Постанова № 64432292, 31.01.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6462/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Соколова М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 02.09.2016 року № 194/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.», про поновлення на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації з 27.08.2016 року та про стягнення з Овідіопольської районної державної адміністрації середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.08.2016 року по день фактичного поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 12 січня 2017 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи КЗпП України, обґрунтовані тим, що позивач з 2005 року працювала на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату з Овідіопольської районної державної адміністрації. З 2010 року по 26.08.2016 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку. 15.08.2016 року позивач подала заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 27.08.2016 року, однак 27.08.2016 року рішення по заяві про звільнення не було прийнято. 29.08.2016 року (в понеділок) при виході на роботу позивачем подано заяву з проханням допустити до виконання службових обов'язків з 29.08.2016 року та надати невикористану відпустку з подальшим звільненням за власним бажанням у відповідності зі ст. 38 КЗпП України, ст.3, п.5 ч.13 ст.10 Закону України «Про відпустки». З 31.08.2016 року по 05.09.2016 року позивач перебувала на лікарняному, у зв'язку з хворобою дитини, а 06.09.2016 року вважала, що за її заявою від 29.08.2016 року їй надано невикористані відпустки тривалістю 55 календарних днів. 17.10.2016 року позивач дізналась, що розпорядженням голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 02.09.2016 року №194/к-2016 її було звільнено з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату районної державної адміністрації з 27 серпня 2016 року за угодою сторін (з виплатою грошової компенсації за невикористані 55 календарних днів щорічної відпустки). Розпорядження, стверджує позивач у своєму адміністративному позові, є протиправним та підлягає скасуванню. Розпорядження від 02.09.2016 року №194/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.» підписане «головою районної державної адміністрації ОСОБА_3.». Проте 28.07.2016 року Розпорядженням Президента України №226/2016-рп ОСОБА_3 був звільнений з посади голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області. Підставою для прийняття розпорядження № 194/к-2016 від 02.09.2016 року стала заява позивачки від 15.08.2016 року. Отже звільнення відбулося «заднім числом», що є порушенням ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу», Крім того, без розгляду залишилась заява від 29.08.2016 року. В порушення ст.ст. 47, 116 КЗпП України, відповідачем здійснена виплата належних сум лише 29.09.2016 року, а трудова книжка та копія розпорядження про звільнення були видані лише 17.10.2016 року. При цьому як випливає з довідки №114 від 18.10.2016 року сплачена була лише компенсація за 55 днів невикористаної відпустки, а за робочі дні з 29.08.2016 року по 02.09.2016 року - жодних коштів не нараховано та не сплачено. В порушення ст. 117 КЗпП України не виплачено середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільнені. Приймаючи розпорядження №194/к-2016 від 02.09.2016 року, відповідач порушив вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України, згідно з якими не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Позивач в судові засідання не з'являлася належним чином та завчасно повідомлена про день, час та місце розгляду справи. 01.12.2016 року за вх..№32190/16 та 09.12.2016 року за вх..№ 33614/16 до суду надійшли клопотання про розгляд справи без участі позивача на основі наявних матеріалів.

Відповідач - Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області, належним чином та завчасно повідомлена про день, час та місце розгляду справи, що підтверджено поштовим повідомленням. До суду 20.12.2016 року, 12.01.2017 року та 30.01.2017 року представник відповідача не з'явився без поважних причин, заяв та клопотань до суду не подавав.

Третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 в судове засідання 30.01.2017 року не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяв та клопотань до суду не подавала.

Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституцій України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (набрав чинності з 01.05.2016 року).

ОСОБА_1, з 13.06.2005 року працювала в Овідіопольській районній державній адміністрації в юридичному відділі апарату райдержадміністрації згідно зі строковим трудовим договором та з 08.12.2015 року прийнята на державну службу та призначена в Овідіопольській районній державній адміністрації на посаду головного спеціаліста юридичного відділу апарату райдержадміністрації, що підтверджено записами в трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с. 6-7).

Приписами ст. 86 Закону України «Про державну службу», визначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (ч.1). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом (ч.2). Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч.3).

З досліджених доказів судом встановлено, що 15 серпня 2016 року ОСОБА_1, подала голові Овідіопольськой районної державної адміністрації заяву про звільнення з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату райдержадміністрації з 27 серпня 2016 року згідно ст. 86 ч.2 Закону України «Про державну службу», за згодою сторін, та просила виплатити компенсацію за всі дні невикористаної щорічних оплачуваних відпусток за робочі роки 09.12.2008 - 06.12.2010 р. (а.с. 9).

В п. 1 ст. 36, КЗпП України визначено одну з підстав припинення трудового договору, а саме: угода сторін.

Отже припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

02 вересня 2016 року розпорядженням голови Овідіопольської районної державної адміністрації № 194/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.», відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 36, ст. 83 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268, № 292 та від 05.05.2016 року № 322, звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату районної державної адміністрації з 27 серпня 2016 року за угодою сторін. Підстава звільнення: заява ОСОБА_1, від 15.08.2016 року (а.с. 8).

В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. (п.8).

Аналіз зазначених приписів законодавства дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін, та строк, з якого договір припиняється.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства, наказ про звільнення, має бути видано з таким розрахунком, щоб у день звільнення (останній день роботи) працівникові було виплачено всі суми, що належать йому від установи, що закріплено в ст.116 КЗпП України, а також видано оформлену в установленому порядку трудову книжку, що закріплено в ст. 47 КЗпП України.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1, (а.с. 9) про звільнення з займаної посади за угодою сторін, дата звільнення з якого трудовий договір пропонується розірвати, позивачем зазначено 27 серпня 2016 року. На даній заяві наявна резолюція відповідача від 15 серпня 2016 року: «Не заперечую». Отже сторонами погоджено строк з якого договір припиняється.

Відповідачем 27 серпня 2016 року наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за угодою сторін, не був виданий, повний розрахунок з позивачем проведено не було, трудова книжка не видана.

ОСОБА_1 після закінчення строку з якого договір повинен був припинитися, не отримавши наказ про звільнення за п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України та трудову книжку продовжувала працювати та 29 серпня 2016 року та 30 серпня 2016 року перебувала на робочому місці, а з 31 серпня 2016 року по 05 вересня 2016 року знаходилася на лікарняному, що підтверджено листком непрацездатності серії АГШ № 316589 (а.с. 13).

29 серпня 2016 року позивачем подана заява виконуючому обов'язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації про допуск до виконання посадових обов'язків та про надання невикористаної частини відпустки за робочі роки з 09.12.2008 по 06.12.2010 року з подальшим звільненням за власним бажанням (а.с. 10).

Анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Враховуючи, що 27 серпня 2016 року ОСОБА_1, не була звільнена, а з 29 серпня 2016 року продовжувала працювати в Овідіопольській районній державній адміністрації, що свідчить про анулювання попередньої домовленості між позивачем та відповідачем про звільнення ОСОБА_1, за угодою сторін з 27 серпня 2016 року.

Як зазначає позивач в адміністративному позові, та не спростовується відповідачем, що 17.10.2016 року вона дізналася що розпорядженням голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 02.09.2016 року № 194/к-2016 її звільнено з посади з 27 серпня 2016 року.

Тобто наказ про звільнення ОСОБА_1, виданий більш пізнішою датою (02.09.2016 року) ніж дата з якої звільнили позивачку (27.08.2016 року), в період коли позивачка перебувала на лікарняному.

Розпорядження від 02.09.2016 року №194/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.» підписане головою районної державної адміністрації ОСОБА_3

Проте, 28.07.2016 року Розпорядженням Президента України №226/2016-рп ОСОБА_3 був звільнений з посади голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу не з'ясував та не погодив з позивачем всі умови звільнення з урахуванням права позивача на участь у прийнятті рішення щодо звільнення за угодою сторін, а отже не забезпечив всіх прав працівника при звільненні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 02.09.2016 року № 194/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.» виданий з порушенням приписів чинного законодавства, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З метою повного захисту прав позивача, суд враховує, що розпорядження № 194/к-2016 2016 «Про звільнення ОСОБА_1.» підлягає скасуванню та відповідно ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області з 27.08.2016 року.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу...

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадках, зокрема вимушеного прогулу (далі Порядок №100).

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Згідно довідки Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області № 217 від 16.12.2016 року середня заробітна плата ОСОБА_1, становить 2585,00 грн. (а.с. 46).

Здійснивши розрахунок відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року, судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 126,10 грн.

Згідно листів Мінсоцполітики: від 20.07.2015 року N 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»; від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», кількість робочих днів у період з 27 серпня 2016 року по 30 січня 2017 року становить 108 робочих днів, (серпень - 3 робочих дні, вересень 2016 року 22 робочі дні, жовтень 2016 року 20 робочих днів, листопад 2016 року - 22 робочі дні, грудень 2016 року - 22 робочі дні, січень 2017 року 19 робочих днів)

Розраховуючи середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.08.2016 року по 30.01.2017 року у розмірі 13618,80 грн. (108 днів (вимушений прогул) х 126,10 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача)), з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів

Приписами п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, передбачено, що негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення із Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1, середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 2585,00 грн. та поновлення ОСОБА_1, на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату районної державної адміністрації з 27 серпня 2016 року.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), та згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69-71, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 02.09.2016 року № 194/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області з 27.08.2016 року.

Стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 04057209) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 серпня 2016 року по 30.01.2017 року в розмірі 13618,80 грн. (тринадцять тисяч шістсот вісімнадцять гривень 80 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації з 27.08.2016 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 2585,00 грн. (дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять гривен 00 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 31.01.2017 року.

Суддя Вовченко O.A.

.