Рішення № 64433840, 24.01.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р.Справа № 922/4415/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Бєсєдіній М.М.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м.Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м.Харків до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків , Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально- виробничий комбінат №5 Харківської міської ради", м.Харків , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків про визнання недійсним договору та повернення майна за участю прнедставників:

від прокуратури: Перегонцева Н.С., посвідчення від 04.10.2016 №044395

від позивача: не з'явився

від першого відповідача: Воронова Ю.В., довіреність №367 від 10.01.2017

від другого відповідача: не з'явився

від третього відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області, м.Харків (далі за текстом - прокурор), звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м.Харків (далі за текстом - позивач), з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків (далі за текстом - перший відповідач), Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради", м.Харків (далі за текстом - другий відповідач), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків (далі за текстом - третій відповідач), про визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009 та зобов'язання третього відповідача звільнити нежитлові приміщення площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та повернути їх у комунальну власність.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити. Надав письмові пояснення, в яких наполягає на тому, що строк позовної давності при зверненні з даним позовом пропущено не було.

Перший відповідач у письмових поясненнях та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог та пропуск прокурором строку позовної давності.

Представники позивача, другого та третього відповідачів своїх представників в судове засідання не направили, причини неявки суду не повідомили. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників прокуратури та першого відповідача, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

14 травня 1999 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради (власник) та Комунальним закладом освіти навчально-виробничим комбінатом Фрунзенського району м.Харкова (заклад) було укладено договір про передачу майна в оперативне управління №937 (надалі - договір №937).

Відповідно до пункту 1.1. договору №937, власник передає, а заклад приймає майно в оперативне управління на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.04.1999р. №450 та розпорядження управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 14.05.1999р. №322.

Згідно з пунктом 1.3 договору №937, власник передає закладу в оперативне управління майно строком на 1 рік.

Відповідно до пункту 5.1 договору №937, заклад використовує передане майно у відповідності до мети та задачі, передбачених його Статутом.

Пунктом 5.2 договору №937 сторони погодили, що закладу дозволяється списувати, передавати іншим організаціям, здавати в оренду передане майно та приміщення тільки з дозволу власника.

26 січня 2009 року між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №3759 (надалі - договір №3759).

Відповідно до пункту 1.1. договору №3759, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 60кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі управління освіти Фрунзенської районної у м.Харкові ради.

За умовами пункту 1.2. договору №3759, майно передається в оренду з метою використання виробнича діяльність суб'єктом малого підприємництва (кондитерське виробництво).

Відповідно до пункту 2.1. договору №3759, набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання - передачі майна.

Пунктом 3.1 договору передбачено №3759, що вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 167 390,00рн станом на 19.01.2009р.

26 січня 2009 року КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на підставі договору оренди передало за актом приймання - передачі нежитлового приміщення (будівлі) Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нерухоме майно, що є предметом договору (нежитлове приміщення 2-го поверху площею 60,0кв.м., в 2-ох поверховій нежитловій будівлі).

Відповідно до рішення Харківської міської ради від 16.11.2011 р. № 492/11 "Про затвердження Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова" (надалі - Порядок) орендодавцями комунального майна є: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо: нерухомого майна, яке знаходиться в господарському віданні та оперативному управлінні комунальних підприємств (крім КП "Жилкомсервіс"), установ, організацій або яке закріплене за КП "Жилкомсервіс" під власні потреби, та загальна площа якого перевищує 200 квадратних метрів на одне комунальне підприємство, установу, організацію (підпункт 1.2.1.(г) пункту 1.2 Порядку.

01.01.2012р. муж КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №3759/2009 від 26.01.2009р., якою виклали договір оренди №3759/2009 від 26.01.2009р. в новій редакції (надалі - додаткова угода №3759/2009).

Відповідно до пункту 1.1. додаткової угоди №3759/2009, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 60,00 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації №2031 від 25.12.2008р Майно передається в оренду з метою використання: виробнича діяльність суб'єктів малого підприємництва (кондитерське виробництво) (пункт 1.2. додаткової угоди №3759/2009).

Згідно пункту 2.1 додаткової угоди №3759/2009, набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання - передачі майна.

Відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди №3759/2009, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 167 390,00грн. станом на 19.01.2009р.

Цей договір згідно пункту 10.1 додаткової угоди №3759/2009 діє до 26.01.2012р.

Відповідно до умов пункту 10.5 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той саме термін і на тих саме умовах .

01 січня 2012 року КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на підставі договору оренди №3759/2009 від 26.01.2009р. передало в орендне користування за актом приймання - передачі нежитлового приміщення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нерухоме майно, площею 60,00 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

26 січня 2012 року між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №3756 від 26.01.2009р. нежитлового приміщення (надалі - додаткова угода).

Пунктом 1 додаткової угоди сторони погодили, що керуючись Законом України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до Методики розрахунку орендної платті за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011р. № 566/11, за згодою сторін, пункт 3.1. та пункт 3.2. розділу 3 "Орендна плата", та пункт 10.1. розділу 10 "Строк дії та умови зміни, розірвання Договору", договору оренди № 3759 від 26.01.2009р. викласти в наступній редакції:

"3.1. Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 108000,00грн. ( сто вісім тисяч грн.) станом на 13.04.2012р.

3.2. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011р. № 566/11 (далі - Методика). Орендна плата за січень місяць 2012р. становить - 945,00 грн. без урахування пдв. Ставка орендної плати складає 15%.

10.1. Цей договір діє з 26.01.2012р. до 26.01.2013р."

Додатковою угодою б/н б/д до договору оренди нежитлового приміщення №3759 від 26.01.2009р. КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендар) погодили викласти пункт 10.1 договору оренди №3759 від 26.01.2009р. в наступній редакції: 10.14. Цей договір діє з 26.01.2015р. до 26.01.2016р. (т.1 а.с 27.)

Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2015р. заступник прокурора Харківської області звернувся до голови Харківської міської ради Кернеса Г.А. з листом №09-767вих.-15, в якому повідомив про свій намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору оренди та повернення майна у зв'язку з виявленням прокуратурою порушень вимог Закону України "Про освіту" під час укладання договору оренди від 26.01.2009р. №3759 між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та ФОП ОСОБА_1

30.07.2015р. заступник прокурора Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009р., укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, погоджені відповідачем-1, а також зобов'язати відповідача-3 звільнити нежитлові приміщення площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та повернути їх у комунальну власність.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що прокуратурою міста Харкова під час вивчення стану використання майна закладів освіти встановлено факт надання в оренду суб'єкту господарювання майна навчального закладу для цілей, не пов'язаних з навчальним процесом, що порушує інтереси держави в частині гарантування конституційного права громадян на освіту.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з приписами частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільно кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про освіту" визначено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно приписів статей 28, 29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Статтею 3 Закону України "Про професійно-технічну освіту" також визначено, що професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до пункту 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997р. № 38 (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) (надалі - Постанова) до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься здавання в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до змісту пункту 4 розділу 9 вказаної Постанови була надана можливість державним навчальним закладам здавання в оренду будівель, споруд, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України 17 серпня 2000р. №507, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин,

Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, (який регулювався постановою КМУ від 20.01.1997р. №38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" в редакції від 17.11.2004р.) не входила можливість здавання в оренду іншого нерухомого майна, тобто не була передбачена можливість орендування окремого приміщення.

Посилання першого відповідача на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 27.10.2010р. №796, відповідно до якої обсяг майна закладів освіти, яке може бути надано в оренду на платній основі розширився, в даному випадку не підлягає до застосування до спірних правовідносин, оскільки даний нормативно правовий акт, яким затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності набрав чинності тільки 13.09.2010р., тобто після виникнення спірних правовідносин.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

Крім того, постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. за №63 затверджені Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (надалі- Правила ДСанПіН 5.5.2.008-01), які поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.

Відповідно до пункту 3.19 Правил ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча стаття 61 Закону України "Про освіту" зазначає, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих, в тому числі, на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень. Однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Як вбачається з копії технічного паспорту нежитлові приміщення загальною площею 60,00кв.м., передані в оренду за оспорюваних договором, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, належать до комунальної власності та розташовані в Комунальному закладі "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР", отже за статусом є державним навчальним закладом, який законом в цілому заборонено використовувати не за призначенням.

Відповідно до пункту 1 "Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат" затвердженого наказом Міністерства освіти України від 30.11.1993р. №430 визначено, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат (надалі - комбінат) - навчально-виховний комплекс, який задовольняє потреби громадян, держави і суспільства у поглибленні базової трудової підготовки школярів 8-11 (10-11) класів, здійснює професійне консультування учнівської молоді, організовує їх добровільну продуктивну працю та забезпечує реалізацію потреб особистості в отриманні професії і кваліфікації відповідно до її інтересів, здібностей, наявних умов.

Відповідно до Статуту Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 28.12.2008р.) (надалі - Статут) затвердженого начальником управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, головною метою навчального закладу є здійснення трудової, профільної, професійної, підприємницької підготовки учнівської молоді, забезпечення задоволення освітніх запитів із профільного й професійного навчання на підвищеному рівні та адаптацію молоді в умовах ринкової економіки поряд з отриманням загальноосвітньої підготовки у загальноосвітніх навчальних закладах (пункту 1.5. Статуту).

Відповідно до пункту 1.11. Статуту, у КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" запроваджено наступні профілі навчання: дошкільне виховання; медичний, бухгалтерський облік, деревообробка, металообробка, радіотехнічний, менеджмент та підприємництво, швацький, секретар керівника і автодільниця.

Отже, напрямки за якими Комунальний заклад "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради" здійснює навчання не пов'язані з діяльністю 3-го відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а саме - кондитерське виробництво.

З огляду на викладені положення законодавства, платні послуги по передачі в оренду приміщень загальноосвітнього державного закладу можуть надаватися виключно з метою досягнення передбачених у статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань, якими є виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Крім того, відповідно до статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з приписами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, яка у відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", є достовірними, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (основний); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

В матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю.

Отже, оспорюваним договором фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під виробництво хліба та хлібобулочних виробів, тобто для проведення господарського (підприємницької) діяльності орендарем.

Також, Наказом Держкоммістобудування України від 27.06.1996р. №117 затверджено державні будівельні норми "Будинки та споруди навчальних закладів" ДБН В.2.2-3-97 (надалі - ДБН В.2.2-3-97).

Пунктом 3.5 ДБН В.2.2-3-97 передбачено, що в навчальних приміщеннях з постійним перебуванням людей, окрім необхідних систем вентиляції, слід передбачати наскрізне або кутове провітрювання приміщень (в тому числі через рекреації, коридор або суміжне приміщення). Вікна повинні бути обладнані пристроями механічного відчинення фрамуг чи кватирками на доступній для відчинення висоті.

Крім того, пунктом 3.6. ДБН В.2.2-3-97 передбачено, що навчальні приміщення належить ізолювати від приміщень, де є джерела розповсюдження шуму (майстерні, фізкультурно-спортивні зали тощо) і запахів (їдальні і т.п.).

Як вбачається з наявної у справі копії експлікації технічного паспорту внутрішньої площі до нежитлової будівлі літ. А -3 (АДРЕСА_1), призначенням нежитлового приміщення 2-го поверху, загальною площею 60,0 кв.м. - є пекарня, у даному приміщенні відсутнє наскрізне або кутове провітрювання та воно є джерелом розповсюдження запахів, що свідчить про порушення пунктів 3.5, 3.6. ДБН В.2.2-3-97, при цьому на 1-му та 3-му поверсі знаходяться учбові кабінети.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України ,якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсними (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього суперечать вимогам частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване приміщення було передано для розміщення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Разом із тим, першим відповідачем заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Прокурор, заперечуючи проти даної заяви першого відповідача вказує, що про порушення законодавства йому відомо у травні 2015 році під час вивчення стану збереження майна навчальних закладів Харківської області.

Розглянувши вищевказані заяву першого відповідача та заперечення прокурора, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Крім того, місцевим господарським судом не враховано, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанова Верховного Суду України від 25.03.2015р. у справі №11/163/2011/5003).

За таких обставин, суд вважає, що прокурор звернувся з позовом у даній справі з пропуском строку позовної давності, який сплинув через три роки з дати укладення оспорюваного договору оренди, тобто - 26.01.2012, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 30.01.2017 р.

Суддя М.В. Калантай