Ухвала суду № 64397754, 30.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10499/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" звернулось з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.05.2016 року №0006091404 та №0006061404.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія "Єврофасп" за період з 01.10.2015 по 31.10.2015, за результатом якої складено акт від 26.04.2016 року (далі - акт перевірки).

У висновку акту перевірки від 26.04.2016 року відображено порушення ТОВ "Єврокон Україна" податкового законодавства, а саме:

- п. 44.2 ст. 44 та ст. 134 ПК України, пп. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 1 014 000 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за жовтень 2015, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 202 800 грн.

За наслідками встановлених порушень, що викладені в акті перевірки від 26.04.2016 №72/26-15-14-04-05/32302931, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: від 12.05.2016 року № 0006091404, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 014 000 грн.; від 12.05.2016 року №0006061404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 304 200,00грн. в тому числі за основним платежем 202 800 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 101 400 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до Державної фіскальної служби України, яка своїм рішенням від 04.07.2016 №14471/6/99-99-11-01-01-25 залишила скаргу без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємий період позивач здійснював господарську діяльність на підставі укладених із ТОВ "Будівельна Компанія "Єврофасп" договорів на виконання підрядних робіт, а саме :

- Договір підряду №1509-14/46 від 15.09.2015 року про виконання підрядних робіт, за умовами якого ТОВ "Будівельна Компанія "Єврофасп" (підрядник) зобов'язується власними та залученими силами виконати підрядні роботи по кладці зовнішніх та внутрішніх стін на об'єкті будівництва, що розташований в м. Києві, пр. І.Лепсе 6ж, а ТОВ "Єврокон Україна" зобов'язується прийняти та оплатити роботи на умовах визначених договором.

- Договір підряду №15-2809 від 28.09.2015 року про виконання підрядних робіт, за умовами якого ТОВ "Будівельна Компанія "Єврофасп" (підрядник) зобов'язується власними та залученими силами виконати підрядні роботи по влаштуванню монолітного каркасу паркінгу (влаштування вертикальних та горизонтальних конструкцій) та роботи по кладці зовнішніх та внутрішніх стін, на об'єкті будівництва, що розташований в м. Києві, пр. І Лепсе 6 ж, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити роботи на умовах визначених договором.

Водночас, на підтвердження виконання сторонами умов укладених Договорів підряду ТОВ "Єврокон Україна" до перевірки були надані: акт виконання робіт №1 від 30.10.2015 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року, акт виконання робіт №1 від 30.10.2015 року та довідку про вартість робіт виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Будівельна компанія "ЄВРОФАСП" виписала на адресу ТОВ "Єврокон Україна" податкові накладні №№ 3006 та № 3005 від 30.10.2015 року, які відображені позивачем в реєстрах отриманих податкових накладних та включені до Єдиного реєстру податкових накладних.

Також судом встановлено, що на момент складання податкових накладних ТОВ "Будівельна Компанія "Єврофасп" було зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, на момент укладення договорів підряду ТОВ "Будівельна Компанія "Єврофасп" мало відповідну ліцензію видану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України серії АЕ№639156 від 04.03.2015 року.

Акт перевірки не містить жодних посилань стосовно того, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Будівельна Компанія "Єврофасп" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача, зокрема, є 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Як вбачається з матеріалів справи, виконані ТОВ "Будівельна компанія "Єврофасп" роботи були реалізовані позивачем ТОВ "Діамант Центр" згідно договору генерального підряду на виконання будівельних робіт №02.14.046 від 08.09.2014 року та актів прийому виконаних будівельних робіт №193 та №160.

Суд критично сприймає посилання відповідача на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Водночас, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Будівельна компанія "Єврофасп" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

За наслідком дослідження наданих позивачем первинних документів, суд приходить до висновку про те, що вони відповідають вимогам норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а також підтверджують реальний характер господарських відносин позивача з його контрагентом.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено наявність у позивача первинних документів (в тому числі належних податкових накладних), що засвідчують факт реального придбання послуг у ТОВ "Будівельна компанія "Єврофасп" та наявність зв'язку між фактом придбання послуг і подальшою господарською діяльністю позивача, що в свою чергу є обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12 .05.2016 року №0006091404 та №0006061404.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.