Рішення № 64418808, 23.01.2017, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/2431/13-ц

Провадженя№ 2/266/6/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2017 м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Курбановой Н.М.

при секретарі Макогон С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності шляхом виселення без надання іншого приміщення та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист права власності шляхом виселення без надання іншого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 20.07.2011 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1251 відповідачка ОСОБА_2 продала їй квартиру АДРЕСА_1, але з її згоди продовжує в ній проживати. З березня 2013 року відпали всі підстави, за якими вона тимчасово дозволила мешкати в даній квартирі, а саме стан ОСОБА_2 після хворобит значно покращився, вона працевлаштувалася та стала підшукувати варіанти квартири для придбання та вона їй в цьому допомогала. Однак, ні один з розглянутих варіантів відповідачку не влаштував та вона досі продовжує жити в її квартирі. На даний час вона проти її проживання в квартирі, оскільки відносини між ними погіршилися, однак відповідачка ігнорує її волю та вважає своє проживання в квартирі законним на підставі реєстрації в ній. Вважає, що з припиненням права власності на квартиру у ОСОБА_2 та переходом до неї цього права на підставі цивільно-правової угоди, відповідачка втратила право користування спірною жилою площею. Проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 мимо її волі порушують її права як власника щодо володіння, користування та розпорядження нею, а також інші законні інтереси. Просить суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона 20.07.2011 року продала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 за 17000,00 доларів США, які ОСОБА_1 нібито виплатила їй сам на сам до підписання договору купівлі-продажу. Вважає даний договір недійсним, так як вона не продавала свою квартиру та не отримувала грошових коштів від її продажу. У березні 2011 року ОСОБА_2 опинилася у хірургічному відділенні з травмами, отриманими нею при падінні з 4 поверху. До 19 травня 2011 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні та травматологічних відділеннях №9 м.Маріуполя. Після виписки з лікарні 19 травня 2011 року вона знаходилася вдома та не могла самостійно пересуватися. ОСОБА_1 проявила бажання їй допомогти, так як вона одинока та їй нікому надати допомогу з боку родичів. Знаходячись вдома, вона вживала багато медичних препаратів, свідомість її була затуманена, вона погано сприймала навколишню дійсність. Вважає, що ОСОБА_1, скориставшись її хворобливим станом здоровя, ввела її в оману, з приводу того, що нібито якийсь родич претендує на ? частину квартири, яку вона хотіла за заповітом оформити на свого сина, але так як у неї не було грошей на оформлення, ОСОБА_1 проявила бажання їй допомогти скоріше оформити квартиру на сина, щоб вона не позбавилася квартири. Під цією пропозицією привела її в нотаріальну контору до нотаріуса ОСОБА_3, де їй було запропоновано підписати якісь папери, що було в них написано, вона не знає, так як їх не читала та не розуміла, що відбувається навколо. Зі слів ОСОБА_1 вона вважала, що переоформляє квартиру на свого сина. Гроші від продажу квартири вона не отримувала, так як ніколи не збиралася продавати квартиру. Вважала, що в силу свого захворювання вона не могла розуміти значення своїх дій, вела себе неадекватно, часто заговорювалася, не орієнтувалася у часі, не могла відповідати на питання, не розуміла, що підписувала, знаходилася у сильному пригніченому емоціональному стані. Просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 20 липня 2011 року між нею ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області недійсним на підставі ст.225, 229, 230 ЦК України

Позивачка ОСОБА_2 неодноразово уточнювала та зменьшувала заявлені позовні вимоги, які в остаточній редакції зводяться що наступного: просила суд визнати спірний договір купівлі-продажу квартири від 20.07.2011 року недійсним на підставі ст.230 ЦК України, а саме вчинення правочину під впливом омани, оскільки вона не продавала спірну квартиру та не отримувала грошей. ОСОБА_1 ввела її в оману, шляхом юридичної необізнаності, розповівши, що родич останньої претендує на частку спірної квартири, а тому потрібно оформити заповіт на користь сина ОСОБА_2, саме який вона вважала і підписує у нотаріуса, а не договір купівлі-продажу.

26.07.2013 року ухвалою суду обєднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності шляхом виселення без надання іншого приміщення із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5, що діє на підставі доручення, у судовому засіданні надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві ОСОБА_2, просили її задовольнити, а в позові ОСОБА_1 відмовити. Додатково ОСОБА_2 зазначила, що квартиру не продавала, гроші за квартиру не отримувала, а бажала укласти заповіт на користь сина. Крім того зазначила, що раніше вже була знайома зі ОСОБА_1, вони міняли квартири, в яких зараз проживають. Після отримання нею травм та знаходження в лікарні, ОСОБА_1 прийшла до неї та запропонувала допомогу, забрала її з лікарні, а потім ввела її в оману, вона підписала договір , яким продала свою квартиру. Квартиру вона не хотіла продавати, а хотіла заповісти сину. Син в той час до неї приїзджав, але вона йому про це не казала. Після нотаріуса вони неодноразово їздили разом із ОСОБА_1 по місту, вона дивилася квартиру поменше для себе, але не захотіла проживати в тих квартирах, які їй запропонувала ОСОБА_1, бо там була спільна кухня. Взагалі, вона просто хотіла перевірити ОСОБА_1 настільки та буде ії далі обманювати. Вона не могла платити за свою квартиру, їй відомо, що за квартиру платила ОСОБА_1, а потім вона працевлаштувалась, стала заробляти, та змогла сама платити за квартиру, стала викреслювати прізвище ОСОБА_1 з квитанції.

