Рішення № 64407665, 31.01.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6071/16-ц

Провадження № 2/204/209/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря Старостенко Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, про призначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

В С ТА Н О В И В:

22 вересня 2016 року до суду надійшов цивільний позов, у якому позивач просить визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що залишилася після смерті його бабусі ОСОБА_6 у термін 3 місяці. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла його бабуся ОСОБА_6. З заявою від 23 серпня 2016 року позивач звернувся до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частини квартири АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року його бабусі ОСОБА_6. Постановою від 29 серпня 2016 року державний нотаріус Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, з тих підстав, що він не звернувся у встановлений законом шестимісячний строк з ІНФОРМАЦІЯ_3 року по 14 жовтня 2000 року для прийняття спадщини. При цьому державний нотаріус зазначив, що на момент смерті ОСОБА_6, позивач був малолітнім. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_4 року, тому на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року його бабусі ОСОБА_6 йому було 7 років. Ще при житті його бабусі ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер його батько ОСОБА_7, який є сином ОСОБА_6 Зазначив, що якби його батько був живий на час відкриття спадщини після померлої його бабусі та його матері, батько позивача спадкував би ту частку у спадщині, яка належала б йому за законом як спадкоємцю першої черги. Але за тих обставин, що батько позивача помер раніше ніж його бабуся, у відповідності до норми ч. 1 ст. 1266 ЦК України, частку у спадщині, яка належала б за законом батькові позивача після померлої бабусі ОСОБА_6 спадкує тепер він за правом представлення. Оскільки на час відкриття спадщини після померлої бабусі позивача ОСОБА_6, позивач був неповнолітньою особою, йому було 7 років, він був юридично необізнаною особою. А пізніше, враховуючи норму ч. 4 ст. 1268 ЦК України, він вважав, що є таким що прийняв спадщину після ОСОБА_6 оскільки, звернувшись до адвоката після досягнення повнолітнього віку, адвокат йому роз'яснив, що він вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини був малолітньою особою. Однак звернувшись до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину - ? квартири АДРЕСА_2, що залишилася після померлої бабусі ОСОБА_6, тільки отримавши постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 серпня 2016 року, позивач дізнався про пропущення ним встановленого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини. Вважає, що строк для прийняття спадщини після померлої його бабусі ОСОБА_6 він пропустив з поважних причин, оскільки йому було 7 років і в такому віці він був юридично необізнаною особою та пізніше вважав, що прийняв спадщину будучи неповнолітньою особою на момент її відкриття. Окрім позивача, у його бабусі ОСОБА_6 є ще онука ОСОБА_3, яка також має право на частку у спадщині за правом представлення, оскільки є донькою ОСОБА_8, яка в свою чергу була донькою ОСОБА_6 і померла раніше ніж ОСОБА_6. Вважає, що оскільки строк для прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, є підстави для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, тому він звертаюся до суду з позовом про визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини - у 3 місяці.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі та не заперечував проти задоволення позову.

Судом, на підставі ч. 4 ст. 174 ЦПК України було постановлено ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжено судовий розгляд справи, оскільки визнання відповідачем позову суперечить закону та порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення представників сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач по справі ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 року, батьками якого зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с. 9).

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00017100899 від 14 вересня 2016 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_6 (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер батько позивача - ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим повторно Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 18 травня 2010 року (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла бабуся позивача - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Виконкому Нікопольської міської ради Дніпропетровської області 17 квітня 2000 року (а.с. 49).

Таким чином судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_4 є сином ОСОБА_7 та онуком ОСОБА_6.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно.

29 серпня 2016 року позивач звернувся до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом та видачі свідоцтва про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_4, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 (а.с. 57).

Згідно постанови про відмову у вчинення нотаріальної дії від 29 серпня 2016 року, виданої державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_4, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6, у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини (а.с. 8).

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року - цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки спадщина відкрилась у 2000 році під час дії положень ЦК УРСР у редакції 1963 року, то до виниклих правовідносин сторін повинні застосовуватися положення ЦУ УРСР від 18.07.1963 року.

При цьому суд не приймає до уваги та відхиляє посилання позивача на п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року, згідно яких визначено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, оскільки твердження позивача про те, що спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 не була прийнята ніким зі спадкоємців, спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме копією заяви ОСОБА_12 № 1349 від 13.11.2003 року про те, що він спадщину після смерті своєї дружини прийняв (а.с. 47) та копією свідоцтва про право на спадщину від 13.11.2003 року видану Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою реєстровий номер 3-2771 (а.с. 55).

За змістом статті 524 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, який був чинним на час смерті ОСОБА_6, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР у редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно ч. 2 ст. 529 ЦК Української РСР у редакції 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Отже, позивач мав право спадкувати частину спадщини, що успадкував би його батько у випадку якби на час відкриття спадщини він був живим, за правом представлення.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР у редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР у редакції 1963 року встановлюється, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Однак, позивач, або його законні представники не звернулися у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини. Доказів того, що позивач, або його законний представник, його матір - ОСОБА_2 фактично вступили в управління або володіння спадковим майном, позивач суду не надав. Крім того, представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні надала пояснення, згідно яких було встановлено, що на час відкриття спадщини, вона разом з позивачем проживали за іншою адресою, ніж проживав спадкодавець.

Згідно положень ст. 550 ЦК УРСР у редакції 1963 року строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач посилається на те, що на час відкриття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_6, він був неповнолітнім, що він вважає поважною причиною.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини, при цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій.

Представник позивача, його матір ОСОБА_2 у судовому засіданні також пояснила, що вона не звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, оскільки не була обізнана про це.

Згідно положень ст. 60 Кодексу про шлюб і сім'ю від 20.06.1969 року, (що діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6.), визначено, що захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Тобто, законом було передбачено, що для захисту майнових прав малолітньої дитини не передбачалося наявності для його батьків будь-яких особливих повноважень. З наведеного очевидним є висновок про те, що матір позивача, як його законний представник мала право після смерті ОСОБА_6 звернутися з заявою про прийняття спадщини в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4, однак не зробила цього.

При цьому суд вважає, що причина з якої вона не звернулася до нотаріуса, а саме не знання закону, є неповажною, оскільки за загальним правилом не знання закону не звільняє від відповідальності за його порушення.

Згідно довідки вих. № 13/06/11/01 від 13 червня 2011 року, виданої адвокатом ОСОБА_13, позивач звертався до адвоката за юридичною консультацією щодо його спадкових прав до бабусі ОСОБА_6, так як до смерті його бабусі помер його батько. Позивачу було роз'яснено право спадкування в порядку ч. 4 ст. 1268 ЦК України, згідно якої малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, а також роз'яснені норми ст. 1266 ЦК України (а.с. 12).

Посилання позивача на лист адвоката ОСОБА_13 від 13.06.2011 року № 13/06/11/01, який міститься в матеріалах справи (а.с. 12), як на поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, в якому позивачу було роз'яснено положення ст. 1266, та ч. 4ст. 1268 ЦК України згідно яких він вважається таким, що прийняв спадщину, суд вважає безпідставними та не приймає їх до уваги, оскільки на час відкриття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_6, був чинний та діяв ЦК УРСР у редакції 1963 року, а не ЦК України 2003 року. Крім того, досягнувши повноліття у 2011 році позивач одразу не скористався своїм правом на отримання спадщини, та не звернувся до нотаріуса з відповідною заявою, а звернувся до нотаріуса лише у 2016 році, після спливу значного часу, що свідчить про неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 10.02.2010 року за № 00002036488, який міститься в матеріалах копії спадкової справи № 191/2010 (а.с. 38).

Після смерті ОСОБА_12 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_3, яка йому належала наступним чином: 1/2 частини вказаної квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.1999 року, виданого Бюро приватизації ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» згідно з розпорядженням від 28.01.1999 року за № 3343, а інша 1/2 частина вказаної квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.11.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-2771 (а.с. 55).

Вказані обставини встановлені рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24.09.2015 року, а тому відповідно до приписів ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Ще за життя, а саме 19 липня 2002 року, ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. за реєстровим № 2-1202, в якому заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося - ОСОБА_5 (а.с.7).

Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_12, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року, була заведена спадкова справа № 191/2010, копія якої знаходиться в матеріалах даної справи (а.с.83-161).

Судом встановлено, що позивач є онуком ОСОБА_12, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року.

Судом також встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_2, державний нотаріус Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Лариса Анатоліївна про визнання заповіту недійсним було відмовлено (а.с. 176-179).

Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська було залишено без змін (а.с. 180-181).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2011 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року було залишено без змін (а.с. 182-183).

Крім того, судом встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування було відмовлено (а.с. 164-167).

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року було змінено в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4. В решті рішення суду було залишено без змін (а.с. 168-172).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Дніпорпетровської області від 03 грудня 2015 року було залишено без змін (а.с. 173-175).

Наявність вказаних судових рішень свідчить про те, що позивач неодноразово звертаючись до суду з позовними заявами з метою захисту своїх спадкових справ, був достовірно обізнаний про факт того, що після смерті ОСОБА_6 її частину спадкового майна успадкував її чоловік ОСОБА_12, однак з даною позовною заявою він звернувся лише у вересні 2016 року, хоча мав таку можливість ще з 2011 року, коли йому виповнилося 18 років.

Як вже зазначалося, в обгрунтування поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини, позивач посилається на те, що на час відкриття спадщини він був малолітнім, та не те, що враховуючи надану йому адвокатом консультацію у 2011 році він вважав, що прийняв спадщину.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини, суд не приймає до уваги посилання позивача на вказані обставини, та вважає причини пропуску строку неповажними, оскільки позивач був обізнаний про факт прийняття спадщини його дідом ОСОБА_12 після смерті ОСОБА_6 ще з 2011 року, коли він вперше звернувся з позовом до суду про визнання заповіту ОСОБА_12 недійсним. Вказаний факт підтверджується рішеннями судів у попередніх справах за позовними заявами позивача, оскільки судами було встановлено, що спадщина на спірну квартиру належала діду позивача на підставі наступних документів: 1/2 частини вказаної квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.1999 року, виданого Бюро приватизації ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» згідно з розпорядженням від 28.01.1999 року за № 3343, а інша 1/2 частина вказаної квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.11.2003 року після смерті його дружини (бабусі позивача) ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-2771.

З наведеного слід дійти висновку про те, що будучі достовірно обізнаним ще з 2011 року про те, що після смерті ОСОБА_6 її спадкове майно успадкував її чоловік - ОСОБА_12 та отримав про це свідоцтво про право на спадщину, позивач намагався захистити свої спадкові права шляхом звернення до суду з різноманітними позовними вимогами, у задоволені яких йому було відмовлено, однак з даним позовом звернувся до суду лише у вересні 2016 року, що судом розцінюється як зловживання наданими позивачу правами, та свідчить про неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_6

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення положень ст.ст. 10,60 ЦПК України, позивачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він пропустив строк звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини з поважних причин

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі п.4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року, ст.ст. 524, 529, 548-550 ЦК УРСР у редакції 1963 року, ст. 60 Коексу про шлюб та сім'ю від 20.06.1969 року, ст. 1270, 1272 ЦК України, та керуючись ст.ст. 10, 58-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 про призначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез