Постанова № 6439929, 20.10.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 2.11.17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2009 року       Справа № 2а-25312/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Гончарової І.А.,

за участю секретаря: Захарової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Істлугпоставка-2006» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції  у м.Луганську про зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2009 року позивач - Приватне підприємство «Істлугпоставка-2006» - звернувся до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначив, що Підприємство  зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Луганської міської ради 25.07.2006 року, реєстровий № 13821050001009141 та знаходиться на обліку в Ленінській МДПІ у м.Луганську, зареєстроване  як платник  податку  на додану вартість, про що Ленінською  МДПІ  у м.Луганську   видане  відповідне свідоцтво про реєстрацію  платника  податку на додану вартість № 100017825 від 02.08.2006 року, індивідуальний податковий номер 345252912362.

11 серпня 2009 року Ленінською МДПІ  у м.Луганську прийняте рішення про анулювання  реєстрації  платника  податку  на додану вартість ПП «Істлугпоставка-2006», оформлене актом про анулювання  реєстрації платника  податку на додану вартість № 261 від 11.08.2009 року.

Відповідно до вказаного акту підставою для  прийняття такого рішення послугував встановлений комісією податкового органу факт  виписки податкових накладних, по яким не задекларовані  (не сплачено) податкові  зобов’язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями  перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту  2.3 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідач вважає, що позивач  не має підстави для перебування в якості платника ПДВ на підставі пп. «в» п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач - ПП «Істлугпоставка-2006» - не погодившись із рішенням   Ленінської МДПІ у м.Луганську, вважає, що воно прийнято із перевищенням повноважень органу ДПС та порушенням  норм законодавства з огляду на наступне. Відповідно до  підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок  на додану вартість» зазначено, що реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється  як платник єдиного податку або стає суб’єктом  інших спрощених  систем оподаткування, які визначають  особливий порядок  нарахування чи сплати  податку  на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу  від сплати  цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин. Будь-яких звернень підприємства до податкового органу із заявою про реєстрацію як   платника єдиного податку або перехід до інших спрощених систем оподаткування не було.

В акті Ленінської МДПІ у м.Луганську від 31.07.2009 року №215 як підставу для анулювання реєстрації платника податку ПП «Істлугпоставка-2006» зазначено факт виписки податкових накладних, по яким не задекларовано податкові зобов'язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену п.п.2.3.1 п.2.3 ст.3 Закону України « Про податок на додану вартість» , при цьому зроблено посилання на пп. «в» п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», який взагалі не передбачає такої підстави.

Крім того, позивач посилається на відсутність посилання податкового органу на документ, яким встановлено факт  виписки накладних, по яким не задекларовані  (не сплачено) податкові  зобов’язання, обсяг яких за  оподатковуваними  операціями  перевищує суму, визначену  підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 3 Закону.

На підставі викладеного, позивач просив визнати не чинним рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції  у м.Луганську № 261 від 11.08.2009 року, зобов’язати   відповідача відновити  реєстрацію ПП «Істлугпоставка-2006»  як платника податку на додану вартість  з 11.08.2009 року.

Ухвалою суду від 20.10.2009 року провадження по справі в частині позовних вимог щодо визнання не чинним рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції  у м.Луганську № 261 від 11.08.2009 року, закрито у зв’язку із відмовою  від них позивача.

 У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити за необґрунтованістю. У запереченнях послався на те, що положеннями  п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено  випадки анулювання  реєстрації особи як платника податку на додану вартість. У пп. «в» п.9.8 ст.9 Закону  визначено, що реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб’єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом, чи звільняють таку особу від сплати  цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин. При цьому відповідач посилається на положення Розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р від 01.07.2009 року про «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)», яким пояснюється даний підпункт у частині «з будь-яких інших причин». Анулювання реєстрації платника податку згідно з цією нормою передбачається для  особи, яка допустила виписування податкових накладних та не включила такі податкові накладні до складу своїх податкових зобов’язань, незалежно від визначеного у її податковій звітності результату діяльності за звітний період, в податковій декларації  заповнено рядок 25.1 чи 25.2 або рядок 26 або рядок 27, стану її розрахунків з бюджетом оподаткування, який застосовується такою особою. Саме для  перерахованих категорій платників підставою для  анулювання  реєстрації є підпункт «в» пункту 9.8 ст.9 Закону, яким передбачено можливість  анулювання з будь-яких інших причин. Відповідно до роз’яснення від 15.07.2009 р. № 14927/7/16-1517 «Про застосування окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р», податковий орган в даному випадку зобов’язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених в підпункті «в». Розпорядження  не суперечить Закону України «Про податок на додану вартість», а лише доповнює, роз’яснює, що саме підпадає під категорію «інших причин». На підставі цього було прийнято рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Істлугпоставка-2006» .У зв’язку із викладеним відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вважає позовні вимоги  такими, що  підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Ст. 19 Конституції України  встановлено, що  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти  лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та Законами України.  

У відповідності з Конституцією України  кожному гарантується право на оскарження в суді  рішень, дій, чи бездіяльності  органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  

У відповідності зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства  України  у справах  про оскарження рішень, дій чи бездіяльності  суб’єктів владних повноважень слід перевіряти,  чи прийняті  (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення  для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням  принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на  досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.  

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.  

Спеціальним нормативно-правовим актом,  який визначає  платників  податку  на  додану вартість, об'єкти,  базу та ставки оподаткування,  перелік неоподатковуваних  та звільнених    від    оподаткування   операцій,   особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної,  порядок  обліку,  звітування  та  внесення  податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».  Відповідно до  п 1.3 даного Закону платник податку  -  це особа,  яка  згідно  з  цим  Законом зобов'язана  здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що  сплачується  покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Статтею 2 Закону визначено, що платником податку є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за  своїм  добровільним  рішенням  як  платник  цього  податку, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку, імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Судом встановлено, що позивач – Приватне підприємство «Істлугпоставка-2006» - має статус юридичної особи та зареєстроване Виконавчим комітетом Луганської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 34525294, що підтверджується свідоцтвом  про державну реєстрацію від 25.07.2006 року за № 13821050001009141, місцезнаходженням визначено адресу: м.Луганськ, вул.Звейнека, б. 145 С (арк. справи 19). Відповідач  взятий на облік  у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції м.Луганська платником  податків  25.07.2006 року.

02.08.2006 року Приватне підприємство «Істлугпоставка-2006» було зареєстроване  у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м.Луганську платником податку на додану вартість, про що видане свідоцтво №100017825 (арк. справи 21).

В акті № 261 від 11.08.2009 року комісією встановлений  факт виписки  податкових накладених, по яким не задекларовано  (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких  за оподатковуваними операціями  перевищує суму, визначену  підпунктом  2.3.1. пункту 2.3 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року. У зв’язку із цим платник не має  підстави  для перебування  в якості  платника податку на додану вартість на підставі  пп. «в» п.9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Підприємство  надає податкову  звітність з ПДВ з 05.09.2006 р. по 24.06.2009 р За вказаних підстав комісією вирішено  анулювати  реєстрацію Приватне підприємство «Істлугпоставка-2006» як платника  податку на додану вартість (арк. справи 23).

Суд не може погодитися із такими висновками відповідача та вважає даний акт неправомірним.

Пунктом 9.8 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено,  що реєстрація платника податку на додану вартість  діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку,  який до місяця,  в якому подається заява про  анулювання реєстрації,  є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону  більше  двадцяти чотирьох календарних місяців,  включаючи місяць реєстрації, та має за  останні  дванадцять  поточних   календарних   місяців   обсяги оподатковуваних    операцій,   менші   за   визначені   зазначеним підпунктом;

б) ліквідаційна   комісія   платника   податку,   оголошеного банкрутом,  закінчує  роботу  або  платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична  особа  позбувається статусу суб'єкта господарювання);

в) особа,  зареєстрована як платник податку,  реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених  систем оподаткування,  які  визначають  особливий  порядок нарахування чи сплати  податку  на  додану  вартість,  відмінний  від   тих,   що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин; г) зареєстрована як платник податку особа  обирає  відповідно до  цього  Закону  спеціальний  режим  оподаткування  за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 8-1 цього Закону;

ґ) особа,  зареєстрована  як  платник   податку,   не   надає податковому  органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних  податкових  місяців   або   подає   таку   декларацію (податковий  розрахунок),  яка  (який)  свідчить  про  відсутність оподатковуваних  поставок  протягом  такого  періоду,  а  також  у випадках,  визначених  законодавством  стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання. Анулювання реєстрації на підставах,  визначених у  підпунктах  "б"-"ґ" цього пункту,  здійснюється  за  ініціативою  відповідного податкового органу або такої особи.

Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації  у разі існування підстав,  визначених  у  підпунктах  "а"-"б"  цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання  реєстрації на підставах,  визначених у  підпунктах  "в"-"г"  цього пункту. Судом встановлена відсутність факту та не надано сторонами доказів звернення позивача до податкового органу із заявою про реєстрацію як платник єдиного податку або у зв’язку із  переходом до інших спрощених систем оподаткування.

Порядок, умови та строки реєстрації платників податку на додану вартість та анулювання такої реєстрації визначаються Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01 березня 2000 року. Підпунктом  25.2.1 цього Положення визначено, що органи   державної   податкової   служби   здійснюють постійний  моніторинг  платників  податку на додану вартість,  які  включені  до  Реєстру,  та  приймають   рішення   про   анулювання реєстрації відповідних платників податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у підпунктах "б"-"ґ" пункту 25 цього Положення.   Такі   рішення  можуть  бути  прийняті  за  наявності відповідних підтвердних документів (відомостей), зокрема:

- свідоцтва або  корінця  Свідоцтва  про  право  сплати єдиного  податку суб'єктом малого  підприємництва  -  юридичною  особою  за  ставкою єдиного податку 10 відсотків чи документа про застосування  інших спрощених систем  оподаткування,  які  визначають  особливий  порядок   нарахування   чи  сплати  податку  на  додану  вартість, відмінний від   тих,   що   встановлені   Законом  «Про податок на додану вартість» (підстава - підпункт "в" пункту 9.8 статті 9 Закону); - судового рішення  про  анулювання  податкової  реєстрації  чи свідоцтва,  про  звільнення  від сплати податку на додану вартість (підстава - підпункт "в" пункту 9.8 статті 9 Закону); - документа, який    свідчить,    що   згідно   з   відповідним  законодавчим актом особа,  яка зареєстрована як платник податку на  додану  вартість,  звільняється  від  сплати  цього податку,  не є  платником податку або не має права на збереження статусу  платника  податку (підстава  -  підпункт  "в"  пункту  9.8  статті  9 Закону);

- інформації органів   реєстрації   актів   цивільного   стану,  повідомлення  державного  реєстратора  або  відомостей  з  Єдиного  державного   реєстру  щодо  смерті  фізичної  особи  -  підприємця  (підстава - підпункт "в" пункту 9.8 статті 9 Закону);

- судового рішення  про  оголошення фізичної особи - підприємця  померлою,  про  визнання  фізичної  особи  -  підприємця  безвісно  відсутньою,  про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною  або обмеження  її  цивільної  дієздатності,  або  інформації  щодо  такого   рішення   органів   реєстрації  актів  цивільного  стану, повідомлення  державного  реєстратора  або  відомостей  з  Єдиного державного  реєстру  (підстава  - підпункт "в" пункту 9.8 статті 9 Закону); - свідоцтва або   корінця  свідоцтва,   яким   підтверджується  закінчення терміну  дії  Свідоцтва  (підстава   -   підпункт   "в"  пункту 9.8 статті 9 Закону);

- документа, який підтверджує закінчення строку,  на який  було  створено   платника   податку,   укладено   договір   про  спільну  діяльність,  угоду про розподіл продукції (підстава - підпункт "в" пункту 9.8 статті 9 Закону).

Підпункт 25.2.2 Положення визначає, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану  вартість  за  ініціативою  податкового органу оформляється актом  про  анулювання  реєстрації  платника  податку  на   додану вартість  за  формою N 6-ПДВ.  Такий акт складається у двох примірниках комісією,  утвореною відповідно до  розпорядження керівника   податкового   органу,   та  затверджується  керівником (заступником  керівника) податкового органу. В акті про анулювання реєстрації   платника   податку  на  додану  вартість  обов'язково вказується   підстава   для  такого  анулювання  з  посиланням  на відповідні  норми  Закону   Суд не приймає до уваги тлумачення  відповідачем підпункту «в» п.9.8 ст.9 Закону  України «Про податок на додану вартість» в частині визначення питання анулювання реєстрації платника податку на додану вартість  «з будь-яких інших причин», оскільки дане положення лише надає право податковим органам проводити анулювання реєстрації платника ПДВ на підставах, визначених в п.9.8 ст.9 Закону. Таким чином, можна зробити висновок, що  компетенція відповідача  щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість на підставі пп. 9.8  ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» поширюється лише в тих  випадках, які визначені в цьому підпункті та виключно на підставі  підтверджуючих документів, визначених п.25.2.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість.   У своїх запереченнях відповідач посилається на  Розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р від 01.07.2009 року про «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)», яким визначено взяти до відома, що для упорядкування податкового обліку: платники податку  на  додану   вартість   декларують   суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання; у разі  встановлення  органами  державної  податкової  служби факту   виписки   податкових   накладних,   згідно   з   якими  не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання,  обсяг яких за  оподаткованими  операціями  перевищує  суму,  визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про  податок  на  додану вартість",  реєстрація платників податку на додану вартість анулюється.   Пунктом 2.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилається відповідач визначено, що особа   підлягає   обов'язковій  реєстрації  як  платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів  (послуг),  у  тому  числі  з  використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з  цим  Законом,  нарахована (сплачена,  надана) такій особі або в  рахунок зобов'язань третім особам,  протягом  останніх  дванадцяти  календарних   місяців  сукупно  перевищує  300  000  гривень  (без урахування податку на додану вартість). Однак суд вважає не доцільним посилання відповідача у своїх запереченнях  на  положення Розпорядження, оскільки  законами України «Про порядок погашення зобов’язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та «Про систему оподаткування» визначено,  що платник  податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації та несе відповідно до законів України  відповідальність за  правильність  обчислення,   своєчасність сплати  податків  і  зборів  (обов'язкових  платежів) і додержання законів  про  оподаткування. Відповідно до пункту 5.7  Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року за № 166, до розділу  II "Податковий кредит" (рядки   10-15 декларації) включаються   обсяги   придбання    (виготовлення,    будівництва, спорудження)  з  податком  на  додану вартість або без податку на додану  вартість  товарів  (послуг),  основних  фондів  на  митній території  України,  імпортованих  товарів,  отриманих  на  митній території України від нерезидента послуг  з  метою  їх  подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку,  а також  тих,  які  не   призначаються   для   їх  використання   у господарській діяльності, або придбані з метою їх використання для поставки послуг за межами митної території України, місце поставки яких  визначається  відповідно  до  пункту  6.5  статті  6  Закону «Про податок на додану вартість» окремо   за   цілями   використання   (здійснення  операцій, які     підлягають    оподаткуванню,    звільнені    від оподаткування, не є об'єктом оподаткування).

Статтею 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що  податкове зобов'язання,    самостійно   визначене   платником  податків у податковій  декларації,  вважається  узгодженим  з  дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове   зобов'язання  не  може  бути  оскаржене платником  податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у  майбутніх  податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону)  платник  податків  самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.  Платник  податків  має  право  не  подавати такий розрахунок, якщо  такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації  за  будь-який  наступний  податковий  період, протягом якого такі помилки  були  самостійно  виявлені.  Форма  уточнюючих розрахунків визначається у порядку,  встановленому для  податкових декларацій.  

Крім того, Закон України «Про порядок погашення зобов’язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» дає визначення такого поняття як «конфлікт інтересів», яке трактується наступним чином: у  разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону,  або коли  норми  різних  законів  чи різних    нормативно-правових   актів   припускають   неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників  податків  або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як  платника  податків,  так  і  контролюючого  органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ч.1  ст.9 Кодексу адміністративного судочинства  України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відповідно до ст.105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення  відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

За таких обставин позовні вимоги підлягають  задоволенню у повному обсязі.

Положенням ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує  всі здійснені  нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись Законом України «Про порядок погашення зобов’язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України «Про податок на додану вартість»,  ст. ст.  112, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Істлугпоставка-2006» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції  у м.Луганську про зобов’язання вчинити дії.

Зобов’язати Ленінську міжрайонну державну податкову інспекцію у м.Луганську    відновити реєстрацію  Приватного підприємства  «Істлугпоставка-2006»  як платника податку на додану вартість з 11.08.2009 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Істлугпоставка-2006» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп. (три грн. сорок коп.).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 26 жовтня  2009 року.

Суддя: