Ухвала суду № 64405330, 27.01.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/11278/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/95/17 Категорія: 81 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.,

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.

секретар Шугалова О.М.

з участю заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

державного виконавця Постоловського Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи - Другий відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, державний виконавець Постоловський Роман Олегович про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору за апеляційною скаргою Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Покликався на те, що у провадженні Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції перебуває виконавчий лист № 161/5373/14-ц, виданий 05.06.2014р. Луцьким міськрайонним судом про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 Під час виконавчого провадження, яке було розпочато 15 лютого 2016р., винесено постанову від 19 травня 2016р. про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 16960 грн. 23 коп. При цьому будь-яких дій, пов'язаних з примусовим виконанням рішення суду не проводилось. Вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2016 року постановлено поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення в суд із даною скаргою. Визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 19 травня 2016 року з ОСОБА_1, винесену головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Постоловським Романом Олеговичем.

В апеляційній скарзі Другий ВДВС міста Луцька просить скасувати цю ухвалу та ухвалити нову про відмову у задоволенні скарги.

Заслухавши представника заявника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а ухвала суду до скасування з таких підстав.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи скаргу суд першої інстанції виходив із того, що дії державного виконавця при винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору не відповідали вимогам закону, оскільки державним виконавцем не доведено виникнення обставин, за яких підлягає стягненню виконавчий збір.

З вказаним висновком колегія суддів не погоджується.

З матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2014р. Луцьким міськрайонним судом ухвалено заочне рішення про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_2, що належить заявнику на праві власності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором « 014/1107/74/26241 від 03.05.2005р., укладеним між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ним на загальну суму 17028,68 доларів США шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах. На виконання рішення суду видано виконавчий лист від 05.06.2014р.

15.02.2016р. головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Постоловським Р.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 501688807, якою встановлено боржнику самостійно виконати рішення суду в 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження. Державним виконавцем роз'яснено боржнику, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк до боржника буде застосовано примусовий порядок виконання зобов'язання із стягненням з нього виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією зі зворотнім повідомленням.

Боржником рішення суду у строки, надані для самостійного виконання, не виконано.

Постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Постоловським Р.О. від 15.05.2016 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику.

19.05.2016 року у зв'язку із невиконанням боржником в добровільному порядку протягом 7-ми днів рішення суду державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 16960,23 грн. (а.с. 48).

Як встановлено судом, між заявником та ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» було укладено угоду про часткове прощення боргу, а залишкову суму ОСОБА_1 сплатив у добровільному порядку, в повному обсязі, 01.07.2016р. , про що свідчить довідка ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» від 09.08.2016р.

26.08.2016 року державним виконавцем на підставі вимог пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено про виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження для відома.

Державним виконавцем 27.09.2016 року відкрито виконавче провадження про примусове виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №50168807(а.с. 47)

Ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Пунктами 3.7, 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку ст.28 Закону. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

За змістом ст.32 Закону заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Як вбачається з матеріалів справи, боржником виконавчий лист щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в добровільному порядку, у встановлений державним виконавцем строк, виконано не було. Таким чином, державним виконавцем були вчинені дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, передбачені ст.32 Закону, зокрема, було накладено арешт на нерухоме майно боржника і винесена постанова про стягнення виконавчого збору в зв'язку з проведенням заходів спрямованих на примусове виконанням рішення.

Оскільки державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, з дотриманням вимог закону, вимоги щодо визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору є необґрунтованими, тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду про задоволення скарги боржника.

Доводи представника заявника та посилання суду на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»(далі- Закону) як на одну із правових підстав для скасування оскарженої постанови є помилковими у зв'язку з таким.

Згідно з нормами п.1 цього Закону , протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Крім цього, з положень цього Закону вбачається про заборону примусового стягнення, а не про заборону відкриття виконавчого провадження і вчинення дій з метою встановлення підстав для можливості застосування Закону.

При вчиненні виконавчих дій, у тому числі для встановлення , чи поширюється дія Закону на заявника, державним виконавцем було одержано Інформаційн довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1, з якої вбачається що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності від 12.03.2009 року № 114, виданого Ковельською міською радою (а.с.50). Тобто, крім будинку п АДРЕСА_2, який є предметом іпотеки і на який звернуто стягнення, заявник має інше житло, тому підстав для застосування мораторію у даному випадку не має. (а.с.8, 50).

Заявник та місцевий суд посилається на один із абзаців правової позиції висловленій Верховним Судом України у справі № 6-785 цс 15 згідно якої сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Однак. У цій постанові зазначено і про те, що виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, як на підставу для задоволення заяви є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець стягує судовий збір на підставі постанови, яка винесена після невиконання боржником в установлений для цього строк рішення добровільно та вчинення державним виконавцем дій, спрямовані на примусове виконання.

Також суд та заявник в обґрунтування своєї заяви про неправомірність стягнення виконавчого збору, посилається на правову позицію Верховного Суду України у справі 6-135цс15. У такій справі Верховним Судом України правова позиція щодо дії мораторію не висловлювалась.

Разом з тим, у Правовій позиції у справі №6-1356цс15 Верховний Суд України, у справі за позовом банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто, в справі, де предметом позову є інші вимоги, яким відповідають інші, ніж у даній справі правовідносини зазначив таке.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Тобто, зміст цієї позиції зводиться до того, що органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, не можуть вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно лише тих боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Як зазначено вище, заявник ОСОБА_1, не підпадає під дію цього Закону, у зв'язку з тим, що у його власності знаходиться інше житлове нерухоме майно, крім цього оскаржена постанова виходячи з положень ст. 25,27 Закону України «Про виконавче провадження», який був чинним на час її винесення, не відноситься до дій державного виконавця, спрямованих на примусове виконання рішення, а тому є правомірною.

Керуючись статтями 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу.

В задоволенні скарги ОСОБА_1, заінтересовані особи - Другий відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, державний виконавець Постоловський Роман Олегович про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: