Рішення № 64410235, 31.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5450/16-ц

Провадження № 22-ц/779/251/2017

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Василишин Л.В.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Спаської сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та встановлення факту спільного проживання однією сім'єю за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, Спаської сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

11 листопада 2016 року подав заяву про збільшення позовних вимог та просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 до дня смерті останньої.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 грудня 2016 року позов задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 з тіткою ОСОБА_4 на час її смерті в с. Уторопи Косівського району. Також відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

На рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що позовні вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем не пов'язані між собою, тому не можуть розглядатися в одному провадженні. А отже, в порушення вимог ст. 118 ЦПК України позивач об'єднав в позовній заяві вимоги, які взаємовиключають одна одну.

Також вказує на невідповідність висновку суду щодо постійного проживання ОСОБА_2 з тіткою ОСОБА_4 на час її смерті обставинам справи. При цьому суд помилково вважав підтвердженням наведених обставин його часткове визнання позову. Разом з тим, він не визнав позовних вимог, та надав суду пояснення про періодичні відвідування сестрою позивача, що ніяк не є свідченням її постійного з ним проживання. Зазначене підтверджується технічним записом судового засідання.

Факт постійного проживання позивача із спадкодавцем спростовується також довідкою Яблунівської районної лікарні, згідно якої ОСОБА_4 із 2007 року до 2012 року в осінньо-зимовий період знаходилась на лікуванні. Однак, всупереч вимог ст. 212 ЦПК України, суд жодної оцінки цій довідці не дав.

Натомість, судом прийнято до уваги довідку Спаської сільської ради від 12 жовтня 2016 року №1353, хоча в ній міститься інформація, що ОСОБА_2 є жителем смт. Яблунів, а не с. Уторопи. Факт проживання позивача у смт. Яблунів пітверджується також його паспортом та відмовою нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

На думку апелянта, не є належним доказом і акт обстеження від 17 жовтня 2016 року, оскільки в ньому не зазначено місце проживання свідків, джерело їхньої обізнаності щодо фактичних обставин справи. Крім того, ці свідки не були допитані в судовому засіданні.

Відтак, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України суд належно не оцінив докази, достовірність та допустимість їх, взаємний зв'язок у сукупності з іншими доказами, а тому необґрунтовано встановив факт проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем у с. Уторопи.

Апелянт також зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки встановив факт постійного проживання ОСОБА_2 з тіткою ОСОБА_4 на час її смерті. Тоді як згідно заяви від 11 листопада 2016 року позивач просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення в оскарженій частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову..

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та представник Спаської сільської ради доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких

підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд, за нормою ч.1 ст.214 ЦПК України, вирішує питання щодо обставин, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача з тіткою ОСОБА_4 на час її смерті за місцем його проживання в с. Уторопи, Косівського району. Відтак, вимога про встановлення вказаного факту підлягає задоволенню. При цьому судом враховано часткове визнання позову ОСОБА_3

Однак, погодитися з таким висновком колегія суддів не може з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог.

Статтею 118 ЦПК України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Відповідно до ч.2 ст. 119 ЦПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та підстави позову.

Як передбачено ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

А отже, визначення предмету та підстав заявленого позову належить виключно позивачу.

Як вбачається зі змісту заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 до дня смерті останньої.

З'ясовано, що в ході розгляду справи позивач у встановленому законом порядку предмету позову не змінював.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді даного спору суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, і вказане порушення норм процесуального закону призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.2 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, тітка позивача та сестра апелянта, внаслідок чого відкрилася спадщина на належне їй майно (а.с.7).

Встановлено, що 9 серпня 2007 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, згідно якого все своє майно і права, які належать їй на момент складання заповіту та майно і права, які належать їй в майбутньому і взагалі все те, на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_2 (а.с.6).

З'ясовано, що державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори 11 жовтня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відмову мотивовано тим, що він не проживав разом з померлою на день смерті, а тому пропустив строк прийняття спадщини. Також зазначено про перевірку факту сумісного проживання спадкоємця з спадкодавцем: місце проживання спадкоємця - через відмітку в паспорті про реєстрацію місця проживання; та за довідкою органів реєстрації (місцевого самоврядування) - останнє місце проживання померлої до відкриття спадщини. Водночас заявнику роз'яснено право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку, необхідного для прийняття спадщини (а.с. 11).

Зі змісту довідки Спаської сільки ради №1353 від 12 жовтня 2016 року вбачається, що ОСОБА_4 до дня смерті була зареєстрована в 1/2 частині житлового будинку по АДРЕСА_1. На момент її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, ніхто інший в господарстві зареєстрований не був (а.с.10).

Згідно витягу із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право власності на спадщину) в зв'язку зі смертю ОСОБА_4 державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори 12 серпня 2013 року заведено спадкову справу № 386 (а.с.8).

Як з'ясовано в засіданні апеляційного суду спадкова справа заведена на підставі заяви відповідача ОСОБА_3, який є спадкоємцем померлої першої черги за законом. В даний час в провадженні Коломийського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права на спадкове майно.

Обгрунтовуючи вимогу щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю з спадкодавцем ОСОБА_4 позивач покликався на те, що останні чотири роки свого життя тітка проживала разом ним, відповідно він здійснював догляд за нею, придбавав необхідні ліки, допомагав у побуті тощо.

Згідно вимог ст. ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проте, ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту його проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю.

Не містить відомостей про факт проживання їх однією сім'єю і акт обстеження від 17 жовтня 2016 року. Зі змісту цього акту видно, що депутатом Уторопської сільської ради зазначено тільки про проживання без реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в господарстві за адресою АДРЕСА_2 (а.с.9).

Розглядаючи даний спір суд першої інстанції на вищезазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

А тому постановлене ним рішення в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 грудня 2016 року в частині задоволення позову скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Спаської сільської ради про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

Л.В. Василишин