Постанова № 64396919, 26.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. Справа№ 910/10275/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача : Вакуленко С.В. - представник за дов. б/н від 29.07.2016 року;

від відповідача : Гуцул В.О. - представник за дов. б/н від 04.01.2017 року,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року

у справі № 910/10275/16 (суддя: Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"

до Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст"

про визнання недійсною третейської угоди (п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу № 225/136 від 01.03.2009 року).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (далі відповідач) про визнання недійсною третейської угоди (п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009 року).

Позовні вимоги були мотивовані тим, що 01.03.2009 року між ним та відповідачем укладено договір про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136. В пункті 5.1 договору сторонами викладене третейське застереження. Проте, позивач вважає, що вказана третейська угода, що викладена у формі третейського застереження в п.5.1 договору №225/136 від 01.03.2009 року підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з визнанням недійсним договору №225/136 рішенням третейського суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/10275/16 позов задоволено частково. Визнано недійсною третейську угоду, яка викладена у формі третейського застереження в п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу № 225/136 від 01.03.2009 року в частині, а саме, щодо вирішення спорів щодо визнання недійсним договору в Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" (зареєстрований Міністерством юстицію України 14.09.2004 року, свідоцтво №001-т.с) згідно з його регламентом, за місцезнаходженням цього третейського суду: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2 оф. 70. Стягнуто з Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" судовий збір в розмірі 689,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, скаржник вказав, що оскільки рішенням третейського суду договір №225/136 від 01.03.2009 року визнано недійсним в цілому, то і третейська угода, викладена в ньому у вигляді третейського застереження (п. 5), також є недійсною.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 року, дану апеляційну скаргу було прийнято до провадження.

Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" також звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині визнання недійсною третейську угоду, яка викладена у формі третейського застереження в п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу № 225/136 від 01.03.2009 року в частині, а саме, вирішення спорів щодо визнання недійсним договору, підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" (зареєстрований Міністерством юстицію України 14.09.2004 року, свідоцтво №001-т.с) згідно з його регламентом, за місцезнаходженням цього третейського суду: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2 оф. 70.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального, зокрема, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виключно державним судам підвідомчі справи щодо визнання правочину недійсним.

Крім того, скаржник зазначив, що строк позовної давності потрібно рахувати з моменту укладання спірного договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 року прийнято апеляційну скаргу Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" до провадження. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/10275/16 з апеляційною скаргою Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/10275/16.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів.

У судовому засіданні 26.01.2017 року представник позивача підтримали доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.01.2017 року заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення а апеляційну скаргу Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" задовольнити.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

01.03.2009 року між Комунальним підприємством по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (сторона 2) було укладено договір №225/136 про надання в користування мережевого (кабельного) каналу (далі - договір), відповідно до умов якого сторона 1 надає в користування стороні 2 місце в мережевому каналі штучних споруд: Південний міст довжиною 1256,0 м.п., Московський міст через р. Дніпро та р. Десенка довжиною 1594,7 м.п. та міст Є.О. Патона довжиною 1543,2 загальна довжина 4393,9 м.п.

Відповідно до п.7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє протягом календарного року з правом пролонгації. Сторони зобов'язані протягом 20 днів з моменту завершення строку дії цього договору здійснити остаточні розрахунки за ним (п.7.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 30.11.2009 року сторонами продовжено дії договору до 31.12.2010 року.

Відповідно до п. 5.1 договору всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору або в зв'язку з ним, в тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" (зареєстрований Міністерством юстиції України 14.09.2004 року, свідоцтво №001-т.с.) згідно з його регламентом, за місцезнаходженням цього Третейського суду: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2, оф. 20.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищезазначеного третейського застереження, викладеного в п.5.1 договору №225/136 від 01.03.2009 року, 14.08.2015 року Постійно діючий Третейський суд при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачі" винесено рішення у справі №32/15, яким визнано договір №225/136 від 01.03.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та Комунальним підприємством по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" недійсним.

Так позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки рішенням третейського суду договір №225/136 від 01.03.2009 року визнано недійним в цілому, то і третейська угода, викладена в ньому у вигляді третейського застереження також є недійсною, а також, що положення про передачу на розгляд до третейського суду спорів про визнання недійсним договору, яке міститься в оскаржуваному третейському застереженні, суперечить законодавству України, адже передбачає розгляд спорів третейським судом, які до його компетенції не відносяться.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року N 11 (далі - постанова № 11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2.5.1 постанови № 11 визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно положень ч. 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону; третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч. 1 ст. 12 Закону).

Відповідно до п. 11 ст. 6 (на час укладення спірного договору п. 7 ст. 6) Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

Тобто, наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

У рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10.01.2008 року визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст.2, ст. 3, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 с. 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Разом з тим, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах (лист Верховного Суду України від 11.02.2009 року "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суд").

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Згідно п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, враховуючи вищевикладене та з огляду на умови ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спори про визнання правочину недійсним розглядаються виключно державними судами.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виключно державним судам підвідомчі справи щодо визнання правочину недійсним.

При цьому, не приймається як належне посилання позивача на невідповідність третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження в п.5.1 договору вимогам ст. 12 Закону України "Про третейські суди" та у зв'язку з цим визнання її недійсною, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, договір містить третейське застереження, у даному договорі наявні всі необхідні реквізити для третейської угоди, в тому числі: повне найменування сторін договору та їх місце знаходження, предмет спору, місце та дату його укладання.

У зв'язку з чим, третейська угода, яка викладена у вищезазначеному договорі у вигляді третейського застереження, містить всі необхідні реквізити.

Відповідно до п. 2.11 Постанови № 11 за загальним правилом ст. 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Таким чином враховуючи, що виключно державними судами розглядаються спори щодо визнання правочину недійсним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині, що стосується вирішення спорів щодо визнання недійсним договору. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження позивача, що оскільки рішенням третейського суду договір №225/136 від 01.03.2009 року визнано недійсним в цілому, то і третейська угода, викладена в ньому у вигляді третейського застереження (п. 5), також є недійсною.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача, що строк позовної давності потрібно рахувати з моменту укладання спірного договору, з огляду на наступне.

У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 Цивільного кодексу України.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернуся з даним позовом до суду першої інстанції після винесення рішення Постійно діючого Незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" від 14.08.2015 року у справі №32/15, тобто лише після того, як позивачу стало відомо, що договір №223/136 від 01.03.2009 року укладений із порушеннями положень частин 1,2,4 ст. 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення", п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що стало наслідком визнання недійсним договору №225/136 від 01.03.2009 року. Також підставою позову було визначено саме Рішення Третейського суду. Таким чином, позивач звернувся до суду першої інстанції в строк.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі №910/10275/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" - задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі №910/10275/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10275/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун