Рішення № 64424286, 01.02.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.01.2017 Справа № 904/11440/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ДНЕПР", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "МІСЬКМАШ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 8 380, 53 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача - не зявився;

від відповідача - ОСОБА_1, директор, наказ №21К від 13.11.2015 року.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ДНЕПР" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "МІСЬКМАШ" (далі - відповідач) суму 8 158, 80 грн. основного боргу, 21, 45 грн. 3% річних, 200, 28 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями позивача на порушення зобовязань відповідача щодо поставки передплаченого позивачем товару.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та дату розгляду спору повідомлений належним чином.

Відповідач проти позову заперечує з огляду на необґрунтованість вимог позивача. Клопотанням від 25.01.17р. відповідач просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Закрите акціонерне товариство «Гірмаш».

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

На підставі усної домовленості позивач та відповідач, досягли згоди щодо поставки товару, у звязку з чим позивачем здійснено відповідну передплату товару згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-00000133 від 02.09.16р. у розмірі 8 158, 80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №787 від 05.09.16р.

З огляду на те, що відповідачем не поставлено передплаченого товару, позивач звернувся до відповідача з претензією (вих. №_02/19-2016_ від 13.09.16р.) про повернення отриманої відповідачем суми передплати у розмірі 8 158,80 грн.

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді, у звязку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми основної заборгованості, обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростував.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, між сторонами, у спрощений спосіб, укладено договір поставки товару.

Приписами статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно положень ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідачем не повернуто суму передплати, позивач нарахував до сплати пеню за період з 04.11.16р. по 05.12.16р. у розмірі 200,28 грн., а також 3% річних за користування чужими грошовими коштами за той самий період у розмірі 38,77 грн.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування, суд зазначає наступне.

Положеннями пункту 6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" розяснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України)

Між тим, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобовязанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань").

З наведеного вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватись в порядку ст. 536 ЦК України у розмірі, визначеному сторонами за договором (постанова ВГСУ від 30.09.15 р. по справі №904/669/15).

З огляду на те, що сторонами досягнуто згоди щодо поставки товару на підставі усної домовленості, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, суд вказує на відсутність підстав для нарахування 3% річних, з огляду на приписи п.5.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.13р. №14, якою передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вичиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Щодо нарахування пені, суд зазначає наступне.

Згідно приписів ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" (далі - Закон), встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, Законом передбачено обовязкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобовязань.

Враховуючи те, що між сторонами не укладено договору, яким має бути визначено розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобовязання, суд не вбачає правових підстав для нарахування пені, тому у задоволенні вимог позивача в частині стягнення розміру пені з відповідача слід відмовити.

З приводу клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Закритого акціонерного товариства «Гірмаш», суд зазначає наступне.

За змістом статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обовязки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи суду.

Надане відповідачем клопотання не містить обґрунтувань на підтвердження того, що рішення у даній справі може вплинути на права та обовязки Закритого акціонерного товариства «Гірмаш», а тому суд вважає відсутніми підстави для задоволення заявленого відповідачем клопотання.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Викладене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплата судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємства "МІСЬКМАШ" (49000, м. Дніпро, вул. Собінова, 1; код ЄДРПОУ 30260942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ДНЕПР" (49000, м. Дніпро, вул. Краснозаводська, буд.54а; код ЄДРПОУ 34513011) суму 8 158,80 грн. заборгованості, 1 341, 54 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Повний текст рішення підписаний 01.02.2017 р.