Постанова № 64423831, 26.01.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року справа № 823/1995/16

10 год. 50 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

секретар судового засідання - Попельнуха Ю.І.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Нечитайло С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ОСОБА_3 подала позов, в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 19059-23.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що станом на 01 січня 2016 року контролюючий орган не мав можливості визначити, що належний позивачеві транспортний засіб є об'єктом оподаткування, враховуючи те, що Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів № 66 була затверджена лише 18 лютого 2016 року, тобто майже через два місяці після початку податкового року. Сам по собі цей факт свідчить про неможливість визначення середньоринкової вартості автомобіля станом на 01 січня 2016 року, а отже і визначення транспортного засобу об'єктом оподаткування.

Крім цього, позивач вважає, що контролюючим органом було некоректно обраховано середньоринкову вартість автомобіля. Так, відповідно до пп. 267.6.3 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, органи внутрішніх справ зобов'язані подати контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку. Дані відомості вносяться у форму "Л", затверджену наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження форми відомостей, необхідних для розрахунку транспортного податку" від 16.06.2015 № 563. В свою чергу, форма "Л" звужує коло відомостей про автомобіль, що є об'єктом оподаткування, тим самим порушуючи норму пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 вказаного Кодексу, оскільки ця норма передбачає сім необхідних реквізитів для відомостей про автомобіль, а форма "Л" лише чотири із них. Тобто поза увагою контролюючого органу залишається така інформація про автомобіль, як тип двигуна, тип коробки переключення передач, пробіг легкового автомобіля. Проте ці характеристики вагомо впливають на вартість як нового авто, так і авто яке було у вжитку.

Позивач наголошує, що при розгляді скарг податковими інспекціями Черкаської області та Державною Фінансовою службою України не були взяті до уваги надані докази про фактичний пробіг автомобіля, тобто кваліфікуюча ознака, яка істотно впливає на середньоринкову вартість об'єкта оподаткування була проігнорована.

Окрім того, до оскаржуваного податкового-повідомлення рішення відповідачем не додано розрахунку податкового зобов'язання, а саме на підставі яких критеріїв передбачених Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів № 66 від 18 лютого 2016 року було нараховане грошове зобов'язання, що є порушенням правових норми податкового законодавства в частині порядку направлення податкових повідомлень-рішень.

Також, для того щоб застосувати транспортний податок з 2016 року, його потрібно було ввести до 01.07.2015, але оскільки податок був введений лише 24.12.2015, то відповідно до п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України він може бути застосований лише з 2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Законами України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VIII від 24.12.2015 та "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 ПК України та внесено зміни, зокрема до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України. У вказаній статті не встановлювався новий транспортний податок та не змінювались його ставка, а лише змінювалися вимоги до об'єкта оподаткування таким податком, фактично запроваджено механізм справляння та порядок сплати транспортного податку. При цьому, Закони 71-VIII від 28.12.2014 та № 909-VIII від 24.12.2015 не були визнані неконституційними, а отже ці Закони підлягають застосуванню з моменту набрання ними чинності.

Також, відповідач зазначив, що принцип стосовно бюджетного періоду для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України) має враховуватися саме законодавцем при прийнятті нових законів, якими вносяться будь-які зміни до системи оподаткування, а тому вказане не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки Закони 71-VIII від 28.12.2014 та № 909-VIII від 24.12.2015 не були предметом дослідження Конституційного Суду України, відповідно, їх положення не були визнані неконституційними, а тому вважаються діючими та такими, що підлягають до застосування судом.

Крім того, саме ці Закони прийняті пізніше у часі за норми статті 4 ПК України, тому при подоланні колізій положення нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийняті пізніше, тобто Законам 71-VIII від 28.12.2014 та № 909-VIII від 24.12.2015.

Не повинні прийматися судом до уваги і твердження позивача, що норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, оскільки Закон № 909-VIII від 24.12.2015 у п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві Положення" ввів пряму норму: установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги встановлені пп.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регулярної політики у сфері господарської діяльності".

Окрім того, позивач зазначає, що саме 2016 рік і є базовим (звітним) періодом для оподаткування транспортним податком з об'єкту, який належить на праві власності позивачеві, оскільки відповідно до відомостей, отриманих від органів внутрішніх справ, за ОСОБА_3 рахується легковий автомобіль Volkswagen Touareg з об'ємом циліндрів двигуна 2967 см. куб., державний номер НОМЕР_1, рік випуску автомобіля 2015. Використовуючи офіційний веб-сайт Мінекономрозвитку та вищезазначені критерії, було зроблено розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, яка становить 1120634,23 грн, що є вищою за вартість визначену в пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України. Така вартість транспортного засобу становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року та є об'єктом оподаткування транспортним податком.

З огляду на вищевказане, податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 видане Звенигородською ОДПІ відповідно до вимог чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Крім того, позивач, відповідно до вимог пп. 267.6.10 п. 267.6 ст. 167 Податкового кодексу України не звертався з письмовою заявою для проведення звірки здійсненого податковим органом розрахунку, зокрема, щодо показників, які впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля та правомірності віднесення транспортного засобу, який зареєстрований за позивачем, до об'єкту оподаткування транспортним податком.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва серії НОМЕР_3 про реєстрацію транспортного засобу з 11.03.2015 позивач є власником автомобіля марки Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1, об'єм двигуна 2967 куб. см.

Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Черкаській області на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до п. 267.4, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 19059-23, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання по транспортному податку за 2016 рік в сумі 25000 грн 00 коп.

