Ухвала суду № 64429024, 30.01.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/550/17

Провадження № 2-о/415/58/17

УХВАЛА

30 січня 2017 року м. Лисичанськ

Суддя Лисичанського міського суду Луганської області Краснокутська М.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду з заявою, в якій просив визначити факт прийняття ним спадщини у виді недоотриманої пенсії за період з 01.08.2014 року по 31.12.2015 року у розмірі 36130,25 грн., яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_2 28 грудня 2016 року у м. Алчевську Луганської області.

Розглянувши подану заяву, вважаю за необхідне залишити її без руху з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.15 ЦПК України суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно з ч.1 ст.26 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно з вимогами ст.119 ЦПК України щодо форми і зміст позовної заяви, вона повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Відповідно до положень ст.234 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч.1 ст.26 ЦПК України у справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

Серед іншого в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст.258 ЦПК України в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст.137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Як вбачається з матеріалів, з якими заявник звернувся до суду, він надав суду «позовну заяву про встановлення факту прийняття спадщини». Правовий статус сторін первісно визначено як позивач та відповідач, проте в подальшому найменування осіб, які беруть участь у справі, закреслено і визначено як «заявник» та «заінтересована» відповідно. Крім цього, заявником також вказано ціну позову 36130, 25 грн.

Одночасно, з прохальної частини його заяви вбачається, що він просить «визначити факт прийняття ним спадщини у виді недоотриманої пенсії за період з 01.08.2014 року по 31.12.2015 року у розмірі 36130,25 грн., яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_2 28 грудня 2016 року у м. Алчевську Луганської області», тобто заявляє вимоги, які можуть бути розглянуті в порядку окремого провадження.

З викладеного вбачається, що позивач недотримався вимог законодавства щодо форми та змісту звернення до суду, у звязку з чим видається незрозумілим в порядку якого провадження позовного чи окремого - ОСОБА_1 звертається до суду.

В заяві ОСОБА_1 зазначає, що при зверненні до державного нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право на спадщину після смерті матері йому було відмовлено у звязку з тим, що довідка з місця мешкання померлої видана на непідконтрольній Україні території, проте з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса ОСОБА_3 вбачається, що підставою для відмови стала відсутність у ОСОБА_1 документів, за якими встановлюється коло спадкоємців.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» 30.05.2008 року №7, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» 30.05.2008 року №7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають . У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, заявнику треба визначитись в залежності від обставин справи в порядку якого провадження позовного чи окремого він звертається до суду, усунути зазначені розбіжності та привести у відповідність до законодавства форму та зміст свого звернення, врахувавши викладене в ухвалі суду.

Відповідно до ст.121 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати пяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

За таких обставин суд вважає, що заяву слід залишити без руху, а заявнику надати строк для усунення недоліків. В іншому випадку заява вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Керуючись ст.ст. 119-121, 208-210, 258 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини залишити без руху, про що сповістити заявника, надавши йому для усунення зазначених недоліків пятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення заяви без руху.

Розяснити, що у випадку не усунення зазначених недоліків, заява вважатиметься неподаною і буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДЯ М.О. КРАСНОКУТСЬКА