Ухвала суду № 64398214, 26.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 р.Справа № 820/4158/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2016р. по справі № 820/4158/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, публічне акціонерне товариство "Роганська картонна фабрика", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 21.07.2016 року №0001111403 та №0001121403.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2016р. по справі № 820/4158/16 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, публічне акціонерне товариство "Роганська картонна фабрика", не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушеннями норм матеріального та процесуального права, та вважає, неправомірним донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток і зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2016 р., прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 22.04.2016 року по 07.06.2016 року Головним управління Державної фіскальної служби у Харківській області проведено планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, про що було складено акт перевірки від 14.06.2016 року № 305/20-40-14-03-08/00278830 (т.1, а.с.28-109).

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог пп.14.1.27, п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 528799,00 грн., в т.ч. за 2014 рік на суму 78181,00 грн., за 2015 рік на суму 450618,00 грн.

На підставі акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.07.2016 року: № 0001121403, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 528799,00 грн. та нараховано штрафну санкцію у сумі 19545,25 грн. та № 0001111403, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 673189,00 грн.

Позивач не погодився з оскаржуваними рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що отримані за договором № 105 від 01.09.2014 року послуги не можуть бути включені до адміністративних витрат, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а також з того, що страхові платежі за своєю природою не можуть бути віднесені до витрат на збут, а є витратами на страхування ризиків підприємства під час здійснення господарської діяльності, а тому дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 21.07.2016 року №0001111403 та №0001121403.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.п.138.4, 138.6 ст.138, пп.14.1.228 ст. 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до пп. 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку. З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Таким чином, придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат платником податків. Крім того, всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Отже, з огляду на зазначені приписи, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, послуг є факт реального придбання останніх та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів/послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів/ послуг або ж призначення останніх для такого використання. Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг від 01.09.2014 року № 105 (т.1, а.с.173), предметом якого є надання послуг з оцінки мотивації персоналу (п.1 Договору), вартість послуг за договором складає 550,00 грн. за оцінку одного працівника (п.3.1 Договору).

На виконання умов вищевказаного договору від 01 вересня 2014 року №105 на адресу ПАТ „Роганська картонна фабрика" надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 01.09.2014 року по договору №105 від 01.09.2014 р.

Позивачем до перевірки було надані анкети у кількості 100 штук, у яких для працівників підприємства було запропоновано для відповіді деякі питання. Фактично працівникам поставлені питання у вищевказаних анкетах, відповіді на які є у наявності у відділі кадрів та у бухгалтерському відділі.

Відповідно до пп. 138.10.2 п. 138.10 ст.138 Податкового Кодексу України адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством а саме: г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що трудова мотивація - процес вибору людиною обґрунтування свого способу участі в трудовій діяльності. Головною метою оцінки трудової мотивації, є визначення рівня мотивації праці персоналу підприємства, виявлення проблемних елементів, що дозволить ефективно посилити чи зменшити інтенсивність мотиваційних процесів, здійснюючи управлінський вплив; розробка системи заходів, спрямованих на активізацію трудового колективу і кожного працюючого і спонукання ефективно трудитися для виконання цілей, сформульованих в планах.

Колегія судів встановила, що вказане дослідження проведено поверхнево - лише описані певні соціальні явища без встановлення передумов їх виникнення, більшість отриманої під час проведення дослідження інформації міститься у відповідних структурних підрозділах підприємства; відсутні будь-які рекомендації для досягнення кількісного та якісного зростання потенціалу персоналу та підприємництва, як то залучення працівників до управління підприємством, розробка та впровадження заохочувальних заходів, розширення участі працівників у розробці стратегічних та оперативних планів, удосконалення планування кар'єри, спрямованості системи мотивації на досягнення особистих чи колективних цілей тощо.

Надані позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції документи, саме штатні розклади працівників підприємства та накази, колегія суддів не приймає в якості доказів підтвердження пов'язаності з господарською діяльністю отриманих від ФОП ОСОБА_1 послуг на підставі договору про надання послуг від 01.09.2014 року № 105.

Також колегія суддів зазначає, що предмет договору про надання послуг від 01.09.2014 року № 105 є надання послуг з оцінки мотивації персоналу, а в підтвердження виконання даного договору позивачем надано звіт про проведення анкетування серед робітників. Договором від 01.09.2014 року № 105 не передбачено проведення анкетування серед робітників позивача, а лише надання послуг з оцінки мотивації персоналу.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарськоїгосподарської операції і складання первинного документа.

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 01.09.2014 року (т.1, а.с. 174) не містить зміст та обсяг господарської операції, не зазначено, які саме послуги з оцінки трудової мотивації персоналу виконані ФОП ОСОБА_1 на виконання обов'язків, визначених в договорі про надання послуг від 01.09.2014р., що унеможливлює здійснення відповідної вартісної оцінки отриманих послуг за вказаною господарською операцією.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що отримані за договором про надання послуг від 01.09.2014 року № 105 послуги не можуть бути включені до адміністративних витрат, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Стосовно віднесення позивачем до складу витрат на збут за 2014 рік суми добровільного страхування фінансового ризику згідно реєстрів №1-5, сплачених ПАТ «Страхова Компанія «Планета» у розмірі 308358,83 грн. та суми добровільного страхування фінансового ризику згідно Сертіфікатів №11-20, сплачених ТДВ «СК «Прогрес» у розмірі 744167,86 грн., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. ст. 4, 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

З матеріалів справи встановлено, що позивачем укладено Генеральні договори страхування фінансових ризиків № 01021014фр від 02.10.2014 року з ПАТ «Страхова компанія «Планета»» та № ФР0201-04 від 01.04.2013 року з ТОВ «СК «Прогрес». Зі змісту укладених договорів встановлено, що їх предметом є страхування майнових інтересів позивача, пов'язані з ризиком зазнати прямі збитки при здійсненні господарської діяльності за конкретними договорами.

У відповідності до пп.138.10.3 ст.138 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в т.ч. витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318 витрати на страхування належать до загальновиробничих, адміністративних витрат або до витрат на збут залежно від призначення понесених витрат. Відповідно до положень на рахунку 93 "Витрати на збут" ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг. До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Колегія суддів встановила, що відповідно до договорів страхування до переліків страхових випадків віднесено ризики фінансового характеру, як то несплата вартості робіт, послуг внаслідок форс-мажорних обставин на місці виконання зобов'язань, стихійного лиха на місці виконання зобов'язань, призупинення роботи банку-держателя рахунку контрагента, невиконання або неналежне виконання фінансових зобов'язань контрагентом (договір ФР0201-04 від 01.04.2013 року); порушення (неналежне виконання) контрагентами страхувальника своїх зобов'язань з ним у випадку відмови від оплати (прострочення оплати) замовлених та отриманих від Страхувальника контрагентом продукції внаслідок пожежі, стихійних лих (смерч, ураган, буря) пошкодження водою з водопровідних систем пожежогасіння, протиправних дій третіх особі, а також банкрутства контрагента Страхувальника, визнане в установленому законодавством України порядку (договір № 01021014 фр від 02.10.2014 року).

Вказані страхові платежі за своєю природою не можуть бути віднесені до витрат на збут, а є витратами на страхування ризиків підприємства під час здійснення господарської діяльності, та відповідно відносяться до витрат подвійного призначення, тобто тих, які за своїм економічним змістом можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до пп. 140.1.6. ст. 140 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, в т.ч.: зі страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Крім того, для витрат страхування фінансових ризиків передбачено бухгалтерський рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів» згідно якого витрати на сплату страхування фінансового ризику є витратами майбутніх періодів з наступним їх пропорційним розподіленням в звітних періодах на протязі строку страхування. Визнання витрат пов'язаних зі сплатою щодо страхування фінансових ризиків, витратами майбутніх платежів визнається у тому звітному періоді, у якому вони були понесені. Підставою для включення визначеної частини цих витрат в склад витрат звітного періоду є договір страхування, дата закінчення якого «31» грудня 2016 року.

Однак, на момент віднесення сум страхових виплат на рахунок валових витрат у позивача відсутні збитки внаслідок невиконання (неналежного виконання) господарських зобов'язань його контрагентами переліки, яких зазначено у реєстрах на страхування, які є невід'ємними додатками до договору.

Довід апеляційної скарги стосовно того, судом першої інстанції проігноровано, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі № 820/15597/14 було встановлено факт правомірності та законності укладення ПАТ «Роганська картонна фабрика» аналогічних договорів добровільного страхування фінансових ризиків, предметом яких є страхування майнових інтересів товариства за період 2011 - 2013 pp., колегія суддів не приймає, оскільки, як встановлено з постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року під час судового розгляду у зазначеній справі було встановлено реальність господарської операції позивача з ТОВ СК «Схід-Захід» та ТОВ СК «Прогрес», а не правомірність віднесення страхових виплат до витрат на збут на підставі пп. 138.103 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України. Крім того колегія суддів зазначає про помилковість доводу апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції приписів ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в зазначеній позивачем адміністративній справі розглядались позовні вимоги стосовно договорів страхування №118-04-260312-78 від 26.03.2012 р., №Ф 10/05-13 від 10.05.2011 р., №ФР 02 01-04 від 01.04.2013 р., а не договори страхування фінансових ризиків № 01021014фр від 02.10.2014 року та № ФР0201-04 від 01.04.2013 року, як у справі, що розглядається.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому податкові повідомлення - рішення від 21.07.2016 року №0001111403 та №0001121403 прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2016р. по справі № 820/4158/16 суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2016р. по справі № 820/4158/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. Повний текст ухвали виготовлений 31.01.2017 р.