Ухвала суду № 64397868, 24.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9967/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Абсолют Люкс» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Абсолют Люкс» (далі - ТОВ «ТД «Абсолют Люкс», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі також - ГУ ДФС у м.Києві, відповідач) про :

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12.04.2016 № 1052615141 про нарахування ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4 219 887 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 25 903 грн. повністю;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДФС у м.Києві від 12.04.2016 № 1062615141 про нарахування ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5 674 576 грн. та штрафних (фінансових санкцій) в сумі 1418 644 грн. повністю;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДФС у м.Києві від 12.04.2016 №1072615141 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 41 813 грн. повністю.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 12 квітня 2016 року відповідачем, на підставі акта перевірки № 8/26-15-14-01-04/38489653 від 16.03.2016, прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 1052615141, яким позивачу за порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 4 245 790 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями 4 219 887 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 25 903 грн.; № 1062615141, яким позивачу за порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 7 092 220 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями 5 674 576 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 418 644 грн.; № 1072615141, яким позивачу за порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 8113 грн.

Як вбачається з акта перевірки, рішення про результати розгляду первинної скарги та рішення про результати розгляду скарги, збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість ґрунтується на наступних обставинах.

Перевіркою зроблено висновки, що правочини укладені між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АБСОЛЮТ ЛЮКС» із ТОВ «Укр-Інторг» (ТОВ «Діслав»), ТОВ «Девкаліон Груп», ТОВ «Медітіріан ЛТД», ТОВ «Фоксберрі», ТОВ «Брокер Хаус», не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами.

За сукупністю вищевикладених матеріалів, перевіркою зроблено висновки про нереальність проведення господарських операцій між ТОВ «ТОРГОВИМ ДІМ «АБСОЛЮТ ЛЮКС» із ТОВ «Укр-Інторг» (ТОВ «Діслав»), ТОВ «Девкаліон Груп», ТОВ «Медітіріан ЛТД», ТОВ «Фоксберрі», ТОВ «Брокер Хаус» в частині товарів та виконання будівельних робіт, які нібито придбавалися ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АБСОЛЮТ ЛЮКС» та ТОВ «Укр-Інторг» (ТОВ «Діслав»), ТОВ «Девкаліон Груп», ТОВ «Медітіріан ЛТД», ТОВ «Фоксберрі», ТОВ «Брокер Хаус» у контрагентів-постачальників - перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Інших обставин збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств та зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, в перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «ДІСЛАВ» (код ЄДРПОУ 38075051) укладено договір поставки від 23.07.2014 № 7М-1, відповідно до якого ТОВ «ДІСЛАВ» зобов'язується поставити і передати у власність ТОВ «ТД «Абсолют Люкс», а останній - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених даним договором.

На виконання умов вказаного вище договору позивачем надано : додаток №1 специфікація до договору № 7М-1 від 23.07.2014 (Договірна ціна №1); видаткові накладні № 11 від 28.07.2014, №12 від 25.07.2014; податкові накладні №11, 12; платіжні доручення №39 від 14.08.2014, № 36 від 11.08.2014.

Між позивачем та ТОВ «Девкаліон-Груп» було укладено договір купівлі-продажу № 29/01-М від 29.01.2015, відповідно до умов якого ТОВ «Девкаліон-Груп» зобов'язувався передати у власність ТОВ «ТД «Абсолют-Люкс» товари не продовольчої групи, а ТОВ «ТД «Абсолют-Люкс» зобов'язувався прийняти цей товар та сплатити його вартість на умовах цього договору.

У подальшому, на виконання договору купівлі-продажу продавцем складено на адресу ТОВ «ТД «Абсолют-Люкс» видаткову накладну на переданий товар та зареєстровано відповідну податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних. У якості документального підтвердження доставки позивачу товарів надано товарно-транспортну накладну №426 від 26.02.2015.

