Рішення № 64433174, 24.01.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.2017 Справа № 905/3294/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська Продуктова Компанія»доПублічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» про за участю представників: від позивача: від відповідача:cтягнення 62517,36грн. ОСОБА_1 представник за довіреністю; не зявився.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська Продуктова Компанія» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» основного боргу у розмірі 24004,12грн., 3% річних у розмірі 1474,70грн., інфляційного збільшення боргу у розмірі 16202,81грн., пені у розмірі 21051,28грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки №250/12 від 19.07.2012 щодо здійснення своєчасної оплати вартості поставленого товару.

На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надає належним чином засвідчені копії наступних документів: договору поставки №250/12 від 19.07.2012, додаткової угоди від 26.12.2013, накладних №1466 від 10.06.2014 на суму 2856.01грн., №1496 від 12.06.2014 на суму 3196,02грн., №1536 від 17.06.2014 на суму 3196,02грн., №1603 від 24.06.2014 на суму 5644,03грн., №1653 від 03.07.2014 на суму 1496,00грн., №1697 від 08.07.2014 на суму 3332,02грн., №1720 від 10.07.2014 на суму 4284,02грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.11.2016 порушено провадження та призначено справи до розгляду.

13.12.2016 позивач звернувся до господарського суду Донецької області із заявою про зменшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 24004,12грн., 3% річних у розмірі 1475,00грн., інфляційні втрати у розмірі 16318,91грн., пеню у розмірі 20719,33грн.

Заява мотивована тим, що при розрахунку штрафних санкцій допущена арифметична помилка, що призвело до завищення позовних вимог в частині стягнення пені на суму 331,95грн., та заниження суми до стягнення інфляційних втрат на суму 116,10грн. і 3% річних на суму 0,30грн. Зазначене призвело до завищення суми позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій на суму 215,55грн. Вказана заява була відправлена відповідачу 16.01.2017, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За таких обставин, судом прийнята до розгляду заява позивача про зменшення позовних вимог.

Подальший розгляд справи здійснюється в межах позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 24004,12грн., 3% річних у розмірі 1475,00грн., інфляційних втрат у розмірі 16318,91грн., пені у розмірі 20719,33грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсягу, посилаючись на те, що накладні не містять доказів отримання відповідачем товарів. Зокрема, останні оформлені позивачем, відомості про факт отримання товару не містять, оскільки неможливо встановити особу з боку відповідача як таку, що уповноважена на отримання товару, факт отримання товару з боку відповідача не підтверджений довіреністю на отримання товаро-матеріальних цінностей. Проведення на території заводу відповідача бойових дій, розташування в його приміщенні військових формувань, недопущення на територію працівників підприємства тощо, унеможливлюють виконання підприємством податкових та інших зобовязань. Таким чином, доступ до первинних документів, в тому числі за період, зазначений позивачем, у підприємства відповідача відсутній, що не дає змогу перевірити обґрунтованість позовних вимог, тому заперечення гуртуються виключно на документах, що надані позивачем. Окрім того, видаткова накладна №1720 від 10.07.2014 містить адресу постачальника товару « 86414, ДНР, м.Єнакієво, пр.Берегового,10.» Отже, достовірність господарської операції, відображеної за цією накладною, взагалі неможливо вважати належним та достовірним доказом. Відповідач зазначає, що позивачем при нарахуванні пені не взято до уваги строки нарахування неустойки, більш ніж шестимісячний період. Також, відповідач просить застосувати до нарахування пені позовну давність.

Представники позивача та відповідача клопотань щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, вислухавши правову позицію позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

19.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаська продуктова компанія» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Красногорівський вогнетривкий завод» (покупець, відповідач) підписаний договір поставки №250/12 (далі Договір).

Між сторонами 26.12.2013 підписана додаткова угода до Договору, якою змінено п.9.1 Договору.

За умовами вказаного Договору постачальник зобовязався поставити покупцеві продукцію виробничо технічного призначення, номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані у специфікаціях, наданих до цього Договору, які є його невідємною частиною (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору покупець зобовязується прийняти та оплатити поставлений товар.

Згідно з п.2.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах DDP склад покупця м.Красногорівка, вул.Ахтирського,4. ІНКОТЕРМС 2000, якщо інше не передбачено сторонами у відповідній специфікації.

Відповідно до п.2.2 Договору постачальник зобовязується надати покупцю оригінали податкової накладної в день виникнення зобовязань згідно ст.187 Податкового кодексу України.

Згідно з п.4.1 Договору ціна товару узгоджується сторонами в специфікаціях та оплачується відповідно до рахунку. Ціна договору визначається сумою укладених сторонами специфікацій. Оплата товару, що поставляється, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів від дати поставки, якщо інше не передбачено сторонами у відповідних специфікаціях (п.4.3 Договору).

Відповідно до п.9.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 26.12.2013) останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014. Договір вважається автоматично подовженим на наступний календарний рік, у разі відсутності з боку жодної із сторін не менш ніж за місяць до спливу строку його дії письмових заперечень щодо подовження договірних правовідносин.

Згідно з п.9.4 Договору всі додатки до останнього, укладені у письмовій формі, підписані обома сторонами та скріпленні їх печатками, є його невідємною частиною.

Належним чином засвідчена копія Договору підписана сторонами, скріплена печатками їх підприємств та наявна в матеріалах справи.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою містить елементи договору поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підтвердження факту виконання позивачем умов договору, останнім до матеріалів справи надані копії накладних, а саме №1466 від 10.06.2014 на суму 2856.01грн., №1496 від 12.06.2014 на суму 3196,02грн., №1536 від 17.06.2014 на суму 3196,02грн., №1603 від 24.06.2014 на суму 5644,03грн., №1653 від 03.07.2014 на суму 1496,00грн., №1697 від 08.07.2014 на суму 3332,02грн., №1720 від 10.07.2014 на суму 4284,02грн., на загальну суму 24004,12грн. На вищезазначених накладних міститься підпис представника відповідача із зазначенням Прізвища Ім»я та По батькові особи та відтиск штампу відповідача про отримання.

Відповідач заперечує проти доводів позивача, посилаючись на те, що накладні не містять доказів отримання відповідачем товарів, оскільки станом на здійснення спірних операцій уповноваженою особою від ПАТ «Красногорівський вогнетривкий завод» був його керівник генеральний директор ОСОБА_2 Також, відповідач зазначає, що накладні не містять відомостей щодо отримання товару уповноваженою особою. Також, відповідач вважає, що оскільки позивачем до матеріалів справи не надано довіреностей на отримання ТМЦ покупцем, то неможливо вважати накладні - дозволом на здійснення господарської діяльності. Окрім того, видаткова накладна №1720 від 10.07.2014 містить адресу постачальника товару «86414, ДНР, м.Єнакієво, пр.Берегового,10.» Отже, достовірність господарської операції, відображеної за цією накладною, взагалі неможливо вважати належним та достовірним доказом.

Судом не приймаються заперечення відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З наявних у матеріалах справи накладних вбачається, що зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами на вищезазначених накладних, скріпленими штампом Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод». Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що тільки директор відповідача був уповноважений отримувати товар, а ОСОБА_3А, та ОСОБА_4 невідомі (не встановлені) особи, які заволоділи незаконним шляхом штампом відповідача. Згідно умов договору не вбачається спеціальних положень про особу уповноважену отримувати товар, умови поставки погоджені тільки щодо місця поставки: склад покупця. Відтиск штампу на видаткових накладних свідчить про отримання товару особою уповноваженою на складі покупця.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі від 15.03.2011 №01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів (із доповненнями, внесеними згідно з ОСОБА_5 господарського суду України №01-06/1837/15 від 20.10.2015) відсутність довіреності на отримання матеріальних цінностей за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічна позиція вкладена у постанові Верховного суду України від 29.04.2015 у справі №903/679/14.

Також, суд зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності може розцінюватись як порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2014 у справі № 904/7908/13).

З огляду на зазначені норми права, дослідивши видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що підписання і скріплення печаткою покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Окрім того, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, на відміну від позивача, який на підтвердження поставки товару по Договору до матеріалів справи надані відповідні податкові накладні з розшифровками, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, податкові декларації.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.п. 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

На підтвердження поставки товару по накладній №1466 від 10.06.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1466 від 10.06.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 2856,01грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 41.

На підтвердження поставки товару по накладній №1496 від 12.06.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1496 від 12.06.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 3196,02грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 42.

На підтвердження поставки товару по накладній №1536 від 17.06.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1536 від 17.06.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 3196,02грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 43.

На підтвердження поставки товару по накладній №1603 від 24.06.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1603 від 24.06.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 5644,03грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 44.

На підтвердження поставки товару по накладній №1663 від 03.07.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1663 від 03.07.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 1496,00грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 19.

На підтвердження поставки товару по накладній №1697 від 08.07.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1697 від 08.07.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 3332,02грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 20.

На підтвердження поставки товару по накладній №1720 від 10.07.2014 матеріали справи містять податкову накладну №1720 від 10.07.2014, в якій відображено сума поставки товару покупцю (Публічному акціонерному товариству «Красногорівський вогнетривкий завод», індивідуальний податковий номер - 001917405385) по договору №250/12 від 19.07.2012 на суму 4284,02грн. Вказана податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних позивачем під номером 21.

Суд відзначає, що після оголошення відповідачем своєї позиції, розгляд справи був відкладений спеціально для перевірки пояснень відповідача в розрізі відображення або не відображення господарських операцій з позивачем у податковому обліку відповідача. Проте відповідач в судове засідання явку свого представника не забезпечив, декларації з ПДВ разом з додатком №5 для перевірки відомостей щодо не отримання від позивача податкових накладних та не включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за результатами господарських операцій з позивачем протягом червня липня 2014 року, не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано належними доказами факт отримання від відповідача товару по вищевказаним видатковим накладним на виконання договору №250/12 на загальну суму 24004,12 грн.

Відповідно до п.4.3 Договору оплата товару повинна бути здійснена відповідачем за товар по накладним №1466 від 10.06.2014 11.08.2014 (оскільки 09.08.2014 не банківський день), №1496 від 12.06.2014 11.08.2014, №1536 від 17.06.2014 15.08.2014, №1603 від 24.04.2016 25.08.2014 (оскільки 23.08.2014 не банківський день), №1663 від 03.07.2014 01.09.2014, №1697 від 08.07.2014 (06.09.2014 не банківський день), №1720 від 10.07.2014 08.09.2014.

Відповідач у строк передбачений договору, вартість отриманого товару не оплатив.

Оскільки відповідачем належними доказами вказана заборгованість не спростована, а матеріали справи останніх не містять, то суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 24004,12грн. у повному обсягу.

Відповідно до п.8.6 Договору у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день затримки його сплати.

У звязку з простроченням відповідачем виконання свого зобовязання за Договором позивач нараховує останньому пеню по накладній №1466 за період з 11.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2495,60грн., по накладній №1496 за період з 13.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2788,30грн., по накладній №1536 за період з 18.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2777,36грн., по накладній №1603 за період з 25.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 4877,66грн., по накладній №1663 за період з 04.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 1282,63грн., по накладній №1697 за період з 09.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2845,36грн., по накладній №1720 за період з 11.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 3652,42грн., Загальна сума пені складає 20719,33грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Судом перевірений розрахунок пені позивача, з урахуванням відзиву відповідача, та визнано його арифметично не вірним, оскільки позивачем не враховано приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України в частині періоду нарахування пені та не вірно визначений початок періоду нарахування пені по накладним №1466 від 10.06.2014, №1603 від 24.06.2014.

За розрахунком суду: по накладній №1466 на суму 2856,01грн. за період з 12.08.2014 по 12.02.2015 у розмірі 389,51грн., по накладній №1496 на суму 3196,02грн. за період з 13.08.2014 по 13.02.2015 у розмірі 437,11грн., по накладній №1536 на суму 3196,02грн. за період з 18.08.2014 по 18.02.2015 у розмірі 443,24грн., по накладній №1603 на суму 5644.03грн. за період з 26.08.2014 по 26.02.2015 у розмірі 812,12грн., по накладній №1663 на суму 1496,00грн. за період з 04.09.2014 по 04.03.2015 у розмірі 212,43грн., по накладній №1697 на суму 3332,02грн. за період з 09.09.2014 по 09.03.2015 у розмірі 491,04грн., по накладній №1720 на суму 4284,02грн. за період з 11.09.2014 по 11.03.2015 у розмірі 639,55грн.. Загальна сума пені складає 3425,00грн.

З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобовязання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару не виконав, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобовязання передбачена договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені з відповідача.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Пеня нараховується за кожен день прострочення платежу і до моменту фактичної оплати, як погоджено сторонами у Договорі.

У п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 зазначено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Проте позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 22.11.2016. Таким чином, позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності, який застосовується до вимог про стягнення пені, в частині нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання повністю.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Жодних поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з вимогами про стягнення пені за прострочення оплати товару поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд прийшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі, слід відмовити.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем

Також, позивачем заявлено до стягнення 3% річних по накладній №1466 за період з 11.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 179,00грн., по накладній №1496 за період з 13.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 200,00грн., по накладній №1536 за період з 18.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 199,00грн., по накладній №1603 за період з 25.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 347,00грн., по накладній №1663 за період з 04.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 91,00грн., по накладній №1697 за період з 09.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 201,00грн., по накладній №1720 за період з 11.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 258,00грн., на загальну суму 1475,00грн. та витрати від інфляції по накладній №1466 за період з 11.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 1999,30грн., по накладній №1496 за період з 13.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2141,24грн., по накладній №1536 за період з 18.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2141,24грн., по накладній №1603 за період з 25.08.2014 по 12.09.2016 у розмірі 3781,35грн., по накладній №1663 за період з 04.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 1027,07грн., по накладній №1697 за період з 09.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2287,56грн., по накладній №1720 за період з 11.09.2014 по 12.09.2016 у розмірі 2491,15грн., загальну суму 16318,91грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірений розрахунок 3% річних та визнано його арифметично невірним, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду нарахування 3% річних по накладним №1466 від 10.06.2014, №1603 від 24.06.2014 та те, що 2016 рік містить 366 днів. Проте розрахунок суду є арифметично більшим, тому відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1475,00грн.

Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат позивача та визнано його арифметично не вірним в частині остаточної суми заборгованості по кожній накладній окремо та в частині визначення періодів нарахування.

Як роз»яснено в п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та ст.ст.17, 18 Закону України «Про інформацію» використовується та є офіційним індекс, розрахований Державною службою статистики України, який наводиться з одним десятковим знаком після коми.

За розрахунком суду: по накладній №1466 за період з 01.09.2014 по 31.08.2016 у розмірі 1875,61грн., по накладній №1496 за період з 01.09.2014 по 31.08.2016 у розмірі 2098,90грн., по накладній №1536 за період з 01.09.2014 по 31.08.2016 у розмірі 2098,90грн., по накладній №1603 за період з 01.09.2014 по 31.08.2016 у розмірі 3706,56грн., по накладній №1663 за період з 01.10.2014 по 31.08.2016 у розмірі 912,61грн., по накладній №1697 за період з 01.10.2014 по 31.08.2016 у розмірі 2032,64грн., по накладній №1720 за період з 01.10.2014 по 31.08.2016 у розмірі 2613,39грн.. Сума витрат, яка підлягає стягненню з відповідача складає 15338,61грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У звязку із задоволенням позову частково, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» (85630, Донецька область, Марїнський район, м.Красногорівка, вул.Ахтирського,4, код ЄДРПОУ 00191744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська Продуктова Компанія» (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Чайковського,79, код ЄДРПОУ 38214961, адреса для листування: 84500, АДРЕСА_1) основний борг у розмірі 24004(двадцять чотири тисячі чотири)грн. 12коп., 3% річних у розмірі 1475(одна тисяча чотириста сімдесят пять)грн. 00коп., інфляційні втрати у розмірі 15338(пятнадцять тисяч триста тридцять вісім)грн. 61коп. та судовий збір у розмірі 899 (вісімсот дев»яносто дев»ять)грн. 70коп.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України

Дата складення повного рішення: 30.01.2017.

Суддя Д.М. Огороднік