Постанова № 64399039, 26.01.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року Справа № 876/9830/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

представника відповідача Кауфман В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року у адміністративній справі №813/2729/16 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу начальника управління Департаменту персоналу Національного банку України «Про звільнення ОСОБА_1.» №1029-к від 24 лютого 2016 року про звільнення з посади головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України; поновлення на посаді головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України з 25 лютого 2016 року; стягнення з відповідача компенсації завданої моральної шкоди в сумі 37123,00 грн.; зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату надбавок до посадового окладу за період з 01.10.2015 року по 25.02.2016 року, а саме надбавку за ранг в сумі 550 грн., надбавку за вислугу в сумі 15314,62 грн., недоплачені кошти в якості посадового окладу в сумі 11654,23 грн.; стягнення з Національного банку України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 120328,75 грн.; стягнення з відповідача компенсації витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн. та судового збору.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління Департаменту персоналу Національного банку України «Про звільнення ОСОБА_4.» №1029-к від 24 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з посади головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України з 25 лютого 2016 року. Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 лютого 2016 року по 11 листопада 2016 року в розмірі 68173,94 грн. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7997, 90 коп. постанова суду виконується негайно. В решті позовних вимог відмовлено. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову є незаконною та необґрунтованою та просить її скасувати та задовольнити в цій частині позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема щодо не нарахування та невиплати надбавок до посадового окладу за період з 01.10.2015 року по 25.02.2016 року посилається на невідповідність Постанови Правління Національного банку України №456 від 10.07.2015 року вимогам Закону України «Про державну службу»; щодо відшкодування моральної шкоди, то незаконне звільнення саме по собі потягло моральні страждання, втрату його нормальних життєвих зв'язків і потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та праці, що не було враховано судом першої інстанції. Оплата витрати на правову допомогу підтверджується квитанцією юридичної консультації Шевченківського району м. Львова.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у скарзі, просили постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення , а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Позивач працює у Львівському обласному управлінні Національного банку України з 01.04.1993 року. З 08.04.2015 року позивача переведено на посаду головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України, що підтверджується записом в трудовій книжці.

02.12.2015 року позивач ознайомлений із попередженням про вивільнення, у зв'язку із реорганізацією на оптимізацією чисельності працівників Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України. Зі змісту вказаного попередження слідує, що у попередженні відсутні відомості про пропозиції позивачу зайняти вакантні посади в структурі Національного банку України

24.02.2016 року наказом начальника управління Департаменту персоналу Національного банку України «Про звільнення ОСОБА_1.» №1029-к від 24 лютого 2016 року позивача звільнено з посади головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління Департаменту персоналу Національного банку України «Про звільнення ОСОБА_4.» №1029-к від 24 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з посади головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу фінансового моніторингу західного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України з 25 лютого 2016 року. Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 лютого 2016 року по 11 листопада 2016 року в розмірі 68173,94 грн. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7997, 90 коп. постанова суду виконується негайно. В решті позовних вимог відмовлено. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу надбавок до посадового окладу за період з 01.10.2015 року по 25.02.2016 року суд першої інстанції виходив з того, що кошти позивачу виплачені у повному обсязі у відповідності до вимог Постанови Правління Національного банку України № 456 від 10.07.2015 року «Про затвердження Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України»; щодо відмови у відшкодуванні моральної шкоди, то позивачем не було надано доказів завдання такої, а відмова суду у відшкодуванні витрат на правову допомогу ґрунтується на тому, що неможливо встановити об'єм, кількість та види послуг, які були надані адвокатом.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу надбавок до посадового окладу за період з 01.10.2015 року по 25.02.2016 року, то висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині є вірним з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачу виплачено кошти за період роботи з 01.10.2015 року по 25.02.2016 року у відповідності до вимог Постанови Правління Національного банку України №456 від 10.07.2015 року «Про затвердження Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України».

На підтвердження виплати усіх належних коштів відповідачем надано виписки з особового рахунку позивача.

Що стосується доводів апелянта про невідповідність Постанови Правління Національного банку України №456 від 10.07.2015 року вимогам Закону України «Про державну службу», то судом першої інстанції вірно було зазначено, що таке виходить за межі предмета доказування у даній справі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації завданої моральної шкоди в сумі 37123,00 грн., апеляційний суд вважає, що така вимога підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Протиправність дій відповідача при звільненні позивача встановлена судом першої інстанції у частині рішення, яка не є предметом апеляційного оскарження. З огляду на це, колегія суддів вважає дану обставину встановленою.

Щодо наявності шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправними діями відповідача апеляційний суд зазначає наступне.

Позивач говорить про те, що протиправне звільнення призвело до втрати його нормальних життєвих зв'язків і потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та праці, завдало неабиякої моральної шкоди та значних душевних страждань, у нього зірвалися життєві плани, він змушений був нервуватися, уся ця ситуація є для нього стресовою і вимагала значних додаткових зусиль, що в свою чергу стало наслідком душевних переживань, погіршення самопочуття, зниження авторитету в очах колег та співробітників.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що протиправне звільнення позивача призвело до приниження його ділової репутації, необхідності вжиття додаткових зусиль при пошуку нової роботи, а також душевних страждань та переживань.

Проте, апеляційний суд ставить під сумнів обґрунтованість визначення розміру моральної шкоди, не зрозумілим є те, яким чином позивач cпівставляє встановлений середньомісячний заробіток зі своїми душевними стражданнями та переживаннями.

У даній справі може розглядатися питання відшкодування моральної шкоди, завданої виключно внаслідок неправомірного звільнення позивача. Шкода, завдана з інших причин, відшкодовується в іншому порядку.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, з урахуванням встановленої протиправності дій відповідача, принципів розумності і справедливості, а також тривалості розгляду даної справи, суд визначає розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у 5000 грн.

Що стосується вимоги позивача про присудження витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн., то така підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 26.08.2016 року, укладений позивачем та адвокатом юридичної консультації Шевченківського району м. Львова Львівської обласної колегії адвокатів ОСОБА_2

Відповідно до п. 4 вказаного договору оплата праці адвоката здійснюється за домовленістю між сторонами і визначається додатковою угодою до даного договору. Відповідно до квитанції юридичної консультації Шевченківського району м. Львова №336 від 29.07.2016 року позивачем сплачено кошти в сумі 2000 грн. за підготовку позовної заяви та ведення справи.

Таким чином з урахуванням наведеного вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасуванню та приймається нова постанову, якою в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з Національного банку України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. завданої моральної шкоди та присудити за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову з наведених вище підстав.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 202 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року у адміністративній справі №813/2729/16 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити в цій частині позовні вимоги частково.

Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) грн. завданої моральної шкоди.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний тест постанови складено 31.01.2017р.