Ухвала суду № 64400270, 25.01.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/6771/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченка К.В.

Лукянчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2016р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, за участю третьої особи начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області Лорткіпанідзе Г.Г., про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання розглянути кандидатуру на зайняття посади у ГУ Національної поліції в Одеській області, зобов'язання виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ГУМВС України в Одеській області, ГУ НП в Одеській області, третя особа ОМУ ГУМВС України в Одеській області та начальник ГУМВС України в Одеській області Лорткіпанідзе Г.Г. в якому, з уточненням позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області №971 о/с від 4.11.2015р. в частині звільнення на підставі п. «г» ст.64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» майора міліції ОСОБА_2;

- поновити його на посаді оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку ОМУ ГУМВС України в Одеській області;

- зобов'язати ГУ НП в Одеській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2 для зайняття посади у відповідності п.9 Розділу XІ Прикінцевих і перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» у ГУ НП в Одеській області та видати відповідний наказ;

- зобов'язати ГУМВС в Одеській області виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу, стягнення з ГУ МВС в Одеській області моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області Лорткіпанідзе Г.Г. №971о/с від 4.11.2015р. його, згідно з пунктами 10,11 розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, було звільнено з 6.11.2015р. у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів).

Позивач зазначив, що він виявляв бажання проходити подальшу службу в органах внутрішніх справ, а саме в Національній поліції, про що ним було подано рапорт на ім'я начальника ГУ МВС України в Одеській області. Позивач наголошував, що його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ за скороченням проведено без дотримання порядку, встановленого Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ,зокрема без будь-якого попередження позивача про звільнення та що у результаті протиправного звільнення позивачу було нанесено моральну шкоду, яку він оцінює у 10000,00 грн..

На думку позивача, зазначений наказ №971о/с від 4.11.2015р. є протиправним та підлягає скасуванню, а його звільнення є незаконним.

Посилаючись на зазначене, просив позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2016р. адміністративний позов частково задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №971 о/с від 4.11.2015р. в частині звільнення у запас Збройних Сил майора міліції ОСОБА_2, оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області.

Поновлено ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області з 6.11.2015р.

Стягнуто з Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 7.11.2015р. по 3.08.2016р. у розмірі 19 203,55 (дев'ятнадцять тисяч двісті три гривні п'ятдесят п'ять копійок) грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4125,40грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимогах, посилаючись на порушення норм права.

Сторони були сповіщенні про час і місце розгляду справи у встановленому процесуальним законом порядку, проте відповідач в судове засідання не з'явився, поважних причин для відкладення справи не навів. Представник позивача в судове засідання з'явився, проте подав заяву про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

У урахування викладеного, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.197КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ГУМВС України в Одеській області не було достатніх правових підстав для прийняття наказу №971о/с від 4.11.15р., в частині звільнення позивача з посади, без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 13.02.2007р. проходив службу в органах внутрішніх справ, про що свідчить запис в трудові книжці НОМЕР_2 (а.с.17-18), спеціальне звання - майор міліції, остання посада - оперуповноважений сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Наказом начальника Головного управління МВС України в Одеській області Лорткіпанізе Г.Г. №971о/с від 4.11.2015р. згідно з пунктом 10,11 розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_2 оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку ОМУ ГУМВС України звільнено з 6.11.2015р. у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) (а.с.19).

Вважаючи свої права порушеними ОСОБА_2 звернувся в суд із відповідним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ №971о/с від 4.11.2015р. в частині його звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Перевіряючи законність та обґрунтованість наказу про звільнення та підстави, за якими позивач просить його скасувати, суд першої інстанції виходив з того, що ч.1 ст.18 ЗУ «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990р., який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин і втратив чинність 7.11.2015р., передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991р., особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

2 липня 2015р. Верховною Радою України прийнято ЗУ «Про Національну поліцію», який опубліковано 6.08.2015р. в газеті «Голос України» та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень якого, набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 7.11.2015р.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону визнано такими, що втратили чинність ЗУ «Про міліцію» та Постанову Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про міліцію».

Відповідно до п.п.8, 9 Прикінцевих та перехідних положень Розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені XI ЗУ «Про Національну поліцію», відповідно до якої, на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Крім того, згідно п.10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З наведеного вбачається, що законодавцем було чітко встановлено строки настання права звільнення працівників міліції за скороченням штатів з підстав, визначених п.10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію», а саме: по закінченню тримісячного терміну з моменту попередження про наступне вивільнення.

Таким чином, законодавцем надано тримісячний термін, починаючи з 7.08.2015р. та закінчуючи 6.11.2015р., особам, що проходять службу в органах внутрішніх справ, виявити бажання на проходження служби в поліції або відмовитись від неї та вирішення питання щодо прийняття їх на службу в поліцію. Лише після спливу такого строку за наявності відмови працівника міліції від проходження служби в поліції та/або не прийняття її на службу до поліції вона може бути звільнена з ОВС за п.10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI ЗУ «Про Національнц поліцію» - за скороченням штату.

Крім того, до спливу вказаного строку особи, що проходять службу в органах внутрішніх справ, можуть бути звільнені з органів внутрішніх справ на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з займаної ним посади в органах внутрішніх справ був прийнятий 4.11.2015р., тобто до спливу терміну, визначеного п.10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI ЗУ «Про Національнц поліцію», а відтак звільнення позивача за цим наказом могло бути здійснено з дотриманням вимог «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Отже, виходячи зі змісту пп. «г» п.64 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991р., при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач - ГУ МВС України в Одеській області жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.

Разом з тим, приймаючи 4.11.2015р. наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ з посиланням на п.10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію», ГУ МВС України в Одеській області не врахувало, що станом на цю дату у нього не настало право на звільнення позивача з органів внутрішніх справ за цим положенням Закону.

Більш того, ГУ МВС України в Одеській області не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та взагалі не перевірено можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, що є обов'язковою передумовою для звільнення особи за вимогами Прикінцевих та перехідних положень розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію», що було вірно встановлено судом першої інстанції.

В свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015р. територіальні органи МВС України ліквідовані, як юридичні особи публічного права, згідно з переліком, наведеним в додатку до цієї постанови. Відтак всі працівники ГУМВС України у Одеській області, у тому числі і позивач, підлягали звільненню, в порядку, визначеному законодавством, у зв'язку з скороченням штатів. Разом з цим, позивач відноситься до категорії працівників, звільнення яких допускається з обов'язковим дотриманням визначених законодавством гарантій. Відтак, на відповідачів покладався обов'язок щодо обов'язкового працевлаштування позивача.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що ГУ МВС України в Одеській області не виконано у повному обсязі покладених на нього прав та обов'язків передбачених чинним законодавством України при звільнені позивача, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №971 о/с від 4.11.2015р. підлягають задоволенню, а зазначений наказ - скасуванню.

При цьому, розглядаючи позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2 для зайняття посади у відповідності п.9 Розділу XІ Прикінцевих і перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та видати відповідний наказ, судова колегія зазначає наступне.

При вирішенні справи в суді першої інстанції, були допитані у якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які перебували на службі в ОМУ ГУМВС України в Одеській області та стверджували, що позивач писав рапорт про прийняття його до поліції на призначення на відповідну посаду.

Пунктом 9 Розділу XІ Прикінцевих і перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Проте, як було вірно зазначено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, в матеріалах справи відсутні докази отримання Головним управлінням Національної поліції України в Одеській області заяви ОСОБА_2 про прийняття до поліції, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2 для зайняття посади у відповідності п.9 Розділу XІ Прикінцевих і перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та видати відповідний наказ - задоволенню не підлягають.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції при поновленні позивача на посаді, було вірно застосовано пункт 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» де зазначено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Відносно позовних вимог про стягнення з середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 6.11.2015р. по день фактичного поновлення на службі, судова колегія виходить з наступного.

Порядок та умови грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007р. №499.

Згідно п.1.6. Інструкції, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Оскільки позивач проходив службу в Одеському міському управлінню Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, середній заробіток на користь позивача підлягає стягненню саме з цього органу.

Згідно ст.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 8.02.1995р. №100, цей порядок застосовується у разі, зокрема: вимушеного прогулу.

Виходячи з вимог п.п.5, 8 Порядку №100, суд першої інстанції вірно визначив середній заробіток наступним чином.

Відповідно до довідки Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №14/1-343 від 22.06.2016р. ОСОБА_2 була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 17 718,78грн. (а.с.206).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 7.11.2015р. по 3.08.2016р. - за 8 місяців та 27 днів складає 36 922,33грн. Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7.11.2015р. по 3.08.2016р., за вирахуванням виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, складає 19 203,55грн.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, судова колегія погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 10 000грн. відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі не навів будь-якого обґрунтування заявленої до стягнення вказаної моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.197, 198, 200, 206,254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2016р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 січня 2017р.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К. В. Кравченко

О.В. Лукянчук