Ухвала суду № 64425033, 31.01.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

31.01.2017 р. Справа№ 914/2737/15

За скаргою: Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м. Вишгород, Вишгородського району Київської області,

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ,

про визнання незаконною бездіяльності, якої допустився Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду клопотання, вих. №02/1606 від 31.10.2016; зобовязання Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Львівської області від 06 жовтня 2015 року у справі № 914/2737/15,

у справі за позовом: Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м. Вишгород, Вишгородського району Київської області,

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля» м. Сокаль Львівської області,

про стягнення 57 392 763,34 грн.

Суддя Яворський Б.І. при секретарі Думин В.Я.

Представники:

від позивача: не зявився,

від відповідача (скаржника): не зявився,

від ДВС: ОСОБА_1

На розгляд господарського суду Державним підприємством «Регіональні електричні мережі» 15.11.2016р. подано скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною бездіяльності, якої допустився Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду клопотання, вих. №02/1606 від 31.10.2016; зобовязання Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Львівської області від 06 жовтня 2015 року у справі № 914/2737/15.

Ухвалою суду від 16.11.2016р.скаргу прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено на 29.11.2016р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 16.01.2017р. строк розгляду скарги продовжено на 15 днів.

У судове засідання 31.01.2017р. представник стягувача (скаржника) не зявився. Вимоги за скаргою обґрунтовуються наступним. Державний виконавець зупинив виконавче провадження ВП №51853389 з примусового виконання наказу господарського суду Львівської області від 20.10.2015р. у справі №914/2737/15 на підставі п.17 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999р. Проте, дане виконавче провадження підлягає поновленню, оскільки мораторій не поширюється на стягнення коштів на електричну енергію, заборгованість за яку є предметом стягнення за згаданим вище наказом, а, отже, і відсутні підстави для зупинення виконавчих дій. Про зазначену обставину стягувач повідомив державного виконавця клопотанням №02/1606 від 31.10.2016р., проте останній неправомірно, на думку скаржника, не відреагував на звернення та не поновив виконавче провадження ВП №51853389. Враховуючи наведене, просив визнати незаконною бездіяльность, якої допустився Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду клопотання вих. №02/1606 від 31.10.201р., а також зобовязати Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Львівської області від 06 жовтня 2015 року у справі № 914/2737/15.

У судові засідання 29.11.2016р., 10.01.2017р, 16.01.2017р. представник боржника не зявлявся, причин неприбуття не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, письмових пояснень щодо скарги не надав.

У судове засідання 31.01.2017р. державний виконавець зявився, проти вимог за скаргою заперечив з підстав, викладених у запереченні, просив відмовити у задоволенні скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення державного виконавця, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Рішенням суду від 06.10.2015р. у справі №914/2737/15 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства Львіввугілля на користь Державного підприємства Регіональні електричні мережі 14672 460,89 грн. заборгованості, 546 333,90 грн. пені, 5 020 057,28 грн. 3% річних, 40 438 055,74 грн. інфляційних втрат та 73 080,00 грн. судового збору.

20.10.2015р. видано наказ на примусове виконання рішення.

Листом №02/950 від 04.07.2016р. позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України зі заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2015р.

05.08.2016р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51853389 з примусового виконання наказу №914/2737/15 від 20.10.2015р. про стягнення з Державного підприємства Львіввугілля на користь Державного підприємства Регіональні електричні мережі 14 672 460,89 грн. заборгованості, 546 333,90 грн. пені, 5 020 057,28 грн. 3% річних, 40 438 055,74 грн. інфляційних втрат та 73 080,00 грн. судового збору та надано боржнику строк до семи днів для добровільного виконання рішення суду.

09.08.2016р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, у якій зазначено, що Постановою КМУ від 12.05.2015р. №271 затверджено перелік обєктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2016 роках, до складу якого входять відокремлені підрозділи ДП «Львіввугілля». Відповідно до п.17 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обовязковому зупиненню у разі прийняття рішення про приватизацію вуглевидобувних підприємств відповідно до ЗУ «Про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств» протягом трьох років з моменту завершення приватизації. Зазначена обставина і стала підставою для зупинення виконавчого провадження.

Листом №02/1606 від 31.10.2016р. ДП «Регіональні електричні мережі» звернулося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ з клопотанням про вчинення виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду від 06.10.2015р. у справі №914/2737/15 відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. У зазначеному клопотанні заявник (ДП «Регіональні електричні мережі») звернув увагу держаного виконавця на те, що в межах виконавчого провадження ВП №51853389 відсутні підстави для його зупинення, оскільки стягнення грошових коштів з боржника ДП «Львівугілля» зумовлено наявністю зобовязань за договором про постачання електричної енергії №1-ЕП від 31.12.2007р. При цьому, згідно ст.2 ЗУ «Про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств» особливими умовами приватизації вугледобувних підприємств є, зокрема, встановлення на строк до трьох років з моменту завершення приватизації мораторію на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторію на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації. Мораторій не застосовується щодо рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України, а також щодо рішень про стягнення заборгованості за електричну енергію і послуги з її передачі та розподілу.

Ухвалою суду від 12.12.2016р. у справі №914/2737/15 розяснено рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2015 р. наступним чином: « 14 672 460,89 грн. заборгованості, стягнення якої зазначено в резолютивній частині рішення суду, є основним боргом відповідача за отриману електричну енергію за жовтень-листопад 2012р. та січень 2013р. на підставі договору постачання електричної енергії №1-ЕП від 31.12.2007р.».

При прийнятті ухвали суд виходив з наступного.

У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства передбачено і «обовязковість рішень суду».

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру. За ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном і не може бути його позбавлена інакше як в інтересах суспільства. За ст.13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі.

Невід'ємною частиною справедливого судового розгляду та ефективного захисту права на мирне володіння майном є забезпечення державою примусового виконання судового рішення, яке в Україні покладається на державну виконавчу службу та державних виконавців. У своїх рішеннях, в тому числі і щодо України, Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що неможливість отримати виконання рішення становить втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, як це передбачено у першому реченні першого пункту статті 1 Першого протоколу (див. рішення у справі «Заїченко протии України», остаточне від 31.03.2008р.). У рішенні по справі «ОСОБА_2 проти України» (остаточне від 10.03.2010р.) ЄСПЛ зазначив: «Заявниця може вважати себе жертвою порушення її прав, гарантованих Конвенцією, щодо тривалості невиконання рішення, винесеного на її користь (див., наприклад, рішення у справі «Ромашов проти України» та рішення у справі «Войтенко проти України»)».

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження ВП №51853389 відкрите 05.08.2016р. і зупинене 09.08.2016р. під час дії ЗУ «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999р.

2 червня 2016 року прийнято новий ЗУ «Про виконавче провадження» N 1404-VIII, що набрав чинності 06.10.2016р., у п.7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого зазначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Звертаючись до державного виконавця з клопотанням №02/1606 від 31.10.2016р. про вчинення виконавчих дій, стягувач звернув увагу виконавця на відсутність підстав для зупинення виконавчого провадження та просив вчинити дії щодо виконання рішення суду у справі №914/2737/15 від 06.10.2015р.

Ч.2 ст. 18 Закону №404 визначає одним із обовязків державного виконавця розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

У матеріалах справи відсутні докази реагування державного виконавця на зазначене клопотання. Суд звертає увагу державного виконавця на те, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Крім того, господарським судом 12.12.2016р. винесена ухвала про розяснення рішення суду в частині визначення стягуваної суми, а саме суд розяснив, що «між сторонами у справі виникли зобовязання з приводу постачання електричної енергії на підставі договору поставки». З даною ухвалою суду представник ДВС був ознайомлений, оскільки був присутній у судовому засіданні, крім того, дана ухвала була 13.12.2016р. надіслана ДВС та отримана 19.12.2016р.

Відповідно до ч.5 ст. 35 Закону №404, у якій зазначено, що після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Станом на дату винесення ухвали у матеріалах справи відсутні докази поновлення виконавчого провадження ВП №51853389, хоча державному виконавцю відомо про підстави для поновлення виконавчого провадження, проте останній безпідставно ухиляється від розгляду клопотання та поновлення виконавчого провадження. Враховуючи наведене, вимога скаржника про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця є правомірною, зазначена бездіяльність державним виконавцем не спростована, а, отже, підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 121-2 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів. Скарги на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник, прокурор та орган державної виконавчої служби, приватний виконавець. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачу, боржнику, прокурору та органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю. Ухвала може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку.

Пленум Вищого господарського суду України у п.9.13 постанови №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відзначає, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

З наведеного вище суд робить висновок про обгрунтованість доводів за скаргою.

Керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» задоволити.

2. Визнати незаконною бездіяльність, якої допустився Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо нерозгляду клопотання вих. №02/1606 від 31.10.2016р. та зобовязати Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Львівської області від 06 жовтня 2015 року у справі № 914/2737/15.

Суддя Яворський Б.І.