Постанова № 64434016, 25.01.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017 Справа № 912/3963/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Білецької Л.М., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність № 1437 від 20.12.2016;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність № 2547 від 07.11.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому на рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2016 по справі № 912/3963/16 (суддя Макаренко Т.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» від імені якого діє Кіровоградська філія ПАТ «Укртелеком», м. Кропивницький

до відповідача ОСОБА_3 соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому, м. Знам'янка, Кіровоградської області

про стягнення 86668,01 грн., -

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2016 року рішенням господарського суду Кіровоградської області по даній справі позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_3 соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Кіровоградської філії ПАТ «Укртелеком» 86668,01 грн. заборгованості та 1378,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю заборгованості відповідача (головного розпорядника коштів бюджетного фінансування соціальних пільг) перед позивачем за надані останнім телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, пільговим категоріям громадян, компенсація виплат яким передбачена діючою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі - Порядок № 256).

Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована прийняттям судом рішення без дотримання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що на думку апелянта є підставою для оскарження вказаного рішення в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга фактично зводиться до того, що відповідно до п. 2 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджетах обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Виконання гарантованих державою зобовязань та соціальних гарантій, зокрема, щодо надання пільг на послуги звязку громадянам, які згідно із законом мають на це право, не може залежати від фінансової спроможності місцевих територіальних громад (місцевих бюджетів), оскільки може призвести до зниження соціальних можливостей та соціальної захищеності громадян.

ОСОБА_3 соціального захисту Знамянського міськвиконкому, як головний розпорядник коштів міського бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення виконує свої повноваження, визначені Порядком № 256, Бюджетним кодексом України і не може встановлювати інший порядок та механізм фінансування державних програм соціального захисту населення та діяти всупереч вимогам чинного законодавства.

Крім того, апелянт вважає, що позивачем обрано не належний спосіб захисту порушених прав встановлених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 апеляційну скаргу прийнято до розгляду у судовому засіданні на 25.01.2017.

17.01.2017 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду задоволено клопотання ПАТ «Укртелеком» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

24.01.2017 на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ПАТ «Укртелеком» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив колегію суддів залишити рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2016 по справі № 912/3963/16 без змін, а апеляційну скаргу відповідача по справі без задоволення.

25.01.2017 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін за наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - позивач, або ПАТ «Укртелеком») є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Статуту та своїх внутрішніх актів.

Згідно п. 2.2.1. Статуту, одним з основних видів діяльності ПАТ «Укртелеком» є надання телекомунікаційних послуг, в тому числі послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 28.09.2006 № 384 позивача включено до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за № 74.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту». Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України від 23.03.2000 № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», Законом України від 24.03.1998 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Механізм реалізації визначених законодавством України соціальних гарантій, зокрема отримання пільг з оплати послуг зв'язку, визначається Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою КМУ від 29.01.2003 № 117 (далі - Положення № 117), Порядком надання окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженим постановою КМУ від 04.06.2015 № 389 (далі - Порядок № 389).

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача, який ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.

Згідно п. 3 Порядку № 389 пільги, зокрема щодо оплати послуг за користування телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів, надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Згідно з ч. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України (на момент надання послуг і зверенння до відповідача з листами про відшкодування пільг з оплати послуг звязку) надання пільг з послуг зв'язку здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Відповідно до п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою КМУ від 29.01.2003 № 117 (надалі - Положення №117), підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа надають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».

Згідно п. 3.10. Положення «Про управління праці та соціального захисту населення Знямянського міськвиконкому» одним із основних завдань управління є, зокрема, виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно п. 11 Положення № 117, на відповідача, як на уповноважений орган, покладено обов'язок щомісяця:

1) звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складати:

- реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають пільги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»;

- акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3- пільга». З огляду на вищезазначені вимоги законодавства, позивач у 2016 році надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян, які проживають на території м. Знам'янка.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, позивачем, згідно листа від 12.09.2016 вих. № 08-31-1460 надані відповідачу, як уповноваженому органу, розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою «2-пільга» (а. с. 48 том 1).

Всупереч нормам чинного законодавства, витрати понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2016 по 31.08.2016 відповідачем не відшкодовані, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 86668,01 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а. с. 52 том 1).

Листами від 14.06.2016 № 08-27-897; від 11.07.2016 № 08-27-1090; від 09.08.2016 № 08-31-1254; від 12.09.2016 № 08-31-1460, поданими позивачем до матеріалів справи, останній неодноразово звертався до відповідача з питань необхідності відшкодування пільг з оплати послуг зв'язку (а. с. 19-27).

Відповідач своїм листом від 07.07.2016 № 1504 повідомив позивача про відсутність бюджетного фінансування на відшкодування пільг в 2016 році та про те, що відповідачем приймаються надані позивачем розрахункові документи, але не беруться до розрахунку (а. с. 28 том 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з підпункту «б» п. 4 ч. 1 ст.ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (надалі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі Порядок № 256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Зокрема, п. 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання соціального захисту населення.

Відтак, головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг в м. Знам'янка є ОСОБА_3 соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому (надалі - відповідач). Таким чином, саме на відповідача згідно положень Порядку та Постанови № 256 покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги. Пунктом 2 Постанови № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними місячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку № 256).

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2016 по 31.08.2016 в розмірі 86668,01 грн. відповідачем відшкодовані не були, що не заперечувалося самим відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача щодо неналежного бюджетного фінансування з огляду на наступне.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011.

За таких обставин, ОСОБА_3 соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

У листі від 30.06.2011 № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що «...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)».

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог ПАТ «Укртелеком» в особі Кіровоградської філії до ОСОБА_3 соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому про стягнення суми 86668,01 грн. відшкодування коштів за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян за договорами №43-09 та №44-09 від 01.01.2015 в період з 01.01.2016 по 31.08.2016, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Посилання апелянта на те, що у спірних правовідносинах він не є стороною договірних зобовязань спростовується приписами ст. 11 ЦК України, що визначає підстави виникнення цивільних прав та обовязків. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Частиною 3, 4 ст. 11 ЦК України обумовлено виникнення цивільних прав та обовязків безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Чинне законодавство України не передбачає обовязковості договірних відносин сторін на відшкодування витрат за надані послуги звязку пільговим категоріям громадян, оскільки зобовязання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання. Таким чином, договірні зобовязання сторін не є єдиною підставою для предявлення позовних вимог позивачем, оскільки порядок надання та відшкодування пільг передбачено спеціальними законами та нормативно-правовими актами, посиланням на які позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання апеллянта на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки вищезазначеними законодавчими та нормативно-правовими актами передбачено надання пільг при оплаті за послуги звязку (телекомунікаційні послуги) та їх відшкодування відповідачем (головним розпорядником коштів місцевого бюджету), що відповідає обраному позивачем способу захисту порушеного права, встановленого ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України.

Отже, з огляду на вищезазначене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

За таких обставин, Дніпропетровський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У звязку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 р. у справі № 904/9517/13 без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 30.01.2017.

ГоловуючийЮ.Б. Парусніков

Судді:Л.М. Білецька

ОСОБА_4