Постанова № 64396876, 26.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. Справа№ 910/13723/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

від позивача: Руденко Д.В.;

від відповідача: Халимон С.В.;

від третьої особи: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.10.2016р.

у справі №910/13723/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авітон БудПроект"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача ОСОБА_4

про стягнення 69 689,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авітон БудПроект" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - відповідач) матеріальної шкоди в розмірі 69 689,54 грн., завданої йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхового відшкодування, виплаченого страховиком винної в ДТП особи, виявилося недостатньо для повного відшкодування відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. Оскільки ОСОБА_4 (винна в ДТП особа) на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, то саме відповідач має відшкодувати частину матеріальних збитків, які поніс позивач під час відновлювального ремонту свого автомобіля, не покритих лімітом страхової відповідальності страховика відповідача.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- виплаті підлягають витрати на страхове відшкодування з урахуванням оціненої шкоди, з вирахуванням зносу транспортного засобу та ПДВ;

- звіт про оцінку вартості збитку складений пізніше, ніж страховиком було виплачено страхове відшкодування;

- позивач повідомив страховика відповідача про настання страхового випадку з порушенням 3-денного строку, передбаченого законом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ОСОБА_4 (далі - третя особа).

Третя особа явку свого представника у судові засідання не забезпечила, відзиву на позов (письмових пояснень по суті спору) не надала, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/13723/16 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 69 689,54 грн. матеріальної шкоди та 1 378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/13723/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норами матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- позивач не надав суду первинних документів на підтвердження здійснення господарської операції (щодо ремонту транспортного засобу ФОП ОСОБА_5), оскільки наданим позивачем рахунком-фактурою фіксується лише пропозиція оплати за товар (роботи, послуги);

- судом враховано квитанцію від 12.04.2016р. про сплату позивачем через ОСОБА_6 (водія пошкодженого транспортного засобу) ФОП ОСОБА_5 грошової суми в розмірі 111 259,59 грн. При цьому, оплата вартості послуг з оцінки матеріального збитку, нанесеного пошкодженням транспортного засобу, в розмірі 1 000,00 грн. була здійснена позивачем в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №959 від 19.08.2015р.

- постановою Правління Національного банку України від 06.06.2013р. №210 встановлено граничну суму розрахунків готівкою для підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000,00 грн. Однак, згідно з квитанцією від 12.04.2016р. в касі ФОП ОСОБА_5 від позивача було прийнято суму 111 259,59 грн. При чому в квитанції відсутній підпис головного бухгалтера та прізвище з ініціалами касира, який провів дану операцію. Але вказані обставини не були враховані судом першої інстанції;

- судом при вирішенні справи не було враховано звіт про оцінку вартості збитку, складений уповноваженим оцінювачем на основі Методики та за ринковими цінами, без зазначення в тексті рішення мотивів відхилення такого доказу. Натомість, задовольняючи позов, суд вирішив стягнути з відповідача 1 000,00 грн. оплати вартості послуг з оцінки матеріального збитку, проведеної ФОП ОСОБА_8;

- якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. Проте, згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт №6 від 12.04.2016р. сума 111 259,59 грн., вказана як в графі «Разом без ПДВ», так і в графі «Всього з ПДВ», доказів чи є ФОП ОСОБА_5 платником ПДВ до суду не надано. Тому встановити чи входить до суми 111 259,59 грн. ПДВ неможливо, що свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи;

- з наявних в справі доказів не вбачається на підставі чого позивач, як потерпіла сторона, узгодив зі Страховою компанією «Провідна» страхову виплату в розмірі 42 570,05 грн., у зв'язку з чим представником відповідача було заявлене клопотання про залучення до участі у справі страхової компанії «Провідна» як третьої особи, але суд відмовив у вказаному клопотанні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.12.2016р.

В судове засідання 15.12.2016р. з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник третьої особи не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 15.12.2016р. представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 26.01.2017р.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/13723/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалене з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи у судове засідання 26.01.2017р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 26.01.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.06.2015р. о 12 год. 40 хв. на перехресті пр. Червонозоряного та вул. Кіровоградської у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Фольксваген" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), належного на праві власності позивачу, під керуванням водія ОСОБА_6 та автомобіля марки "ГАЗ" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), належного на праві відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_4 (третя особа) (довідки про ДТП том справи - 1, аркуші справи - 32-33).

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2015р. у справі №752/10054/15-п (провадження №3/752/2812/15) (том справи - 1, аркуш справи - 31) ОСОБА_4 визнано винним за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 374,00 грн.

Окрім того, названою постановою суду встановлено, що ОСОБА_4 (винна в ДТП особа) на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем, що підтверджується наказом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" №86-п від 01.10.2004р. про прийняття ОСОБА_4 на постійну роботу та довідкою №710УП/126 від 23.09.2016р., про те що з 01.10.2004р. ОСОБА_4 працює у Структурному відокремленому підрозділі "Автотранспорт" Публічного акціонерного товариства "Київенерго" і займає посаду водія автотранспортних засобів.

Вказані обставини не потребують повторного доказування у розумінні ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Внаслідок ДТП було пошкоджено належний позивачу на праві власності автомобіль марки "Фольксваген" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1).

Відповідно до звіту про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу №82/08/15 від 03.09.2015р., складеного ФОП ОСОБА_8 (том справи - 1, аркуші справи - 37-43), вартість матеріального збитку становить 56 194,21 грн.

Позивач на підставі платіжного доручення №959 від 19.08.2015р. перерахував на користь ФОП ОСОБА_8 1 000,00 грн. в оплату за складання вищевказаного звіту (том справи - 1, аркуш справи - 55).

Згідно з рахунком-фактурою №UA-0006 від 04.04.2016р. та Актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №6 від 12.04.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 56-57) вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача склала 111 259,59 грн. (без ПДВ).

Вказані грошові кошти були сплачені позивачем на користь ФОП ОСОБА_5, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера від 12.04.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 58).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 (винної в ДТП особи), який керував автомобілем "ГАЗ" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) та перебував у трудових відносинах з відповідачем була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" за полісом страхування №АІ/7826313, відповідно до якого встановлена франшиза у розмірі 0 грн. та ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб - 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 88).

Позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" із заявою №12/06-1 від 12.06.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 34), в якій просив виплатити страхове відшкодування по ДТП, яка мала місце 08.06.2015р.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" визнала вищевказану ДТП страховим випадком та здійснила виплату у загальній сумі 44 315,75 грн. (з них: 42 570,05 грн. - страхове відшкодування, 1 745,70 грн. - пеня за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика), про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка по рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 35-36).

Позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 01.06.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 59), в якій просив в добровільному порядку відшкодувати суму заподіяних збитків, не покритих лімітом відповідальності страховика відповідача.

Відповідач в листі №92/1/865 від 23.06.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 96) відмовив у задоволенні претензії позивача, пославшись на відсутність доказів отриманих внаслідок ДТП пошкоджень.

Оскільки претензія позивача була залишена відповідачем без належного реагування, грошові кошти перераховані не були, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив стягнути з відповідача різницю між сплаченим йому страховим відшкодуванням страховиком винної в ДТП особи, а саме Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна", та вартістю фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що складає 69 689,54 грн. (з них: 68 689,54 грн. - непокрита страховою виплатою страховика відповідача вартість відновлювального ремонту; 1 000,00 грн. - вартість складання звіту про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу №82/08/15 від 03.09.2015р.).

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 5 названого Закону страхування може бути добровільним або обов'язковим.

В ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видом добровільного страхування, зокрема, може бути страхування наземного транспорту.

Види обов'язкового страхування наведені в ст. 7 Закону України "Про страхування", згідно з п.9 ч.1 якої одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до п.1.12 ст. 1, ст. 5 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

В процесі судового розгляду було встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника транспортного засобу марки ГАЗ" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), яким керував співробітник відповідача ОСОБА_4 (винна в ДТП особа), була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" за полісом страхування №АІ/7826313 (том справи - 1, аркуш справи - 88).

За полісом страхування №АІ/7826313 встановлена франшиза у розмірі 0 грн. та ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб - 50 000,00 грн.

В ст. ст. 35, 36 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Як уже зазначалося вище, позивач повідомив Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" про ДТП, яка мала місце 08.06.2015р. за участю транспортного засобу відповідача (страхувальника за полісом страхування №АІ/7826313) та надав документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" визнала вищевказану ДТП страховим випадком та здійснила виплату страхового відшкодування у сумі 42 570,05 грн. (в загальний розмір перерахованих Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» на користь позивача грошових коштів у сумі 44 315,75 грн. враховано 1 745,70 грн. пені за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика, про що вказано в повідомленні про виплату №17-05/1768 від 11.02.2016р. - том справи - 1, аркуш справи - 36).

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача різниці між сплаченим позивачу страховим відшкодуванням страховиком винної в ДТП особи, та вартістю фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача, що складає 69 689,54 грн. (з них: 68 689,54 грн. - непокрита страховою виплатою страховика відповідача вартість відновлювального ремонту; 1 000,00 грн. - вартість складання звіту про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу №82/08/15 від 03.09.2015р.).

У спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Водночас, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і ст. 1194 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 1194 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

В ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За правилом, закріпленим в ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

Наявні в матеріалах справи докази, зокрема, довідка №710УП/126 від 23.09.2016р., наказ №86-п від 01.10.2004р. про прийняття на постійну роботу (том справи - 1, аркуші справи - 84-87), свідчать про те, що винна у ДТП особа - водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із відповідачем та заподіяв шкоду позивачу під час виконання трудових обов'язків, а тому у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати позивачу суму спричиненої шкоди, що не ввійшла до страхової виплати.

Відносно посилання відповідача на непідтвердженість суми витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу позивача, необхідно зазначити наступне.

Дійсно, в матеріалах справи наявний звіт про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, №82/08/15 від 03.09.2015р., згідно з яким вартість завданого позивачу матеріального збитку становить 56 194,21 грн.

Водночас, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, фактично за відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля позивачем було понесено витрати у загальному розмірі 111 259,59 грн., про що свідчать надані до матеріалів справи рахунок-фактура №UA-0006 від 04.04.2016р., акт прийому-передачі виконаних робіт №6 від 12.04.2016р. та квитанція до прибуткового касового ордеру від 12.04.2016р. про оплату вказаних робіт на суму 111 259,59 грн.

При цьому судом враховано, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (аналогічна правова позиція наведена в Листі Верховного Суду України від 19.07.2011р. "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування").

Таким чином, розмір виплати страхового відшкодування не обов'язково має визначатися на підставі висновку експертного дослідження, а може виходити з фактичної (реальної) суми, яка в даному випадку встановлена в рахунку-фактури №UA-0006 від 04.04.2016р. та Акті прийому-передачі виконаних робіт №6 від 12.04.2016р.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про відсутність у матеріалах справи доказів, які б надали можливість встановити, чи входить до суми 111 259,59 грн. ПДВ.

Однак як в рахунку-фактури №UA-0006 від 04.04.2016р., так і в Акті прийому-передачі виконаних робіт №6 від 12.04.2016р. вказано відповідні суми без урахування ПДВ.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на обмеження розрахунків готівкою для підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000,00 грн. Однак при цьому доказів, які б спростовували факт оплати позивачем грошових коштів у сумі 111 259,59 грн. ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що згідно з квитанцією від 12.04.2016р. в касі ФОП ОСОБА_5 від позивача було прийнято готівкову суму у розмірі 111 259,59 грн., а оплата вартості послуг з оцінки матеріального збитку, нанесеного пошкодженням транспортного засобу, в розмірі 1 000,00 грн. була здійснена позивачем в безготівковій формі, не мають відношення до суті спору, оскільки позивач вправі самостійно обирати спосіб проведення розрахунків зі своїми контрагентами (готівковий чи безготівковий).

Відносно посилання відповідача на відсутність первинних документів на підтвердження здійснення господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_5, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Згідно з п.п.34.2, 34.3 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

Оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (страховик винної в ДТП особи) не направило свого представника для огляду пошкодженого автомобіля, позивач самостійно обрав експерта для визначення розміру шкоди, а саме - суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8, вартість послуг якого склала 1 000,00 грн. і була оплачена позивачем згідно з платіжним дорученням №959 від 19.08.2015р.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вартість послуг експерта, залученого позивачем для визначення розміру майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Загалом, відносно доводів відповідача про порушення порядку визначення суми страхового відшкодування, сплати ПДВ та порядку здійснення оцінки шкоди, завданої внаслідок ДТП, необхідно зазначити про те, що вказані питання були вирішені Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" під час врегулювання відносин, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування потерпілій особі, а тому фактично названі доводи відповідача стосуються правомірності дій його страховика (Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"), які не належать до предмету доказування у даній справі.

Як уже зазначалося вище, страховиком відповідача (Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна") було оплачено на користь позивача, як потерпілої особи, суму страхового відшкодування у розмірі 42 570,05 грн. Тобто, не покрита страховиком відповідача сума завданих позивачу майнових збитків внаслідок ДТП становить 68 689,54 грн., яка разом з 1 000,00 грн. вартості послуг експерта, залученого позивачем для визначення розміру майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, має бути сплачена відповідачем.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням вищевикладених обставин в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 69 689,54 грн. (111 259,59 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 42 570,05 (сплачена сума страхового відшкодування) + 1 000,00 грн. (вартість експертної оцінки).

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав доказів, які б спростували висновки місцевого господарського суду та свідчили про прийняття неправильного рішення у даній справі.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/13723/16 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13723/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк