Рішення № 64433959, 25.01.2017, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р. Справа № 925/1459/16

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Марковський В.В. за довіреністю у справі;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СКС" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 18 845,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 18 845,79 грн. з них: 15 058,15 грн. основного боргу, 2 699,93 грн. пені, 800,58 грн. інфляційних та 287,13 грн. 3 % річних на підставі договору поставки № 1460 від 30.12.2009, укладеного між сторонами.

16.01.2017 позивач подав суду заяву про уточнення позовних вимог від 10.01.2017 в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі лише 7 527,79 грн. з них : 6 058,15 грн. основного боргу, 381,93 грн. пені, 800,58 грн. інфляційних витрат та 287,13 грн. 3 % річних.

25.01.2017 позивачем подано суду остаточну заяву про уточнення позовних вимог від 23.01.2017, в якій просить суд стягнути з відповідача 8 038,04 грн. з них: 6 058,15 грн. основного боргу, 860,92 грн. пені, 829,99 грн. інфляційних втрат та 288,98 грн. як 3 % річних.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити.

Суд ухвалює прийняти до розгляду заяву про уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, оскільки дана заява є заявою про зменшення позовних вимог.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, свого представника в жодне судове засідання не направив, заперечень проти позову не надав.

Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представника відповідача в порядку ст. 75 ГПК України.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що зменшені позовні вимоги підлягають лише до часткового задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю "С К С" (далі-Постачальник, позивач по справі) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - Покупець, відповідач по справі) було укладено договір поставки № 1460 (а.с.16-17), у відповідності до якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язався приймати і оплачувати його в порядку та на умовах визначених цим договором ( п. 1.1. договору).

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару визначається в товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), які оформляються Постачальником відповідно до поданого Покупцем замовлення ( п. 1.2. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до "31" грудня 2010 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із Сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей договір або між Сторонами не буде укладений новий Договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах ( п. 10.1. договору).

Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 Цивільного кодексу України). До відносин поставки застосовуються норми ЦК України про купівлю-продаж.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

30.12.2009 між сторонами у справі було підписано протокол розбіжностей (а.с. 18), відповідно до якого Сторони дійшли згоди по таких умовах договору:

- п. 3.3. після підписання Сторонами ТТН, претензії щодо кількості Товару Постачальником не розглядаються ;

- п. 6.5. у випадку поставки Товару неналежної якості Постачальник зобов'язаний без зволікання замінити неякісний Товар якісним.

Право власності на Товар, а також ризик випадкового знищення та (або) пошкодження Товару, переходять Покупцеві у момент підписання ним ТТН (п. 2.4. договору).

З доводів позивача вбачається, що він на виконання умов договору поставки передав відповідачу товар на загальну суму 18 410,45 грн., що підтверджується товарно - транспортними накладними :

- № У0000006585 від 02.03.2016 на суму 1 179,13 грн.;

- № 6753 від 03.03.2016 на суму 1 611,96 грн. ( а.с. 19);

- № С0000016301 від 03.03.2016 на суму 2 648,28 грн. ( а.с. 20);

- № С0000016417 від 03.03.2016 на суму 2 167,89 грн. ( а.с. 21);

- № С0000016783 від 04.03.2016 на суму 848,55 грн. (а.с. 22);

- № С0000017813 від 10.03.2016 на суму 835,12 грн. (а.с. 23);

- № 6851 від 04.03.2013 на суму 1 283,52 грн. (а.с. 24);

- № С0000017083 від 05.03.2016 на суму 798,94 грн. ( а.с. 25);

- № С0000016782 від 04.03.2016 на суму 933,00 грн. (а.с. 26);

- № С0000016769 від 04.03.2016 на суму 6 104,06 грн. (а.с. 27).

Накладну № У0000006585 від 02.03.2016 на суму 1 179,13 грн. позивач вважає повністю оплаченою.

Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надав. За загальним правилом, право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі або передачі товаро-супровідних документів на нього.

За доводами представника позивача, інших відносин, ніж оформлені договором поставки № 1460 від 30.12.2009 року між сторонами немає і всі поставки за накладними здійснені на виконання умов цього договору.

Оплата здійснюється протягом 21 (двадцять один) календарних днів з моменту передачі партії Товару Покупцю (п. 4.1. договору). Загальна сума заборгованості Покупця не може перевищувати ліміту в 44 000 (сорок чотири тисячі) грн. 00 коп. (п. 4.1.1. договору).

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За доводами позивача, відповідач свої зобов'язання виконав частково, сплативши позивачу лише 12 304,93 грн. за поставлений товар (3304,93+2000+3000+4000). Доказів про проведення розрахунків у більшій сумі, ніж обліковує позивач, відповідач суду не подав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 6 105, 52 грн. (18 410,45 - 12304,93). Однак позивач просить стягнути з відповідача лише 6 058,15 грн., оскільки припустився помилки у розрахунках при зазначенні суми накладної № С0000017813 від 10.03.2016 (вказано у позові 733,92 грн. замість 835,12 грн.). В частині стягнення залишку суми основного боргу позивач свої вимоги не змінював.

Строк проведення повного розрахунку за весь отриманий товар на час прийняття рішення по справі для відповідача вже є таким, що настав, доказів сплати боргу у справу не надано, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 6 058,15 грн. залишку основного боргу за товар.

За змістом остаточної заяви про уточнення позовних вимог від 23.01.2017 позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 860,92 грн. за прострочення розрахунків за товар. При цьому фактично пеню розраховано як штраф у сумі 5%. Уточненням у судовому засіданні представник позивача вказав, що під видом пені він просить стягнути штраф в розмірі 5% по п. 6.1. договору між сторонами.

Суд вважає, що позивачу слід відмовити у стягненні 860,92 грн., як нарахування в розмірі 5% від суми боргу по кожній накладній, виходячи з такого:

Як встановлено судом, правовідносини сторін оформлені договором поставки № 1460 від 30.12.2009 .

У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пеня розраховується за кожний день прострочення, а штраф - одномоментно у фіксованому розмірі в процентах.

Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом п. 6.1. договору поставки № 1460 від 30.12.2009 року, при порушенні строку оплати Покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% від простроченої суми за кожен день прострочки.

Отже за змістом даного пункту сторони фактично домовилися про встановлення відповідальності у вигляді пені, яка розраховується за кожен день прострочення.

Однак у відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, що сплачується, не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення.

Позивач розрахунок пені згідно вказаних вимог закону та положень п. 6.1. договору не наводить і вважає, що за цим пунктом він вправі стягувати саме штраф у розмірі 5%, розрахований від суми боргу по кожній накладній, хоча скрізь у тексті позовних матеріалів називає його пенею.

Однак за змістом п. 6.1. сторони домовилися про відповідальність у вигляді пені, яка розраховується за кожний день прострочення, а не про штраф.

Оскільки розрахунок пені позивачем не наведено, а на стягнення штрафу згідно п. 6.1. договору він не має права, то у стягненні 860,92 грн. позивачу слід відмовити повністю, що не позбавляє позивача права повторного звернення до суду із правильним визначенням правової природи цього платежу.

В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, користуючись своїм правом, встановив періоди нарахування інфляційних в сумі 829,99 грн. з 25.03.2016 до 07.11.2016 по кожній накладній та 3% річних в сумі 288,98 грн. за цей же період.

Суд, перевіривши порядок нарахування позивачем інфляційних, встановив неправильність їх нарахування. За належним розрахунком сума інфляційних становить 1249,89 грн., розрахунок 3% річних є вірним.

В частині стягнення інфляційних позивач свої вимоги не змінив.

Доказів проведення розрахунку за інфляційними та 3% річних відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 829,99 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 288,98 грн.

На підставі викладеного з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути лише 6 058,15 грн. залишку основного боргу, 829,99 грн. інфляційних втрат, 288,98 грн. як 3 % річних на підставі договору поставки № 1460 від 30.12.2009, укладеного між сторонами по справі.

В частині стягнення 860,92 грн. у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Згідно ст. 49 ГПК України, враховуючи вину відповідача у виникненні спору, судові витрати належить покласти на відповідача повністю та стягнути на користь позивача 1378,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України. суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС" (ідентифікаційний код 36088095, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б) --- 6 058,15 грн. основного боргу, 829,99 грн. інфляційних витрат, 288,98 грн. 3 % річних та 1 378,00 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 860,92 грн. у задоволенні позову - відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 30 січня 2017 року

Суддя Н.М. Спаських