Крите приміщення для оптової реалізації сільськогосподарської продукції» розташований в м. Умань, Черкаської області по вул. Дерев'янка, №26 було прийнято в експлуатацію, будівництво такого об'єкту здійснювалось генеральним підрядником ПП «Сігма», який виконував будівельно - монтажні роботи в терміни: початок робіт V-2008 р.; закінчення робіт ХІІ - 2008 р.

В подальшому за Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.12.2008 Серії САС №2890 (а.с. 97).

Частиною 1 та п. 1. ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.

Київський апеляційний господарський суд, дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, зазначає, що договір за своєю правовою природою є договором підряду, на підставі якого у його сторін (позивача та відповідача) виникли взаємні права та обов'язки пов'язані із будівництвом об'єкту - нежитлової будівлі для оптової реалізації сільськогосподарської продукції, що розташована в м. Умань, Черкаської області, вул. Дерев'янка, 26, зокрема у позивача виник обов'язок виконання робіт із будівництва об'єкту, введення його в експлуатацію, а у відповідача, як замовника, виник зустрічний обов'язок прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Частиною 1 ст. 877 ЦК України передбачено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт, тобто завершений будівництвом об'єкт або закінчені будівельні роботи, чи інші роботи, нерозривно пов'язані з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 877 ЦК України підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов'язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов'язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності.

Згідно п. 1.4 договору підряду, сторонами погоджено, що у випадку необхідності проведення додаткових робіт, сторони укладають додаткову угоду, в якій серед іншого вказують обсяги, вид, ціну таких робіт.

Як стверджує позивач, в обґрунтування позовних вимог та в запереченнях на апеляційну скаргу, у зв'язку з виникненням необхідності у проведенні додаткових робіт на будівництві об'єкту, сторонами було підписано Додаткову угоду від 11.03.2008, якою серед іншого вони врегулювали можливість здійснення таких додаткових робіт як інвестицій підрядника в об'єкт будівництва.

Приватне підприємство «Сігма» зазначає, що на виконання Додаткової угоди ним у червні 2008 року за рахунок власних коштів, були виконані додаткові роботи на загальну суму 716 542,00 грн, необхідні для завершення будівництва складу готової продукції. Проведені роботи, ПП «Сігма» вважає, своїми інвестиціями в об'єкт будівництва, власником яких є саме позивач та відповідно стверджує, що він є і власником результату таких інвестицій, а саме власником частини збудованого та введеного в експлуатацію приміщення для оптової реалізації сільськогосподарської продукції. З такими доводами погодився і суд першої інстанції.

Однак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення у справі неповно дослідив правову природу відносин, що склались між сторонами, їх правове регулювання та відповідно існування підстав, визначених чинним законодавством для визнання за позивачем права власності на частину нежитлової будівлі для оптової реалізації сільськогосподарської продукції.

Як зазначалось вище у 2007 році сторони уклали договір будівельного підряду, який передбачав виконання позивачем, як генеральним підрядником, робіт із будівництва нежитлової будівлі для реалізації сільськогосподарської продукції. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п. 1.1. договору та, затвердженого сторонами Кошторису, ПП «Сігма» повинно було провести роботи з підготовки підвалин, влаштування фундаментів та каркасу, влаштування огороджуючих конструкцій стін та покрівлі, влаштування каналізації, тобто повністю здійснити спорудження об'єкту та ввести його в експлуатацію. Вартість таких робіт була узгоджена в сумі 1 139 922,04 грн.

Пунктом 1.5 Додаткової угоди від 11.03.2008 сторони визначили конкретні умови, за яких проводяться додаткові роботи:

1) у разі виявлення в процесі виконання робіт, необхідності виконання додаткових робіт для повного спорудження складу готової продукції та введення його в експлуатацію;

2) неможливості замовника за власний кошт забезпечити генерального підрядника необхідними для виробництва матеріалами та механізмами, оплатити вартість виконаних додаткових робіт.

Тобто, вищенаведеним пунктом Додаткової угоди сторони не визначили конкретно, які саме додаткові роботи здійснює підрядник та які не були враховані під час укладення договору. Даним пунктом лише погоджено умови, за яких підрядником можуть здійснюватися додаткові роботи в ході будівництва спірного об'єкту нерухомості. Разом з цим, до матеріалів справи ПП «Сігма» не надало жодних письмових доказів звернення його, як підрядника, до відповідача, як замовника будівництва, із обґрунтуванням необхідності в проведенні будь-яких додаткових робіт на об'єкті, що передбачено приписами ст.. 877 ЦК України та п.8.6. договору підряду, відповідно до якого на підрядника покладено обов'язок попередити замовника про необхідність проведення додаткових робіт або перевищення ціни, передбаченої в проектно-договірній документації.