Між позивачем та ТОВ «ФОКСБЕРРІ» було укладено договір поставки № 1 від 11.12.2015, відповідно до умов якого ТОВ «ФОКСБЕРРІ» зобов'язується поставити і передати у власність позивача, а позивач прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

На підтвердження виконання договору поставки № 1 від 11.12.2015, позивачем було надано видаткові накладні № 20 від 25.12.2015, № 231 від 25.12.2015, № 232 від 25.12.2015, № 235 від 28.12.2015, № 236 від 28.12.2015, № 237 від 28.12.2015, № 238 від 28.12.2015, № 239 від 28.12.2015, № 241 від 29.12.2015, № 242 від 29.12.2015, № 243 від 29.12.2015, № 244 від 29.12.2015, № 245 від 29.12.2015, № 249 від 30.12.2015, № 250 від 30.12.2015, № 251 від 30.12.2015 та податкові накладні № 99 від 25.12.2015, № 100 від 25.12.2015, № 101 від 25.12.2015, № 104 від 28.12.2015, № 105 від 28.12.2015, № 106 від 28.12.2015, № 107 від 28.12.2015, № 108 від 28.12.2015, № 110 від 29.12.2015, № 111 від 29.12.2015, № 112 від 29.12.2015, № 113 від 29.12.2015, № 114 від 29.12.2015, № 118 від 30.12.2015, № 119 від 30.12.2015, № 120 від 30.12.2015, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних; платіжне доручення № 613 від 06.01.2016.

Також в перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «БРОКР ХАУС» укладено договір купівлі-продажу № 11/1 від 30.11.2015, за умовами якого постачальник - ТОВ «БРОКЕР ХАУС» зобов'язується поставити і передати у власність ТОВ «ТД «Абсолют-Люкс», а ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором. На підтвердження виконання вищевказаного договору, позивачем було надано видаткові та податкові накладні. Також до матеріалів справи позивачем надані платіжні доручення.

Між позивачем та ТОВ «Горденія» було укладено договір купівлі-продажу № 15/05/01 від 05.05.2015, відповідно до умов якого ТОВ «Горденія» зобов'язується передати у власність ТОВ «ТД «Абсолют Люкс», а останній зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться у видаткових накладних, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невід'ємною частиною цього договору. На підтвердження виконання договору купівлі-продажу № 15/05/01 від 05.05.2015, позивачем було надано видаткові та податкові накладні, товаро-транспортну накладну, платіжне доручення.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи, представником позивача додатково надано докази використання придбаного у ТОВ «Горденія» товару, у власній господарській діяльності.

В перевіряємому періоді між позивачем і ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД», укладено ряд однотипних договорів про виконання будівельних робіт, відповідно до умов якого ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» на свій ризик та за завданням ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» зобов'язується виконати відповідно до проектної документації і здати ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» - загально-будівельні роботи.

Зокрема, між позивачем та ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» було укладено договори (на виконання будівельних робіт) № 19/12/Ш від 19.12.2014 та № 05/01-П від 05.01.2015, відповідно до умов яких ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» на свій ризик та за завданням ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» зобов'язується виконати відповідно до проектної документації і здати ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» - загально-будівельні роботи за адресою : Торгівельний комплекс будівельних та господарських матеріалів по вул.Полярній 20 в Оболонському районі м.Києва, а ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» зобов'язується прийняти такі роботи і оплатити їх на умовах цього договору.

21.01.2015 між позивачем та ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» було укладено договір № 21/01-Кл на виконання будівельних робіт, відповідно до умов якого, ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» на свій ризик та завданням ТОВ «ТД «Абсолют ЛТД» зобов'язується виконати відповідно до проектної документації і здати ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» - загально-будівельні роботи за адресою : Торгівельний комплекс по вул.Черепіна, 1/2, 1/3 в м.Суми, а ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» зобов'язується прийняти такі роботи і оплатити їх на умовах цього договору.

11.02.2015 між позивачем та ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» було укладено договір № 11/02-Б на виконання будівельних робіт, відповідно до умов якого, ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» на свій ризик та завданням ТОВ «ТД «Абсолют ЛТД» зобов'язується виконати відповідно до проектної документації і здати ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» - загально-будівельні роботи за адресою : Логістичний центр Калинівка по вул.Індустріальна 5, смт.Калинівка, Васильківського району, Київської області, а ТОВ «ТД «Абсолют Люкс» зобов'язується прийняти такі роботи і оплатити їх на умовах цього договору.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів, позивачем було надано додатки до договору, акти виконаних робіт, податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, платіжні доручення. Також позивачем на підтвердження реальності виконання робіт працівниками надано копії журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, журналу реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки, договорів добровільного страхування від нещасних випадків № 1/10-510 зі списком працівників.

Дослідивши надані позивачем договори та первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками та контрагентами-покупцями, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Стосовно посилань відповідача на протокол допиту керівника ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» ОСОБА_2 про його непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства та протоколу додаткового допиту ОСОБА_3, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Вищого адміністративного суду України, вірно зазначив, що протоколи допиту свідка не є достатніми доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Показання осіб, що значилися керівниками підприємств та від імені яких проставлені підписи на спірних документах не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже може бути наданим з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

Окрім того, в нотаріально посвідченій заяві зареєстрованій в реєстрі за № 2966 18.11.2016, ОСОБА_3 зазначив : «… під час додаткового допиту я дійсно надав покази про те, що працівники ТОВ «МЕДІТІРІАН ЛТД» не залучались саме для здійснення будівельно-монтажних робіт у м.Києві по вул.Полярна, 20. Проте працівники вказаного підприємства можливо виконували інші роботи, які в той час здійснювалися на об'єкті.».

За наведених обставин, колегія суддів також вважає необґрунтованими і посилання представника відповідача під час апеляційного розгляду справи, на протоколи допиту свідків, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

З приводу посилань апелянта на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28.12.2016 у справі № 757/61243/16-к, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Тобто, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, ухвала про закриття провадження), не можуть розглядатись як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 КАС.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Таким чином, не можна ототожнювати вказану ухвалу Печерського районного суду міста Києва з обвинувальним вироком суду та вважати її належним доказом фіктивності створення та діяльності ТОВ «Медітіріан ЛТД» у даній адміністративній справі.

При цьому, слід зауважити, що в ухвалі від 28.12.2016 суд не досліджував та не давав оцінки господарським операціям позивача та ТОВ «Медітіріан ЛТД», не встановив недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарської операції. Досліджувані судом в ухвалі обставини стосуються періоду створення та реєстрації юридичної особи, подальша ж господарська діяльність підприємства не досліджувалась.

Колегія суддів зазначає, що в отриманні права на формування податкового кредиту та витрат може бути відмовлено у разі якщо податковим органом буде доведено, що платник податку діяв без належної обачності та, виходячи із умов та обставин здійснення відповідної угоди, знав або міг знати про зазначення контрагентом недостовірних відомостей чи про надання документів підписаних особою, що не є керівником контрагента чи про те, що контрагентом по договору є особа, яка не здійснювала реальної підприємницької діяльності та не декларувала свої податкові зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Відповідно до підпункту 4.1.3 пункту 4 ПК, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб»єкта господарювання.

Більш того, відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Частиною 4 вищезазначеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Натомість вказані документи не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання представника відповідача під час апеляційного розгляду справи протоколи допитів свідків та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28.12.2016 у справі № 757/61243/16-к, як на належні докази в даній адміністративній справі.

Щодо наданих представником відповідача суду апеляційної інстанції протоколів огляду від 18.01.2017 р. та 19.01.2017 р., слід зазначити, що вони не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, які визначені у ст. 70 КАС України, з огляду на те, що вони складені однією особою, за відсутності понятих, а також інформації про осіб, що надавали пояснення під час такого огляду. Натомість, рішення суду, згідно зі ст. 159 КАС України, повинно бути законним та обґрунтованим і в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Поряд з цим слід зазначити, що неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та витрат, не доведено його недобросовісності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 30.01.2017 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Оксененко О.М.

Ісаєнко Ю.А.