Рішення № 64430218, 23.12.2016, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/4184/16-ц

Провадження №2/442/1528/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Коваль Р. Г.

з участю секретаря Бучок М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк Олени Орестівни про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися з позовом про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, посилаються на те, що 18.01.1969 року уклали шлюб. За час шлюбу вони побудували будинок, який розташований за вищезазначеною адресою. У 1988 році згаданий будинок було здано в експлуатацію. Право власності на вказаний будинок було оформлено на ОСОБА_1 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідчений Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою 25.04.1973р. за р. № 3479 та акту прийомки будинку в експлуатацію від 28.07.1988р. Згаданий будинок є їхньою спільною сумісною власністю, оскільки нажитий за час шлюбу.

З моменту побудови вказаного будинку і по сьогоднішній день вони зареєстровані та проживають за вищевказаною адресою. Іншого житла не мають. Крім того, у згаданому будинку проживали і їхні діти, син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_7. Їхній син, ОСОБА_8, після одруження перейшов проживати до своєї дружини, а дочка ОСОБА_7 після одруження продовжувала проживати з ними, зі своїм чоловіком ОСОБА_9 та двома дітьми.

ОСОБА_3 - відповідач по справі, неодноразово зверталась до них із проханням переоформити належний їм будинок на її ім'я. Дочка переконувала, що натомість буде надавати їм догляд та утримання. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 зі своєю сім'єю проживала з ними у вказаному будинку, вона фактично допомагала їм по господарству, по оплаті комунальних послуг, придбавала продукти харчування, ліки тощо, тому не відразу, але згодом вони погодилися передати у власність вказаний будинок відповідачці, але за умови, що відповідачка буде й надалі надавати їм догляд та утримання до смерті. Тобто, вони були згідні укласти з відповідачкою договір довічного утримання.

Підготовкою документів для укладення вказаного договору займалась відповідачка, яка сказала коли саме необхідно з'явитись до нотаріуса, який знаходився біля готелю Тустань у м. Дрогобичі для підписання договору. Після підписання договору, один примірник підписаного документу нотаріус залишив у себе, а другий видав відповідачці. Їм жодних документів видано не було. На їхнє переконання між ними укладався договір довічного утримання, про що повідомлялося нотаріуса.

Згодом, між відповідачем та її чоловіком погіршилися відносини, що призвело до їх розлучення. Вказують на те, що після розлучення, відповідач змінила відношення до них. Не відразу, але за певний невеликий час, вона перестала доглядати та утримувати їх, зокрема надавати їм допомогу по господарству, оплачувати комунальні послуги придбавати продукти харчування та ліки.

Таке відношення відповідачки їх стурбувало. На їхні запитання, чому вона їм не допомагає, відповідачка агресивно відповідала, що вона не буде цього робити. У деяких випадках агресія відповідачки супроводжувалась застосуванням фізичної сили, і зокрема, до ОСОБА_2, що мало місце 23.05.2016р. Це їх обурило та вони заявили останній, що будемо розривати укладений договір. Проте, у відповідь ОСОБА_3 заявила, що договір розірвати неможливо, оскільки між ними укладено договір дарування. Тоді вони звернулися на консультацію до адвоката, який після звернення в КП ЛОР «Дрогобицький МЕТІ та ЕО» пояснив, що насправді ОСОБА_3 є власником їхнього будинку на підставі договору дарування житлового будинку від 03.10.2008р., умови якого не передбачають надання їм догляду та утримання.

Однак, зазначають те, що мали намір та волевиявлення на укладення договору довічного утримання, про що говорили нотаріусу. Тому, вони зрозуміли, що в момент укладення спірного договору, помилялися щодо обставин, які мають істотне значення.

Отже, наведені обставини свідчать про порушення вимог, передбачених ч.1,3, 5 ст. 203 ЦК України під час укладення спірного договору, оскільки вони помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, що вказує на наявність підстав для визнання спірного договору недійсним згідно вимог, передбачених ч. 1 ст. 215 та ст. 229 ЦК України. Дані обставини доводять порушення їхніх прав, за захистом яких вони змушені звернутися до суду, оскільки відповідач не бажає у позасудовому порядку вирішити даний спір.

Позивач ОСОБА_1, допитаний в судовому засіданні як свідок, суду пояснив, що до травня 2016 року з ними проживала їхня дочка - відповідач по справі, яка доглядала за ними, сплачувала різні платежі. Ініціатором договору була відповідач, вона самостійно займалася оформленням усіх документів. Нотаріуса їх не ознайомила з умовами договору, він просто поставив свій підпис. Остання повідомила лише те, що після їхньої смерті, відповідачу перейде у власність будинок, а відповідачу роз»яснювала її обов»язок доглядати за батьками. Вказав, що зробив велику помилку підписавши даний договір.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10, суду пояснив, що позивачі укладали договір довічного утримання, його довіритель не читав текст договору, а лише його підписав. Договір уклали ще в 2008 році. В 2016 році між сторонами виникли неприязні відносини. Вказав, що порушено право позивачів, так як вони є особами похилого віку і потребують догляду. Між сторонами виникла помилка щодо укладення даного договору. Всі дії після укладення договору, здійснювала відповідач і вона була ініціатором укладення спірного договору. В травні 2016 року вони дізналися про юридичну природу договору. Просив задоволити позов та визнати договір дарування недійсним у відповідності до ст. 203 ЦК України.

Допитана як свідок позивач ОСОБА_2 суду пояснила, що пояснення її чоловіка є правдивими, дочка утримувала їх та доглядала до травня 2016 року. Просила задоволити позов.

Відповідач ОСОБА_3 суду пояснила, що викладене в позові не відповідає дійсності. Позивачі були присутні в нотаріуса, договір укладався в їхній присутності. Усі документи збирала вона і все проплачувала. Батьки її саму спонукали до укладення договору дарування. Вона надавала допомогу батькам, а останні добре знали, який саме договір між ними укладається. Нотаріус дійсно пояснювала те, що вона і надалі має здійснювати догляд за батьками і читала договір для всіх вголос. На даний час між ними виник конфлікт і вона перестали допомагати батькам. Просила відмовити в задоволенні позову.

Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк О.О. також заперечила проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність. Пояснила, що процедура укладення договору не була порушена. Сторони знайомилися з його умовами. Норма Закону витримана. Між сторонами існує особистісний конфлікт, а за таких обставин договір не маже бути визнано судом недійсним.

Заслухавши думку учасників судового засідання, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При цьому, саме на сторони відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України зобов`язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Крім того, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 29 грудня 1976 року із наступними змінами «Про судове рішення» передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтовано лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин (ст.214 ЦПК України).

Судом встановлено, що 03.10.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1

ОСОБА_1 був власником даного будинку на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого Першою Дрогобицькою нотконторою 25.04.1973 року.

18.01.1969 року позивачі уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 18.01.1969 року. За час шлюбу вони побудували будинок, який розташований за вищезазначеною адресою. У 1988 році згаданий будинок було здано в експлуатацію. Згаданий будинок є їхньою спільною сумісною власністю, оскільки нажитий за час шлюбу.

З оглянутої заяви ОСОБА_2, наданої третій особі, вбачається, що позивач дала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 відчужити будинок АДРЕСА_1 що побудований ними в зареєстрованому шлюбу, дочці ОСОБА_3 - відповідачу по справі.

Аналіз досліджених в судовому засіданні доказів дає суду підстави прийти до переконання, що між позивачами та відповідачем з другої сторони був укладений договір дарування житлового будинку, даний договір укладено з дотриманням вимог, передбачених ЦК України, з моменту передачі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку відповідачу ОСОБА_3 та його державної реєстрації в установленому порядку, вона стала власником спірного житлового будинку.

Посилання позивачів на те, що відповідач скориставшись тяжким моральним і фізичним становищем, шляхом обману запропонувала їм подарувати їй житловий будинок, про що зазначається позивачами в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження достовірними доказами.

Не знайшло свого підтвердження посилання позивачів на те, що оспорюваний правочин вчинено особою, яка на момент його вчинення не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, в судовому засіданні не здобуто доказів, що позивачі на час укладення оспорюваного договору дарування частини житлового будинку страждали на будь-яке психічне чи інше захворювання, яке перешкоджало їм розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Дана обставина повністю спростовується показаннями третьої особи приватного нотаріуса Куртяк О.О., яка посвідчувала оспорюваний договір дарування, та пояснила суду, що перед укладенням оспорюваного договору вона переконалась у дієздатності сторін, роз'яснила сторонам зміст та правові наслідки договору, який вони мали намір укласти між собою і сторони свідомо погодились на його укладення.

Необґрунтованими є вимоги позивача про те, що вони підписуючи договір дарування думали, що це є договір довічного утримання, позивачі свідомо дали згоду на дарування житлового будинку, помилка позивачів, якщо навіть така мала місце виходячи з їхніх пояснень, допущена в наслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення позивачами не є підставою для визнання правочину недійсним.

В судовому засіданні не здобуто жодних доказів, що строни при укладенні оспорюваного договору дарування умисно оформили один правочин, але насправді між ними встановлювались інші правовідносини, позивачі не навели жодних доказів про те, що відповідач брала на себе зобов'язання надавати їй довічно матеріальне забезпечення та іншу допомогу.

Після укладення договору дарування відповідач зареєструвала його в установленому чинним законодавством порядку і стала власником подарованого їй житлового будинку. Відповідач не виселяла позивачів з житлового будинку, вони надалі проживають в ньому, а тому їхнє право на житло не порушене.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив свій підпис на договорі дарування житлового будинку від 03.10.2008 року.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У ч. 1 ст. 229 ЦК України розкривається також зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України№ 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставоюдля визнання правочину недійсним.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-69цс14від 18 червня 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до вимог статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Форма договору дарування встановленастаттею 719 ЦК України, відповідно до вимог якої договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як уже зазначалося вище вимоги ст. 720 ЦК України щодо сторін у договорі дарування також дотримані, належність Дарувальнику на праві власності житлового будинку перевірена, його повноваження на укладення Договору дарування передбачені ст. 361 ЦК України, форма договору дотримана, тому правових підстав для визнання Договору дарування недійсним суд не вбачає.

Також судовому засіданні з'ясовано, що протягом майже восьми років, позивачі не оспорювали вчинений між ними та відповідачем договір дарування від 03.10.2008 року.

За таких обставин підстав для задоволення позову про визнання недійсним вищезазначеного договору - відсутні.

Суд вважає, що договір дарування укладений ОСОБА_1 при повному усвідомленні ним значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення, був направлений на реальне настання наслідків його укладення.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину недійсним має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є недійсним; спрямованість волі сторін в правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені правочином.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона спирається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачами та представником не надано жодного допустимого та належного доказу в підтвердження фактів викладених у позовні заяві.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя Р.Г.Коваль