Вона заперечує проти виселення із спірної квартири, вважає, що ОСОБА_1 її обманула та договір купівлі-продажу є недійсним.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6, що діє на підставі договору, у судовому засіданні надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві ОСОБА_1, просили її задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, зауважили, що введення в оману ОСОБА_2 не було, договір купівлі-продажу квартири укладений законно, посвідчено нотаріусом, а ОСОБА_2 взагалі не надано доказів на підтвердження заявлених вимог. Крім того, ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_2 знає давно, дізналась про те, що вона в лікарні, стала до неї приходити, надавати їй домогу, разом із чоловіком забрали її додому після виписки, привели квартиру в жилий стан. По квартирі були великі борги, вона їх погасила, стали підшукувати ОСОБА_2 квартиру поменьше, бо вона не могла оплачувати квартиру, в якій жила, та вирішила продати цю квартиру. Вона вирішила придбати цю квартиру, бо раніше вона проживала в цій квартирі, до міни, для чого вони з чоловіком зайняли гроші. У ОСОБА_2 були не в порядку документи на квартиру після смерті батька, ОСОБА_2 займалась оформленням цих документів, після чого вони поїхали до нотаріуса, де нотаріус зачитав у голос договір, надав почитати договір сторонам, після чого вони підписали даний договір. Вона переоформила на себе в комунальних службах міста особисті рахунки, зареєструвала на праві власності квартиру, надала ОСОБА_7 час пожити в квартирі, поки вона не придбає собі квартиру меншою площею. Через деякий час ОСОБА_2 стала заперечувати проти виселення, зявляючи, що може сама платити за квартиру, тому вона вимушена була звернутися до суду. Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що при укладенні 20.07.2011 року договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, правовстановлюючі документи для посвідчення угоди були надані власником та знаходяться у справі. Договір підписували у кабінеті нотаріуса, у договорі написано, що до підписання договору сторони розрахувалися за договором. Витрати оплачували в рівних частинах, а продавець ОСОБА_2 сплатила 5 % від договору. Дієздатність ОСОБА_2 встановлювалася на підставі спілкування, розмови. Медичні довідки нотаріус не вимагав. Документи сторони надали заздалегідь, кожний зі своєї сторони. Договір зачитала вголос. Квитанції про оплату витрат є у нотаріальній справі. ОСОБА_1 раніше не бачила. ОСОБА_8 робила довіреність, чи хотіла зробити, бачила її раніше. Як оформлялася довіреність не памятає.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він сусід ОСОБА_2, проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. Про укладення договору йому не відомо. У 2010 році ОСОБА_2 захворіла, в той час появилася ОСОБА_1, яка носила їй їжу, замінила двері, ходила без дозволу господарки, водила якихось людей, відповідачку ОСОБА_2 не питала. Знають сторони один одного, бо раніше мінялися квартирами. ОСОБА_2 раніше погано жила, співмешканець її бив, зараз вона працює. З лікарні на костилях її привезла ОСОБА_1 ОСОБА_2 запропонували переселитися у якийсь гуртожиток, це знає з її слів. ОСОБА_2 мешкає в квартирі з 2003 року, вони одразу не спілкувались, стали спілкуватись у 2010 році після її травми. Зараз ОСОБА_2 адекватна, нормально розмовляє. Обставин укладення договору не знає. Про те, що гроші не передавались за договором, знає зі слів ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає ІНФОРМАЦІЯ_2 ходить в гості до Огурцової у будинок 3 по провулку Дніпропетровському в м.Маріуполі. Два роки як знає, що ОСОБА_2 обдурили з квартирою. Ходить гуляти до будинку та на лавці від ОСОБА_2 та сусідки знає, що вона не продавала квартиру. Обставин укладення угоди не знає. ОСОБА_2 бідна, одягнута бідно. Матеріальний стан з літку 2011 року не змінився, жінки з будинку її годували. У ОСОБА_2 є син, вона знає де він мешкає, дзвонила йому. Грошей за продаж квартири не отримувала. У квартирі поставили нові двері.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2010 року. ОСОБА_2 знає з 2011 року. Бачила ОСОБА_1 з чоловіком, вони приїжджали до ОСОБА_2, возили їй їжу. ОСОБА_2 пішла на роботу, в той час узнала від ОСОБА_2, що квартира продана ОСОБА_1, за квартиру платила ОСОБА_1, так як забирала квитанції. ОСОБА_2 казала, що з квартири нікуди не піде, ходила в міліцію, так як її виселяли з квартири. Зараз ОСОБА_2 нормальна, вона допомагає їй. Обставин укладення угоди не знає. Про те, що ОСОБА_2 лежала в лікарні знає від подруги сусідки Огурцової. ОСОБА_2 знає як нормальну, адекватного чоловіка. Влітку 2011 року у неї не змінилося матеріальне положення. ОСОБА_1 заплатила ОСОБА_4 за однокімнатну квартиру. У ОСОБА_1 були ключі від квартири ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що знав і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Познайомилися десь у 2009 році через знайомих .ОСОБА_2 міняла свою першу 3-кімнатну квартиру, і у неї з обміном були проблеми. Він працює водієм тролейбуса, сусід ОСОБА_2, по дорозі в тролейбусі вона чи її батько, вже не памятає про цю проблему розповіли. Потім ОСОБА_1 теж захотіла свою 2-кімнатну квартиру обміняти на більшу. До цього ОСОБА_1 ОСОБА_2 не знала. Він їх звів та допоміг. Він щодо обміну квартир має досвід, бо собі міняв квартиру теж. Десь через роки 2 чи 3 йому подзвонила ОСОБА_1 та сказала, що з ОСОБА_2 біда. Вони попросили його приїхати на вул.Чорноморську, щоб він їх повозив по інстанціях, а вони за це йому заплатять. ОСОБА_2 хотіла продати свою квартиру та поїхати до сина. Одразу вони поїхали до БТІ, там їм повідомили, що ОСОБА_2 треба вступити у спадок, також у ОСОБА_2 були дуже великі борги за квартплату у ЖЕКу, її квартира була у жахливому стані. ОСОБА_2 почала з його допомогою збирати документи, звернулися до адвоката, який знаходиться на вул.Енгельса, написали позов до суду про визнання права власності в порядку спадкування, подали його, їздили з нею до відділу РАЦС, де брали документ, який підтверджував її родинні відносини з її батьком. ОСОБА_2 у чергах було стояти не зручно, тоді вони поїхали до нотаріуса оформити на нього довіреність. До суду вони приїзджали разом, одного разу приїхав, засідання вже провели, він написав заяву перенести судове засідання. Потім на інше засідання у нього захворіла дружина та він не зміг прийти та написав заяву про розгляд справи у його відсутність. Позов був задоволений. Потім поїхали до нотаріуса, він чекав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поки ті оформили договір. Позов та інші документи до суду не памятає хто підписував, він чи ОСОБА_2. Від ОСОБА_2 особисто він заяву привозив, але не памятає він її підписав чи вона. У всіх інстанціях діяв він згідно довіреності. На його погляд, ОСОБА_2 розуміла для яких цілей усе робили, вона всюди розписувалася. В нотаріальній конторі вона усе слухала та підписувала.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що ОСОБА_1 його дружина. ОСОБА_2 знає з 2003 року. У нього з ними обома нормальні відносини. Перший раз він побачив ОСОБА_2 у 2003 році. У неї були проблеми з оплатою квартири, вона шукала меншу площу, а вони розширялися, бо у них 2 дітей. Вона жалілася, що нема грошей платити за квартиру, співмешканець знущається. Випадково його дружина на сайті м.Маріуполя побачила статтю, що співмешканець викинув її з балкона. Дружина подумала, що це ОСОБА_2. Потім вони приїхали до лікарні та зясували, що це насправді була ОСОБА_2. На його погляд, вона була у адекватному стані. Вони ходили її провідуватли. З лікарні її не виписували, бо нікому було забрати до дому. Її квартира була опечатана міліцією. Вони запропонували їй її забрати та відвести до дому, вона погодилася. Він на руках її ніс на четвертий поверх. Раніше ОСОБА_2 до них приходила, він, жінка з нею розмовляли про те, щоб вона у разі продажу квартири, йому сказала та продала йому. Після повернення з лікарні ОСОБА_2 казала, що дорого платити за квартиру та запропонувала йому її купити, а вона купить меншу квартиру. Десь через тиждень ОСОБА_2 та його дружина ходили гулять у парк, ОСОБА_2 ходила з палочкою. Вона попросила за квартиру 17000 доларів США, 10000 доларів США у нього було, а інші він зайняв у родичів. Документи по квартирі ОСОБА_2 допомагав оформляти ОСОБА_12, який працює з ОСОБА_1. Він був присутній при угоді ОСОБА_1 та ОСОБА_2, він надавав згоду на покупку. Нотаріус зачитувала договір купівлі- продажу на простому білому листі, потім на офіційному папері. Гроші ОСОБА_2 отримала вдома у розмірі 17000 доларів США до поїздки до нотаріуса, розписку від неї вони не брали. У нотаріуса за скільки оформили квартиру не знає. Після угоди ОСОБА_2 відвезли додому. Шукали їй квартиру, вона хотіла купити квартиру за 10000 доларів США. Показували ОСОБА_2 квартиру по бул.Шевченко, на 5 мікрорайоні, їй не сподобалось, але деякі варіанти були не погані та ціна добра, але вона не погоджувалася, тоді вони запідозрили щось не те, бо вона подала на них заяву у міліцію. Він не знає чому так сталося, може її консультували сусіди. У неї є син, він до неї приїзджав, але не памятає у якому році, після продажу квартири, проїздом заїхав провідати матір. У 2003 році обмінювати квартиру ОСОБА_2 допомагав ОСОБА_12, і в другий раз теж. Строки проживання ОСОБА_2 в квартирі не обговорювалися після продажу. Про те, що він хоче купити свою квартиру, яку ОСОБА_2 виміняла у 2003 році, він їй говорив ще при покупці. Договір на пошуки квартири для ОСОБА_2 вони ніде не заключали, шукали самі, зверталися до АН«Бонус».

Вислухавши учасників справи, що з'явилися до судового засідання, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 20.07.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 двокімнатну квартиру за № 14 в будинку № 3 по провулку Дніпропетровському у місті Маріуполі (том 1, а.с. 5).

Відповідно до п. 3 даного договору, продаж зазначеної квартири вчинено за 136000,00 грн., що за курсом НБУ на день підписання договору еквівалентно 17000,00 доларів США, які покупець повністю сплатив продавцю, сам на сам, до підписання договору.

Договір підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Крім того, ОСОБА_2 підписано заяву на ім,я нотаріуса про те що спірна квартира не є спільною сумісною власністю та інше ( а.с.69).

Згідно із витягом про державну реєстрацію прав МКП «Маріупольське БТІ» № 30869649 від 05.08.2011 року, право власності на АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_1 (том 1, а.с. 6).

За правилами, передбаченими ст. ст.316,317,319,328,391 ЦКправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається зокрема із правочинів. Припиняється право власності у разі відчуження власником свого майна. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуванні та розпорядження своїм майном.

Як власник спірної квартири ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 383 ЦК України,ст.150 ЖК Українивправі володіти, користуватися, розпоряджатися квартирою на власний розсуд, в тому числі використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Однак в квартирі, без будь-якої правової підстави проживає ОСОБА_2, яка перешкоджає в здійсненні ОСОБА_1 її прав, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом виселення з квартири АДРЕСА_3, без надання іншого житлового приміщення підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 20.07.2011 року недійсним, суд приходить до висновку, що у його задоволенні належить відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені природою правочину.

Підставою недійсності правочину, згідно із ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастино першою-шостою ст. 203 ЦК України.

Статтею 230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В ст 229 ЦК України зазначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, в п. 20 своєїПостанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Таким чином, обманом є навмисне цілеспрямоване введення особи в оману щодо обставин, яік мають істотне значення для укладання договору, тобто при обмані завжди є цілеспрямований умисел дургої сторони, яка напевно знаючи про наявність чи вісутсність тих чи інших обставин і про те, якщо б друга сторона володіла такою інформацією, не вступила би в правовідносини, не вігідні для неї, але спрямовує свої дії на досягненя цілі укладання договору.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що всі дії ОСОБА_2 були направлені на підготовку документів для продажу квартири та для наступного укладання договору купівлі-продажу.

Так, контрагентом по даній угоді була особа, яка була її знайомою, з якою раніше вони вже укладали договір міни квартир, крім того, дана особа надала психологічну, фізичну допомогу ОСОБА_2 в лікарні та після виписки, та цю допомогу вона приймала без заперечень.

Дані оставини , крім пояснень свідків, підтверджені також і договором міни вказаної спірної квартири АДРЕСА_4 , власниками якої були ОСОБА_13, чоловік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з Ткачовим .П., які були власниками квартири АДРЕСА_5 ( а.с.70-71).

Не заперечувала ОСОБА_2 і проти того, що ОСОБА_1 приводила у жилий вигляд її квартиру, яка знаходилася у жахливому стані( а.с. 157), поставила нові двері, після підписаного договору у нотаріуса, сплатила за позивачку великі суми заборгованності по комунальним платежам, які утворилися у ОСОБА_2, уклала договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги по вказаній квартирі, уклала договір про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води в 2011 році, поновила подачу газу в квартиру, оплативши всі витрати на його підключення, уклала відповідний договір на газопостачання, встановила прибор обліку електроенергії в спірній квартирі та уклала відповідний договір на постачання електроенергії ( а.с. 94-95, 97, 106-115, 117-135, 138-145, 147-156).

Крім того, уповноважена ОСОБА_2 на підставі довіреності особа ОСОБА_12, звертався що суду з заявою від імені ОСОБА_2 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті її батька, при цьому в судовому засіданні позивачка не заперечувала проти того, що позовну заяву вона підписала особисто.

При цьому, рішення Приморського райсуду м. Маріуполя від 29.06.2011 року про задоволення позову та встановлення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_2 набрало законної сили та не оскаржено позивачкою до теперішнього часу ( а.с. 72).

Заперечення позивачки щодо не відповідності деяких підписів в заявах в данній цивільнй справі, яка була оглянута судом, не скасовують законність рішення суду станом на час винесення данного рішення.

Крім того, ОСОБА_2 , для оформлення договору купівлі-продажу квартири, стала приводи у відповідність до закону документи на квартиру, а саме видала на ім,я ОСОБА_12, який вже допомогав її родині при оформленні міни квартир ще за життя її батька, довіреність на оформлення спадкових документів після смерті її батька, після чого в КУ «Бюро техінвентарізації» особисто написала заяву про реєстрацію на праві власності ? частки спірної квартири після смерті батька за собою на підставі вищевказаного рішенн Приморського райсуду м. Маріуполя ( а.с.73-75).

Довіренність на ім.,я ОСОБА_12 ОСОБА_2 не відкликана та недійсной не визнана до закінчення строку її дії у 2014 році.

ОСОБА_2 не заперечувався тот факт, що вона разом із ОСОБА_1 їздила до нотаріуса, нотаріус давав їй підписувати документи.

Також позивачка ОСОБА_2 підтвердила той факт що вона разом із відповідачкою ОСОБА_1 їздили по місту, дивился для неї квартиру поменше для подальшого проживання, при цьому пояснювала, що хотіла перевірити ОСОБА_1, але пояснити суду для чого позивака не змогла.

Також позивачкою не заперечувався той факт, що після оформлення документів у нотаріуса, квитанції на квартиру стали приходити на ім.,я ОСОБА_1 з 2011 року, але до суду відповідачка з позовом про оспорення угоди звернулась тільки 26.07.2013 року. коли ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про виселення ОСОБА_2

Не доведений позивачкою і той факт, що вона мала намір укласти заповіт на ім.,я сина замість укладання договору купівлі-продажу квартири, бо ніяких об,єктивних, належних доказів з цього приводу суду не надала, крім того, для написання заповіту необхідна воля заповідача, бо спадкується спадкоємцем все майно, яке б належало на час смерті заповідачу та присутність ОСОБА_1 для цього була не потрібна.

На думку суду, всі дії ОСОБА_2, які передували укладанню договору купівлі-продажу квартири та наступні дії після підписання договору свідчать про те, що її воля та намір були спрямовані саме на укладання вказаної угоди, а саме договору купівлі-продажу квартири.

При цьому позивачка на протязі слухання справи неодноразово заявляла про те, що ОСОБА_1 скористалась станом її здоров,я та ввела її в оману, уклав з нею договір купівлі-продажу квартири.

Дані твердження спростовані самою позивачкою, медичними документами, висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи.

Так, згідно із інформацією КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя» № 1633 від 14.07.2014 року ОСОБА_2 на обліку у лікаря-психіатра вказаної лікувальної установи не перебуває (том 1, а.с. 214).

Відповідно до витягу із медичної карти хворого ОСОБА_2 КЗММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 м. Маріуполя» від 16.07.2014 року, хвора перебуває на обліку у терапевта з 2003 року, інвалід 2 групи з 01.01.2004 року (том 1, а.с. 217).

Згідно з актом амбулаторно судово-психіатричної експертизи № 83 від 30.07.2015 року, складеним КЛПУ «Обласна психіатрична лікарня м. Славянська» судово-психіатричне експертне відділення, ОСОБА_2, з урахуванням перенесеною нею хворобою, хірургічних операцій, в період укладання договору купівлі-продажу спірної квартири 20.07.2011 року розуміла свої дії та була спроможна ними керувати (том 1, а.с. 244-251).

З пояснень третої особи у справі приватного нотаріусу ОСОБА_3 випливає, що при укладенні 20.07.2011 року спірного договору купівлі продажу квартири ОСОБА_2 була дієздатною.

Відповідно до постанови слідчого СВ Приморського РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 23.12.2013 року, кримінальне провадження №12013050780000659 від 20.03.2013 року, за ознакоми злочину передбаченого ст.. 190 ч. 3 КК України закрито, у звязку з встановленням відсутності в діянні ОСОБА_1 по заволодінню спірною квартирою, складу кримінального правопорушення (том 1, а.с. 78-79).

Таким чином, дослідивши всі обставини вказаної справи, дослідивши письмові докази по справи, суд приходить до висновку, що намір і воля ОСОБА_2 були направлені на укладання договору купівлі-продажу квартири, доказів того, що ОСОБА_1 ввела в оману ОСОБА_2 суду не надано та позивачем не наведено, таким чином підстав для задоволення позову ОСОБА_2,не мається та у задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності шляхом виселення без надання іншого приміщення задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_6, без надання іншого житла.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6, укладеного 20.07.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1251 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі до Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Курбанова Н. М.