Ухвала суду № 64408926, 31.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/2107/16-к Суддя 1 інстанції Скотар Р. Є.

Номер провадження 11-кп/774/5/К/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чумак Н.О.

суддів Мажара С.Б., Пістун А.О.

секретар Кузьміна Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі 31 січня 2017 року апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року, якою обвинувальний акт за кримінальним провадженням №12016040230000058 відносно ОСОБА_2, по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України було повернуто прокурору для усунення недоліків.

Учасники судового провадження:

прокурор Буйленкова І.М.

обвинувачений ОСОБА_2В

захисники адвокати ОСОБА_3, ОСОБА_4О

В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року скасувати та направити обвинувальний акт на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_2, по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України було повернуто прокурору для усунення недоліків.

Повертаючи обвинувальний акт прокурору, суд першої інстанції посилався на ті обставини, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 не містить належним чином сформульованого обвинувачення, в даному обвинувальному акті зазначені лише фактичні обставини, які встановлені слідчим під час досудового розслідування, та в подальшому зазначено, що маються підстави для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.367 КК України. Також наявна вказівка на те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.367 КК України, за ознаками службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою свої службових обовязків через несумлінне ставлення до них, проте відсутнє жодне посилання на обвинувачення ОСОБА_2

Як встановлено судом, в обвинувальному акті від 30 березня 2016 року фактично викладена підозра про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України. Такі відомості, відповідно до положень ст.277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру, а тому ОСОБА_2, за цим процесуальним рішенням, має статус підозрюваного, а не обвинуваченого.

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 не містить формулювання обвинувачення, яке інкримінується ОСОБА_2 і від якого він буде захищатись в суді, тому обвинувальний акт слід доповнити формулюванням обвинувачення в обвинувальному акті. В даному обвинувальному акті міститься лише посилання на повідомлення про підозру, та викладені лише фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність. При цьому суд зауважує, що повідомлення про підозру, так само як і виклад фактичних обставин не може одночасно вважатись й формулюванням обвинувачення.

Крім того, вказівки в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_2 скоїв кримінальне правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 367 КК України, є безпідставним, оскільки обвинувачення йому висунуте не було у встановленому законом порядку та не міститься в самому обвинувальному акті.

Крім того, в порушення п.3 ч.2 ст.291 КПК України не зазначено анкетні дані потерпілого, лише зазначено, що потерпілою стороною від кримінального правопорушення є виконком Криворізької міської ради в обличчі управління благоустрою та житлової політики, однак виконком Криворізької міської ради та управління благоустрою та житлової політики це дві різні юридичні особи, що мають різні ідентифікаційні коди юридичних осіб, які навіть не зазначені в обвинувальному акті, та різних керівників, що не дає змоги ідентифікувати, хто саме є потерпілим і в особі якого керівника.

Крім цього, у реєстрі матеріалів досудового розслідування, взагалі відсутні будь-які відомості щодо залучення потерпілого, залучення захисника, надання захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування, повідомлення потерпілого про відкриття матеріалів.

Крім того, з викладу фактичних обставин кримінального правопорушення є незрозумілим мотив і мета вчинення обвинуваченим правопорушення, в якому він обвинувачується, не розкрито форму вини, не зазначено з яким умислом обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення та його субєктивне ставлення до злочину і наслідки його дій, також не було розкрито об'єктивну сторону службової недбалості, а саме, не зазначено, кому завдано тяжкі наслідки: інтересам окремих громадян, чи інтересам окремих юридичних осіб, якщо так, то яких саме, чи державним, чи громадським інтересам.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на ті обставини, що в обвинувальному акті викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, висунуто обвинувачення достатньо детально, щоб можна було чітко зрозуміти, яке саме діяння ставиться обвинуваченому у вину. Правильність встановлення фактичних обставин справи, зокрема в аспекті їх достовірності, доведеності та повноти має оцінюватися судом при вирішення справи по суті, а не під час попередньої оцінки обвинувального акта на відповідність положенням ст.291 КПК України. кримінальним процесуальним законом не передбачені конкретні вказівки прокурору стосовно того, яким чином останній має викласти фактичні обставини кримінального правопорушення, які він вважає встановленими та формулювання обвинувачення. Крім того, закон не передбачає у якості підстави для повернення обвинувального акта прокурору факт невідповідності вимогам закону будь-яких додатків до акта чи інших суміжних документів. Також, закон не передбачає у якості підстави для повернення обвинувального акта прокурору факт невідповідності його будь-яким іншим законам, Конвенціям, іншим рішенням суду, крім самого Кримінального процесуального кодексу України. Також, безпідставним є посилання в ухвалі суду на порушення положень п.3 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки в обвинувальному акті зазначено, що потерпілою стороною від кримінального правопорушення є юридична особа Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області.

