Постанова № 64397759, 31.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25132/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Печерського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної та матеріальної шкоди і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Відповідач-1, ГУ МВС України в м. Києві), Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Відповідач-2, ГУ НП у м. Києві), Печерського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Відповідач-3, Печерське РУ ГУ НП), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - Відповідач-4, ГУ ДКС у м. Києві) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 року №1021 о/с в частині звільнення Позивача з посади слідчого слідчого відділу Печерського районного управління;

- поновити ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділу Печерського УП ГУ НП у м. Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу при розрахунку станом на день постановлення рішення;

- стягнути на користь Позивача 40 000,00 грн. завданої моральної та матеріальної шкоди;

- зобов'язати Відповідача-4 виплатити зазначену моральну і матеріальну шкоду, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу при розрахунку станом на день постановлення рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що законодавчо закріплена можливість звільнення особи з органів внутрішніх справ без виявлення останньою у встановлений строк бажання бути прийнятою на службу в поліцію свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Наголошує на застосуванні судом норм права, які спірні правовідносини не регулюють, неврахуванні бажання Позивача проходити службу в поліції, а також залишенні поза увагою ненадання Відповідачем-1 пропозиції щодо подальшого проходження служби.

У судовому засіданні Апелянт доводи апеляційної скарги підтримав та просив її вимоги задовольнити з підстав, викладених в останній.

Представник Відповідача-1 та Відповідача-2 наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Відповідачі-3-4, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню в частині, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач на підставі наказу ГУ МВС України в м. Києва від 10.12.2013 року №921 о/с переведена на посаду слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві (а.с. 8).

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 року №1021о/с державного службовця 14-го рангу ОСОБА_2 - слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, на підставі п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України було звільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності штату працівників (а.с. 15).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз ст. ст. 42, 52 та Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», а також ряду підзаконних актів, прийшов до висновку, що оскільки в силу закону повідомлення особи про можливе звільнення з посади було здійснено, то за умови невиявлення останньою у встановлений строк бажання проходити службу в органах поліції, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про міліцію».

Статтею 18 вказаного Закону України «Про міліцію» передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення №114).

Аналогічний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон опублікований в офіційному виданні «Голос України» 06.08.2015 року, а відтак набрав чинності 07.11.2015 року окрім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набрали чинності 07.08.2015 року.

Відтак, оскільки саме приписами пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про Національну поліцію» визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме наведені норми.

Аналогічна позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, де вказано, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, відповідно до п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, з 07.08.2015 року Позивач вважається таким, що попереджений про можливе звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону закріплено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Тобто, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому законодавцем не закріплено форми, в якій повинен бути зафіксований вияв працівником міліції бажання продовжувати службу в органах поліції.

У силу п. 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Водночас, судовою колегією враховується, що відповідно до п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, у межах спірних правовідносин надання оцінки правомірності звільнення Позивача з займаної посади через скорочення штатів має відбуватися контексті перевірки дотримання суб'єктом владних повноважень приписів Закону, а не норм Кодексу законів про працю України, на положення якого помилково посилається Апелянт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» оформлено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Головне управління МВС України в м. Києва, та утворення територіальних органів Національної поліції, зокрема, ГУ НП у м. Києві.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Згідно витягу з Переліку змін у штатах МВС в Головному управлінні МВС України в м. Києві скасовані всі штати й скорочені усі посади.

При цьому, як вже було зазначено вище, в силу п. 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону працівники міліції звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення за наявності таких самостійних підстав: відмова від проходження служби в поліції; неприйняття на службу до поліції.

Однак, як було встановлено раніше, Позивача на службу до поліції після спливу тримісячного терміну з моменту попередження про наступне вивільнення прийнято не було.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції погоджується з твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про те, що Відповідачем-1 при звільненні Позивача було дотримано всіх умов, визначених розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві № 1021о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади слідчого слідчого відділу Печерського районного управління є необґрунтованими.

При цьому судовою колегією критично оцінюється посилання Апелянта на неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14, згідно якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Так, виходячи з аналізу змісту наведеного рішення Верховного Суду України вбачається, що останнім виловлено висновок щодо застосування приписів ст. ст. 36, 40 КЗпП України в частині особливостей працевлаштування особи, звільненої з публічної служби у зв'язку з ліквідацією юридичної особи публічного права. Натомість, як було зазначено вище, спірні правовідносини врегульовані спеціальним нормативним актом - Законом України «Про Національну поліцію», яким визначено особливості звільнення працівників міліції та перехід їх на службу до органів Національної поліції.

Разом з тим, стверджуючи, що Позивачем не подано належних та допустимих доказів виявлення останнім бажання продовжити службу в органах поліції (шляхом подання відповідного рапорту, заяви тощо), судом першої інстанції не було враховано такого.

Відповідно до ст. 57 Закону атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачена Законом процедура атестування передбачена виключно для поліцейських, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» наказом МВС України від 17.11.2015 року №1465 затверджена Інструкція про порядок проведення атестування поліцейських (далі - Інструкція), яка визначає порядок атестування поліцейських, яке проводиться в апараті Національної поліції України, територіальних (міжрегіональних) органах (закладах, установах) Національної поліції України (далі - органи поліції) з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Згідно п. 1 розділу V Інструкції тестування проводиться з метою об'єктивного і неупередженого з'ясування спроможності поліцейських за своїми професійними та особистісними якостями виконувати службові обов'язки на посадах в апараті Національної поліції України чи органах поліції.

Приписи п. 9 розділу V Інструкції визначають, що групи поліцейських для проходження тестування формуються робочою групою та завчасно інформуються про дату, час та місце проведення тестування особисто чи за допомогою засобів зв'язку (електронної пошти, телефону або оголошенням на веб-сайті МВС, Національної поліції України чи відповідного органу Національної поліції).

Пунктом 17 розділу V Інструкції передбачено, що результати професійного тесту та тестування на загальні здібності та навички фіксуються у відомості про результати тестування і засвідчуються підписом поліцейського.

Отже, особа може бути включена до групи поліцейських для проходження тестування виключно за умови, якщо має статус поліцейського, а проходження такою особою тестування свідчить, на переконання колегії суддів, про свідоме волевиявлення (бажання) продовжувати службу в органах поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем до суду першої інстанції надано копію запиту про запрошення на тестування (а.с. 98). Крім того, згідно наданих Відповідачем-1 на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 року документів вбачається, що 20.11.2015 року Позивача було ознайомлено з відомостями про результати проведення тестування (а.с. 197). При цьому, протокольним рішенням Атестаційної комісії ГУ НП м. Києва №1 від 07.12.2015 року №б/н затверджено перелік осіб, які проходять співбесіду 08.12.2015 року, до якого було включено ОСОБА_2 під №28 (а.с. 196).

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що перебування Позивача у групі поліцейських, які проходили тестування, безпосередньо його участь у проходженні тестування та включення Апелянта до переліку осіб, які проходять співбесіду, свідчить про виявлення ОСОБА_2 бажання продовжувати проходження служби в органах поліції.

Крім того, судом першої інстанції помилково було не взято до уваги показання допитаного у судовому засіданні 08.09.2016 року свідка ОСОБА_5, який зазначив, що у період з 04.11.2016 року по 06.11.2016 року Позивачем складався поряд з рапортом про звільнення за власним бажанням рапорт про призначення на посаду в органах Національної поліції. Тобто, складання рапорту, в якому зафіксовано бажання Позивача продовжувати службу в органах внутрішніх справ, здійснено у межах визначеного Законом тримісячного строку.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи, а також показаннями свідка підтверджується виявлення Позивачем бажання продовжувати службу в органах Національної поліції України, у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Як вже було зазначено раніше, Законом передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписи ч. 3 ст. 2 КАС України визначають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону випливає, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.

Як було встановлено раніше, хоча матеріали справи і не містять копії заяви (рапорту) Позивача щодо бажання бути прийнятим на службу до Національної поліції, однак ними, як і показаннями свідка, підтверджуються обставини написання ОСОБА_2 рапорту щодо прийняття її на службу в поліцію.

Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, що, відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Однак, із незалежних від ОСОБА_2 причин, її рапорт щодо проходження служби в поліції не надійшов до органу внутрішніх справ, у якому працював Позивач, та не був розглянутий у встановленому порядку.

Оскільки вищезгаданий рапорт не був належно зареєстрований та розглянутий уповноваженим органом, у відповідачів, за відсутності даного документа, не було підстав для видання відповідного наказу.

Відтак, що стосується позовних вимог про зобов'язання Відповідача-2 поновити ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділу Печерського УП ГУ НП у м. Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу при розрахунку станом на день постановлення рішення, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що оскільки ГУ НП у м. Києві дане питання не розглядалося у зв'язку з відсутністю відповідного рапорту, підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити конкретно визначені дії поза дотриманням встановленої процедури розгляду документів є втручанням у його дискреційні повноваження.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, встановивши, що ні ГУ МВС у м. Києві, ні ГУ НП у м. Києві не розглядали рапорт (заяву) Позивача про проходження служби в поліції та, відповідно, не здійснювали перевірку чи відповідає ОСОБА_2 вимогам, установленим Законом, колегія суддів не вправі поновити ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділу Печерського УП ГУ НП у м. Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу при розрахунку станом на день постановлення рішення.

Разом з тим, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від проходження служби в поліції, натомість підтверджують факт волевиявлення ОСОБА_2 щодо продовження служби в органах Національної поліції, судова колегія доходить висновку, що Відповідачем-2 допущено протиправну бездіяльність відносно права Позивача, встановленого вищевказаною юридичною нормою, і воно підлягає поновленню шляхом зобов'язання ГУ НП у м. Києві вирішити питання щодо прийняття Позивача на службу в поліцію.

Наведений висновок узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 21.07.2016 року у справі №К/800/12808/16 та від 18.10.2016 року у справі №К/800/17154/16

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідачів моральної та матеріальної шкоди у розмірі 40 000,00 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем ні в позові, ні в апеляційній скарзі не наведені обґрунтовані обставини, які б свідчили про завдання йому матеріальної шкоди відповідачами, не зазначено якими доказами це підтверджується, чим підтверджується факт її заподіяння. Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення матеріальної шкоди.

Водночас, щодо вимог Позивача по стягнення з Відповідача моральної шкоди, судовою колегією враховується таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оцінивши надані докази, судова колегія приходить до висновку, що в розрізі даних правовідносин мало місце порушення з боку Відповідача-2 трудових прав Позивача, що призвело до моральних страждань останнього, порушило його нормальний життєвий стан у зв'язку з тривалим розглядом справи, що у цілому дає підстави, з урахуванням середньої місячної заробітної плати, яку одержував Позивач, частково задовольнити вимогу останнього про відшкодування на його користь з Відповідача-2 моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки не враховано наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують бажання Позивача продовжувати службу в органах Національної поліції.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати в частині.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 211, 212, 254, 256 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві та стягнення моральної шкоди.

Ухвалити у цій частині нову постанову, якою:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_2 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_2 (03126, АДРЕСА_1, ІНОКПП НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Печерського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної та матеріальної шкоди і середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.