Ухвала суду № 64398461, 25.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 р.Справа № 820/5447/16

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Курило Л.О., Русанової В.Б.

при секретарі Дудка О.А.

за участю:

представника відповідача та третьої особи ? Кезлі М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2016р. по справі № 820/5447/16

за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3

до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Київській області

третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про часткове скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати п. 9 (пп. 9.1-9.3) наказу № 36 Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 10.03.2016 р. щодо громадянина СРВ ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2016р. по справі № 820/5447/16 позовні вимоги задоволено.

Відповідач, Державна міграційна служба України, не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2016р. по справі № 820/5447/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, та заслухавши пояснення представника відповідача та третьої особи у судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2003 р. ОСОБА_3 звернувся до відділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи УМВС України в Київській області з заявою щодо видачі йому посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки він прибув з Соціалістичної Республіки В'єтнам в Україну в 1989 році з метою працевлаштування і працював на Заводі «Ленінська кузня» та залишився проживати в Україні після звільнення з роботи (довідка АТ Завод «Ленінська Кузня» від 29.05.2003 р. № 819).

Керівництвом ВГІРФО УМВС України в Київській області за результатами розгляду вказаної заяви 07.06.2004 р. прийнято рішення щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання відповідно до абз. 4 п.4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» і цього ж дня позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні (безстрокову) серія НОМЕР_1.

У зв'язку з досягненням 45-річного віку ОСОБА_3 05.09.2016 р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

За результатами розгляду матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання позивача, ГУ ДМС України в Київській області 02.02.2016 р. складено та направлено до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України висновок для підготовки проекту наказу ГУ ДМС України щодо визнання недійсною посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_1.

Наказом ДМС України № 36 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 10.03.2016 р. на підставі вищевказаного висновку скасовано повністю рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 07.06.2004 р. про документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 від 07.06.2004 р. визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Не погодившись з рішенням відповідача щодо скасування посвідки на постійне проживання, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання,затвердженим Постановою КМ України, від 28.03.2012 р., № 251(надалі - Порядок № 251).

Пункт 16 цього Порядку передбачає, що в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку здійснюється обмін посвідки на постійне проживання.

Посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. ст. 12 і 13 Закону України «Про імміграцію», як зазначено в пункті 18 Порядку.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття відповідачем рішення про скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_3, слугував висновок про те, що на момент його звернення 26.06.2003 р. з заявою про видачу посвідки на постійне проживання нормами законодавства України не передбачено оформлення посвідки на постійне проживання в України на підставі дозволу на еміграцію відповідно до абз. 6 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Відповідач обґрунтував таке рішення вимогами пп. 18, 25 п. 10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 360 та абз. 3 п. 2.9 наказу МВС України від 15.07.2013 р. № 681 «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання» (надалі - Порядок № 681).

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не враховано, що абз. 3 п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» передбачав, що іноземці, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. Вказаний Закон набрав чинності 07.08.2001 р., а тому строк звернення з відповідною заявою встановлено до 07.02.2002 р., оскільки з 08.02.2002 р. п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» втратив чинність, а позивач з заявою звернувся 26.06.2003 р.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, у 2004 році позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 розд. V Закону України «Про імміграцію», якою передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

За вказаною нормою посвідка на постійне проживання видається за заявами заінтересованих осіб без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. 12-15 Закону України «Про імміграцію».

При наданні 07.06.2004 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення № 36 від 10.03.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою на постійне проживання від 07.06.2004 р.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.

За твердженнями апелянта, на момент звернення позивача до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну.

Вказане твердження судова колегія вважає необґрунтованим з урахуванням наступного.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію» підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст.13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1985 році, а Закон України «Про імміграцію» прийнятий 07.06.2001 р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, судом встановлено, що посвідка позивача скасована без скасування дозволу на імміграцію. Оскільки дозвіл на імміграцію позивачу не надавався, відсутній об'єкт скасування, як то передбачає ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Посилання апелянта, як на підставу обґрунтованості прийнятого ним рішення на вимоги п. 2.9 Порядку № 681 судова колегія вважає безпідставною, оскільки ця норма регламентує розгляд заяви громадянина про отримання посвідки на постійне проживання, тоді як позивач звернувся до державного органу з питання обміну посвідки при досягненні ним 45-річного.

Ні вказаною нормою Закону, а ні жодною іншою нормою законодавства України не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання чи скасування дозволу на імміграцію, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд прийшов до висновку, що наказ № 36 від 10.03.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_3 від 07.06.2004 р. та визнання цієї посвідки недійсною і її вилучення прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1989 року ; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; необґрунтовано - позивач з 2004 року мав посвідку на постійне проживання в Україні і порушень закону не вчиняв; не розсудливо - без врахування вимог законодавства про правовий статус іноземців, згідно з яким іноземці мають ті ж права, свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, тобто позивач має сім'ю, житло, працює, а скасування посвідки позбавляє його можливості користуватись правами, наданими державою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2016р. по справі № 820/5447/16 прийнята з дотриманням норм матеріального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2016р. по справі № 820/5447/16 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2016р. по справі № 820/5447/16 за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Київській області третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про часткове скасування рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Бартош Н.С.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Курило Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 30.01.2017 року.