В судовому засіданні при апеляційному розгляді прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора, просив колегію суддів задовольнити її в повному обсязі та скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення прокурору обвинувального акта.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисники ОСОБА_3, ОСОБА_4, кожен окремо, в судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 402 КПК України заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження надані не були.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Аналізуючи, з урахуванням доводів апеляційної скарги підстави, з яких обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 був повернутий прокурору, колегія суддів оцінює їх як такі, що є належними та достатніми для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як передбачено п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право, крім іншого, повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив, і мета вчиненого правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт, крім іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Згідно ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Тобто, межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

П.1 ч.3 ст.42 КПК України встановлено, що обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Це право також гарантовано ст.6 Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, тобто право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказує про необхідність аналізувати положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п.52 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року; п.58 рішення у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року; п.34 рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії» від 20 квітня 2006 року).

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції з приводу того, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 не містить належним чином сформульованого обвинувачення, яке інкримінується йому і від якого він буде захищатись в суді. В даному обвинувальному акті міститься викладені лише фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правова кваліфікація кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність.

Тобто, в порушення п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт не містить належним чином сформульованого обвинувачення, що, на думку колегії суддів, є обґрунтованою підставою для повернення обвинувального акту прокурору. Отже, доводи апеляції прокурора з приводу того, що в обвинувальному акті зазначено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляції прокурора відносно того, що закон не передбачає у якості підстави для повернення обвинувального акта прокурору факт невідповідності його будь-яким іншим законам, Конвенціям, іншим рішенням суду, крім самого Кримінального процесуального кодексу України.

Так, згідно вимог ч.2 ст.1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Крім того, ст.8 КПК України, встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Також, відповідно ч.ч.1, 4, 5 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобовязані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про необхідність повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків з посиланням на норми міжнародних нормативно-правових актів та рішень Європейського суду з прав людини.

Також, такими, що не відповідають дійсності є доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що в обвинувальному акті зазначено, що потерпілою стороною від кримінального правопорушення є юридична особа Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області.

При вивченні обвинувального акта відносно ОСОБА_2, що надійшов для розгляду до суду першої інстанції, колегією суддів було встановлено, що потерпілою стороною слідчім було зазначено виконком Криворізької міської ради в обличчі управління благоустрою і житлової політики (а.кп.3 оборот).

Як видно з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції неодноразово відкладалось проведення підготовчого судового засідання в звязку з неявкою представника потерпілої особи для його повторного виклику (а.кп.15, 24, 43, 49, 54, 60, 63).

Крім того, в матеріалах кримінального провадження міститься лист заступника міського голови ОСОБА_5, направлений до відома суду першої інстанції, згідно якого виконком Криворізької міської ради та управління благоустрою та житлової політики є двома різними юридичними особами (а.кп.35-36).

Так, у п.46 рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 2005 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що було порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відносно тривалості кримінального провадження проти заявників. Суд зазначає, що найбільш частою причиною для відкладення слухань протягом усього судового розгляду була неявка потерпілого у судові засідання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були прийняті всі передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством міри для виклику представника потерпілого в судове засідання та вірно прийнято відповідне рішення про повернення обвинувального акта прокурору для уточнення потерпілої сторони у кримінальному провадженні. Подальше відкладення проведення підготовчого судового засідання призвело би до порушення однієї з основних засад кримінального провадження, передбачених ст.28 КПК України розгляду провадження в розумні строки.

Крім того, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції з приводу того, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначені не всі процесуальній дії, які були проведені під час досудового розслідування.

Згідно вимог ч.2 ст.109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Згідно ч.1 ст.110 КПК України під процесуальними рішеннями розуміються всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Як видно з реєстру матеріалів досудового розслідування, долученого до обвинувального акту, що міститься в матеріалах кримінального провадження, в ньому дійсно вказані не всі процесуальні дії, проведенні під час досудового розслідування та не всі прийняті процесуальні рішення, на які вірно послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, а саме: взагалі відсутні будь-які відомості щодо потерпілого, залучення захисника, надання захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування, повідомлення потерпілого про відкриття матеріалів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору, суд першої інстанції в ухвалі обґрунтовано вказав на порушення вимог ст.109 КПК України при складанні реєстру матеріалів досудового розслідування.

В звязку з викладеним, колегія суддів вважає, що обвинувальний акт складений з порушенням норм чинного КПК України, отже висновок суду про повернення обвинувального акту прокурору є правильним, а доводи апеляції прокурора необґрунтованими.

На думку колегії суддів, рішення суду про повернення обвинувального акту прокурору не суперечить вимогам закону, є обґрунтованим і достатньо вмотивованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог апеляційної скарги прокурора та залишення ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року без змін.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року, якою обвинувальний акт за кримінальним провадженням №12016040230000058 відносно ОСОБА_2, по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України було повернуто прокурору для усунення недоліків залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду

Дніпропетровської області

ОСОБА_1 ОСОБА_6 ОСОБА_7