Дане податкове повідомлення-рішення, у відповідності до статті 56 Податкового Кодексу України, оскаржено позивачем в адміністративному порядку до головного управління ДФС у Черкаській області та Державної фіскальної служби України.

Рішеннями головного управління ДФС у Черкаській області від 06.10.2016 № 19811/23-00-10-0210 та Державної фіскальної служби України від 30.11.2016 № 12778/6/99-99-11-02-01-14 податкове повідомлення-рішення форми № 19059-23 від 30.06.2016 про збільшення грошового зобов'язання з транспортного податку залишене без змін, а скарги позивача без задоволення.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною особою за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 № 71-VIII, яким шляхом викладення в новій редакції статей 265-267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок з фізичних осіб.

Так, відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 № 909-VIII, що набрав чинності 01.01.2016) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Згідно з п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 267.5.1 п.267.5 ст. 267 Податкового кодексу України).

Отже, об'єктом оподаткування у 2016 році є автомобілі, що використовуються до 5 років і середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

При цьому, згідно з пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Таким чином, використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.

Постановою Кабінету Міністрів України № 66 від 18.02.2016 затверджена Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів.

Відповідно до п. 13, 14 вказаної Методики, Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

За змістом пп. 267.6.1, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 66 від 18.02.2016 в частині визначення середньоринкової вартості належних позивачеві автомобілів з урахуванням даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг, оскільки відповідачем при розрахунку середньої вартості транспортного засобу були використані такі характеристики, як: тип, марка, модель, рік випуску, пробіг транспортного засобу.

Окрім того, відповідно до наданого розрахунку, а також за поясненнями в судовому засіданні представника відповідач в графі пробіг, км зазначає стан "0", що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403 (далі - Порядок № 403) середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:

Сср= Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100),

де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні;

Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;

Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 403 коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів.

У разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується. Нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів, при розрахунку коефіцієнта коригування ринкової ціни транспортних засобів, становить 27000 км. (додаток 2 до Порядку № 403).

Також, відповідно до пункту 12 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів.

У разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.

Враховуючи вищевикладене, на переконання суду, в разі ненадання відомостей про фактичний пробіг автомобіля відповідач при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу позивача у графі "пробіг, км" мав би зазначити нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу, з урахуванням дати його реєстрації, але ніяким чином не "0".

Крім того, суд звертає увагу, що підпункт 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, на який посилається відповідач, передбачає право, а не обов'язок фізичної особи звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо: об'єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

При цьому, відповідно до пункту 54.5 статті 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом, а згідно частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вищевказані обставини свідчать про протиправність винесення податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 19059-23.

Щодо доводів позивача про відсутність у нього обов'язку сплачувати транспортний податок саме у 2016 році, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3 статті 8 Податкового кодексу України).

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, в склад якого, відповідно до підпункту 265.1.2 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України входить транспортний податок.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно підпункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень міських рад щодо податків та зборів належить: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податкового кодексу України.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами ПК України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм ПК України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Водночас 24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України за № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01 січня 2016 року (далі - Закон №909-VIII)

Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Крім цього, відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що рішенням Звенигородської міської ради Черкаської області від 26.06.2015 № 58-9/VII "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік на території м. Звенигородка" та оприлюднено в районній газеті "Шевченків край" № 53-54 від 10 липня 2015 року і на офіційному сайті Звенигородської міської ради в розділі "Регуляторна політика".

29 січня 2016 року Звенигородська міська рада Черкаської області прийняла рішення від 29.01.2016 № 3-4/VII "Про внесення змін до рішення міської ради від 26.06.2015 № 58-9/ VII "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік на території м. Звенигородка". Пункт 3,2, 3.3. виклали в новій редакції, а саме: "Ставка транспортного податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, який використовувався до 5 років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня податкового (звітного) року".

При цьому, наявне у справі рішення Звенигородської міської ради Черкаської області від 29.01.2016 № 3-4/VII свідчить про внесення змін до пункту 3 рішення Звенигородської міської ради Черкаської області від 26.06.2015 № 58-9/VII "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік на території м. Звенигородка", тобто у 2016 році не встановлювався новий податок (транспортний податок діяв і в 2015 році) та не змінювалась його ставка (25000 грн), а лише змінювались вимоги до об'єкта оподаткування транспортним податком.

Отже, Звенигородська міська рада Черкаської області у 2016 році транспортний податок не встановлювала, а фактично запровадила механізм справляння та порядок сплати транспортного податку в м. Звенигородка Черкаської області, встановленого Податковим кодексом України.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що саме 2016 рік і є базовим (звітним) періодом для оподаткування транспортним податком з об'єкту, який належить на праві власності позивачеві. Разом з тим, як було зазначено вище, оскільки відповідачем не доведено виконання вимог чинного законодавства щодо визначення середньоринкової вартості належного позивачеві транспортного засобу, то, відповідно, контролюючий орган неправомірно нарахував суму транспортного податку у 2016 році.

Крім того, при вирішенні спору суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини в рішеннях від 14.11.2011 у справі "Щокін проти України" та від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" позицію, згідно якої застосування національного законодавства має відбуватися у найсприятливіший для заявника спосіб у випадку допущення можливості його неоднозначного тлумачення.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 19059-23 є протиправним.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та, враховуючи положення пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним і скасувати у зв'язку з чим адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 19059-23.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (20200, Черкаська область, м. Звенигородка, вул. Енгельса, 142, ідентифікаційний код 39785739) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.О. Гаврилюк

Постанова складена в повному обсязі 31.01.2017.