Як вбачається із Акту приймання виконаних робіт за червень 2008 року, позивач виконав роботи по влаштуванню підлоги (влаштування щебеневої подушки та нижнього бетонного шару), влаштуванню шатрового покриття (влаштування теплоізоляційног покриття, гідро бар'єру, покриття профнастилом, переноска профнастилу) та фарбування металоконструкцій на загальну суму 859 850,59 грн разом з ПДВ. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі роботи входили до обсягу і виду робіт, які позивач згідно п. 1.1. договору підряду та Кошторису робіт, зобов'язаний був здійснити за замовленням Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат» та в подальшому ввести об'єкт в експлуатацію. Доказів внесення змін до кошторису сторони не надали.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені судом вид та обсяги робіт, які були проведені позивачем у червні 2008 року та зазначені в Акті прийнятих робіт за червень 2008, беручи до уваги відсутність листування щодо робіт, які сторони визначили б необхідними та додатковими, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такі роботи не можуть вважатись та не є додатковими роботами, необхідність в проведенні яких виникла під час будівництва, оскільки вони були погоджені сторонами при укладанні договору підряду у 2007 році та входили в той обсяг робіт, які позивач зобов'язаний був здійснити для введення об'єкта в експлуатацію.

Згідно договору підряду вартість всіх робіт за договором становила 1 139 922,04 грн., що також зазначено і в кошторисі робіт (а.с. 22 ). Відповідно до п. 2.4 договору ціна є динамічною. Зміни до договірної ціни можуть вноситись лише за погодженням обох сторін.

Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що Додатковою угодою від 11.03.2008 року сторони фактично внесли зміни лише щодо вартості робіт за договором підряду та способу їх оплати.

Додатковою угодою сторони не передбачили, що вона є чинною щодо відносин, які виникли між сторонами раніше, а тому слід вважати, що після її підписання - 11.03.2008 року, змінились лише положення договору щодо вартості робіт, які виконані позивачем після її підписання та порядку їх оплати.

Тобто фактично мета укладеної Додаткової угоди від 11.03.2008 та цілі, які досягали сторони під час її виконання залишились тотожними тим, які існували під час укладення договору підряду і полягали, в першу чергу, в будівництві нежитлової будівлі за замовленням Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат», отримання ним результату таких будівельних робіт та з іншої сторони, виконання таких робіт позивачем у справі - Приватним підприємством «Сігма» та отримання плати за виконані роботи.

Відповідно до ст. 1, 4, 5, 7, Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції чинній на момент підписання Додаткової угоди) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями, зокрема, можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Таким чином, під час здійснення інвестиційної діяльності її учасники переслідують відповідну мету, зокрема інвестор, здійснюючи інвестицію (тобто вкладаючи свої матеріальні цінності в конкретний об'єкт) має на меті реалізацію такої інвестиції, її використання та отримання економічного, соціального ефекту, яка відрізняється від мети договору будівельного підряду. В даному випадку, сторони, вступаючи у правовідносини між собою, переслідували іншу мету: відповідач - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Уманський тепличний комбінат» - отримати збудоване нерухоме майно, а позивач - Приватне підприємство «Сігма» - отримати плату за виконані роботи, тобто мета останнього обмежується лише платою за виконані роботи, яка не залежить від використання збудованого майна, як об'єкта інвестиції.

Окрім того, судом апеляційної інстанції досліджено, що метою діяльності Приватного підприємства «Сігма» є здійснення виробничо-господарської та комерційної діяльності з послідуючим отриманням прибутку, спрямованого на розвиток соціально-економічних інтересів засновників та членів трудового колективу (п. 3.1. Статуту підприємства а.с. 43-51), а основними видами його діяльності згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Код КВЕД 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; Код КВЕД 23.19 Виробництво й оброблення інших скляних виробів, у тому числі технічних; Код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; Код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; Код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; Код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний).

В той же час ні Статутом Приватного підприємства «Сігма», ні іншими документами не передбачено здійснення позивачем такого виду діяльності як інвестиційна діяльність та отримання прибутку від такого виду діяльності.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи мету укладення договору та цілі, які переслідували сторони під час його укладання, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що укладена між сторонами Додаткова угода від 11.03.2008, хоча і містить у назві слова «інвестиційна», однак ні за предметом, ні за сторонами та їхніми зобов'язаннями один перед одним, ні за правовими наслідками, які настають у зв'язку з її виконанням не містить ознак інвестиційного договору, а, як зазначалось вище, слід вважати угодою, якою сторони обумовили можливість здійснення додаткових робіт у будівництві складу готової продукції, їх вартість та спосіб їх розрахунків.

Згідно умов Додаткової угоди, сторони чітко не встановили вартість робіт, які здійснює ПП «Сігма», а передбачили, що їх вартість визначається в межах ліміту на підставі Акту здачі-приймання виконаних робіт, після підписання якого у замовника (відповідача у справі) виникає обов'язок в оплаті таких робіт. У випадку несплати відповідачем протягом п'яти днів вартості виконаних робіт, у позивача, як генерального підрядника, виникає право задовольнити свої грошові вимоги шляхом визнання права власності на частину приміщення пропорційну вартості виконаних підрядником робіт. Тобто фактично сторони обумовили в першу чергу оплатність здійснених будівельних робіт, обов'язок щодо чого лежить на замовникові будівництва - відповідачу у справі, а у випадку неналежного виконання такого обов'язку, розрахунок з підрядником може бути проведений шляхом визнання права власності на частину об'єкта будівництва, при цьому вибір способів задоволення своїх грошових вимог залежить виключно від волі підрядника. Така конструкція договору дає підстави вважати, що сторони визначили можливість визнання права власності за підрядником на частину об'єкта будівництва, як відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором підряду, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Позивач, посилаючись на те, що за Додатковою угодою він здійснив інвестиції в об'єкт будівництва, стверджує, що після введення такого об'єкта в експлуатацію, він набув право власності на частину об'єкта нерухомості, пропорційну вартості його вкладу, однак, оскільки право власності на даний об'єкт повністю зареєстровано за відповідачем, то ПП «Сігма» вважає, що його право власності є порушеним та підлягає визнанню судом відповідно до ст. 392 ЦК України.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Разом із тим слід зазначити, що відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачено лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК).

Таким чином, набуття права власності, відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення суб'єктивного права власності на певні об'єкти, під час застосування цієї норми необхідним є встановлення, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ст. 876 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення договору підряду, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Згідно договору підряду (п. 1.3., 6.1-6.7, 7.7.) право власності як на матеріали, які надаються замовником для будівництва об'єкту підряднику, так і право на об'єкт після закінчення будівництва належить виключно замовнику - Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству «Уманський тепличний комбінат».

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Враховуючи вищенаведені приписи законодавства, відсутність будь-яких звернень ПП «Сігма» про реєстрацію права часткової власності на нежитлове приміщення з оптової реалізації сільськогосподарської продукції, колегія суддів зазначає про правомірність реєстрації права власності Приватно-орендного сільськогосподасрького підприємства «Уманський тепличний комбінат», як замовника будівництва, на спірний об'єкт нерухомості.

Відповідно до статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до ст. 392 ЦК України, яка передбачає захист права власника шляхом визнання за ним права власності може бути застосована виключно, якщо особа має статус власника.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що Додаткова угода від 11.03.2008 року не містила умови про наявність у позивача майнових прав на незавершений будівництвом об'єкт, а в першу чергу містила умови про оплату робіт, які будуть виконані позивачем, як генеральним підрядником. Слід також зазначити, що чинне законодавство, в тому числі і приписи Закону України «Про інвестиційну діяльність» не передбачають можливості набуття особою права власності на новозбудоване майно (результату інвестицій), як відповідальність у випадку невиконання контрагентом грошових зобов'язань за договором. Відтак, встановлені судом обставини справи спростовують твердження позивача про набуття ним права власності на частину спірної нежитлової будівлі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апелянтом у даній справі є ПАТ «Банк «Київська Русь», як іпотекодержатель спірного нерухомого майна. З поданих ПАТ «Банк «Київська Русь» документів судом апеляційної інстанції встановлено, що між ним та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» 18.10.2010 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1510. Згідно договору іпотеки (п.1.1., 1.2, 1.7.) Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Уманський тепличний комбінат», як власник нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Дерев'янка, буд. 26, передав дане нерухоме майно (в тому числі спірну нежитлову будівлю для оптової реалізації сільськогосподарської продукції) в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» в якості забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором №43886-20/10-1 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 08.10.2010.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як свідчать матеріали справи 08.05.2013 між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Національним банком України укладено договір про надання стабілізаційного кредиту №03, відповідно до п.1.8. якого під забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» своїх зобов'язань перед Національним банком України, ПАТ «Банк «Київська Русь» надав майнові права за кредитними договорами, зокрема за договором від 08.10.2010 №43886-20/10-1, укладеним із Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Уманський тепличний комбінат» (договір застави майнових прав №03/ЗМІП-1 від 08.05.2013) з усіма додатковими договорами до нього.

Дані обставини свідчать, що нерухоме майно, до складу якого входить спірна нежитлова будівля для оптової реалізації сільськогосподарської продукції знаходиться в іпотеці та під забороною його відчуження.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, беручи до уваги недоведеність позивачем виникнення між ним та відповідачем інвестиційних правовідносин, недоведеність виконання ним робіт саме, як здійснення інвестицій в об'єкт нерухомого майна, недоведеність існування у ПП «Сігма» прав часткової власності на дане нежитлове приміщення, колегія суддів дійшла висновку, що у Приватного підприємства «Сігма» не виникло права власності на спірний об'єкт нерухомості, а відтак, і не відбулося порушення такого права відповідачем. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при задоволенні позову, дійшов помилкового висновку про наявність порушеного права позивача та необхідність його захисту шляхом застосування правового механізму, передбаченого статтею 392 ЦК.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог Приватного підприємства «Сігма», що відповідно є підставою для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на позивача у справі.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.3, 4 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 у справі №925/1707/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 у справі №925/1707/15 скасувати та прийняти нове рішення:

«В позові відмовити повністю».

3.Стягнути з Приватного підприємства «Сігма» (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Артема, 88, код ЄДРПОУ 31756648) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (04071, м.Київ, вул. Хорива, 11-А, код ЄДРПОУ 24214088) 11 822 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 94 коп витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду

5. Матеріали справи № 925/1707/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська