Постанова № 64396866, 17.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа№ 910/33008/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Верховця А.А.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

за участі представників:

всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" - Шаланівський О.В., довір. б/н від 27.04.2016

ТОВ "ЕЛКО УКРАЇНА"- Шаборовський Б.В., довір. б/н від 11.01.2016

об'єднання підприємств "Український музичний альянс" - Калініченко П.А., проток. заг. зборів №23 від 14.09.2006

розглянувши матеріали апеляційної скарги всеукраїнської громадської

організації "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016

у справі № 910/33008/15 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛКО УКРАЇНА"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Державна фіскальна служба України

2) об'єднання підприємств "Український музичний альянс"

про стягнення 77100,56 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/33008/15 відмовлено у задоволенні позову всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" до товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - ТОВ) "ЕЛКО УКРАЇНА", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Державна фіскальна служба України, 2) об'єднання підприємств "Український музичний альянс" про стягнення 77100,56 грн.

Не погоджуючись, всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Ухвалою апеляційного господарського суду від 11.04.2016 (у складі колегії Верховець А.А. - головуючий, суддів Остапенка О.М., ОСОБА_1) апеляційну скаргу було прийнято до провадження, призначено до розгляду в засіданні на 24.05.2016.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів з розгляду апеляційної скарги, здійсненої у зв'язку з участю судді ОСОБА_1 у первинному кваліфікаційному оцінюванні 24.05.2016, для розгляду апеляційної скарги було сформовано колегію у складі головуючого судді: Верховця А.А., суддів: Остапенка О.М., Гарник Л.Л. Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 вказаною колегією суддів апеляційну скаргу було прийнято до провадження, відкладено розгляд справи до 07.06.2016.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів з розгляду скарги, здійсненої у зв'язку з відстороненням судді Гарник Л.Л. від здійснення правосуддя для розгляду справи було сформовано колегію у складі головуючого судді: Верховця А.А., суддів: Остапенка О.М., Сотнікова С.В. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 вказаною колегією суддів скаргу було прийнято до провадження, призначено розгляд справи до 07.06.2016, в судовому засіданні 07.06.2016 оголошувалась перерва до 14.06.2016.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.06.2016, здійсненому у зв'язку з перебуванням судді Остапенка О.М. у відпустці 14.06.2016, для розгляду апеляційної скарги всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/33008/15 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Верховця А.А., суддів Доманської М.Л., ОСОБА_1

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 вищевказаною колегією суддів скаргу було прийнято до провадження, ухвалою від 14.06.2016 було призначено комплексну судову комп'ютерно-технічну експертизу у справі, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Іншою ж ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 було зупинено провадження у справі №910/33008/15 до завершення експертних досліджень і отримання експертів.

25.11.2016 до суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про неможливість надання висновку. Згідно з протоколами автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.11.2016, 30.11.2016, здійсненими у зв'язку з припиненням повноважень судді ОСОБА_1, перебуванням судді Доманської М.Л. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Верховця А.А., суддів Остапенка О.М., Пантелієнка В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 було поновлено провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.01.2017. З урахуванням отримання повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про неможливість складання висновку з порушених питань, інших зібраних в ході провадження у справі доказів, учасниками провадження надані додаткові пояснення по суті спору, апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

В засіданнях суду апеляційної інстанції 24.05.2016, 07.06.2016, 07.06.2016, 14.06.2016, 17.01.2017 сторонам і третім особам у справі була забезпечена можливість реалізації процесуальних прав, обміну репліками і запитаннями, отримані відповіді на уточнюючі запитання суду, відповідач заперечував проти задоволення скарги, посилаючись на її необґрунтованість. З урахуванням відсутності клопотань про відкладення, яких-небудь інших нерозглянутих клопотань, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду, зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті.

За змістом ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у суді першої інстанції, переглядаючи рішення, апеляційний господарський суд користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обмежений у правах щодо вирішення спору, розгляду апеляційної скарги і справи по суті, межі яких визначені ст. 101, 103 ГПК України. Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи наявні докази, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 4, 4-1 ГПК України господарський суд вирішує спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Наводячи підстави, з яких порушено питання про перегляд оскарженого рішення, апелянтом вказувалось на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвели до прийняття неправильного рішення, неповне з'ясування усіх обставин, що мають значення для повного та усебічного розгляду. Наголошено, що відповідач як імпортер обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, ухиляється від сплати відрахувань на користь позивача.

Зазначено, що імпортовані позивачем протягом 01.01.2015 - 01.12.2015 "твердотілі запам'ятовувальні пристрої" підпадають під визначення вживаного у постанові Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003, ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" поняття "запам'ятовувальних пристроїв на жорстких дисках", що скаржник є організацією колективного управління, уповноваженої збирати відповідну винагороду, тоді як позивач, як вбачається, уклавши договір про здійснення відрахування на користь іншої аналогічної організації колективного управління, не надав доказів здійснення таких відрахувань.

Вказаною вище ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 було призначено комплексну судову експертизу у справі, на вирішення якої у т.ч. поставлено технічне питання коректності віднесення обладнання / устаткування, що ввезено ТОВ "Елко Україна" на митну територію України, позначеного як "твердотілі запам'ятовувальні пристрої" до категорії "запам'ятовувальних пристроїв на жорстких дисках", в розумінні термінів, вживаних у постанові Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003, загального визначення ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Згідно з повідомленням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про неможливість надання висновку експертами встановлено розбіжність (застарілість, недосконалість) вживаних нормативних визначень, що унеможливлює проведення дослідження, отримання висновків, відсутність розрізняльної здатності понять "жорстких дисків" (HDD) та "твердотілих накопичувачів" (SSD) в контексті поставленого питання, останній з яких прямо не передбачений і не вміщений в перелік обладнання, визначеного вказаною вище постановою, що і вирішення цього питання полягає в правовій оцінці.

Так, вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003 визначено розміри відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, який містить відповідний (вичерпний) перелік (назв) обладнання і матеріальних носіїв, при імпорті яких здійснюються відрахування, який, зокрема, складається з 33 об'єктів, назви який вміщено, п. 28 якого визначено такий об'єкт як "запам'ятовувальні пристрої на жорстких дисках".

Перелік не містить як такого якого-небудь визначення наведеного в ньому поняття "запам'ятовувальні пристрої на жорстких дисках" (HDD), як і будь-яких інших наведених у ньому 32 об'єктів, але і не містить у вказаному переліку такого обладнання як "твердотілі запам'ятовувальні пристрої" (SSD), при цьому встановлює конкретний розмір відрахувань, відсотків (ставок), розмір якої саме для такого обладнання як "запам'ятовувальні пристрої на жорстких дисках" встановлений 0,75 - без урахування податку на додану вартість у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті), для імпортерів.

Частина 4 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" містить загальну норму, згідно з якою виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім певних виключень (професійного обладнання, обладнання, що експортуються за митну територію України або ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 було витребувано у Державної фіскальної служби України інформацію про імпорт обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, здійснений ТОВ "Елко Україна" за період з 01.01.2015 до 01.12.2015. Згідно з інформацією, наданою фіскальною службою, відповідач за вказаний період здійснив імпорт певного обладнання та матеріальних носіїв, а саме: "твердотілих запам'ятовувальних пристроїв накопичувачів" загалом на суму 10`280`074,82 грн.

На підставі наданої інформації, позивачем було уточнено позовні вимоги разом з розрахунком заборгованості, відповідно до якого, сума відрахувань за імпорт відповідачем "твердотілих запам'ятовувальних пристроїв накопичувачів" за період з 01.01.2015 по 01.12.2015, ним визначена в розмірі 77`100,56 грн - 0,75% вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті), у розмірі, що відповідає ставкам відрахувань, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003 для такого обладання і матеріальних носіїв як "запам'ятовувальні пристрої на жорстких дисках".

Як вбачається позивач, як організація колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, відповідний статус якої підтверджується свідоцтвом Державної служби інтелектуальної власності України №3/у від 29.12.2014, звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача відрахувань за ввезення на митну територію України обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч. 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", без сплати відрахувань.

Згідно з п.п. "г" ч. 1 ст. 49 Закону України "Про авторське право та суміжні права" організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень у т.ч. такі функції як збирання, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" наголошено, що відповідно до ст. 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Статтею 49 Закону встановлено, що суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в т.ч. щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

За змістом п. 49 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із ст. 42, 43 Закону України "Про авторське право та суміжні права", договору з особою тощо.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 49-1 вказаної постанови роз'яснював, що надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють використання об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких є надмірно складним або взагалі неможливим. Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди.

Звертаючись із своїм позовом, позивач зазначав, що надсилав відповідачу пропозиції щодо укладання відповідних договорів - сплати відрахувань за імпорт обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч. 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", проте останній, отримавши такі пропозиції, не вчинив жодних дій, спрямованих на укладення правочинів. Суд першої інстанції в змісті мотивувальної частини оскарженого рішення вказував, що відповідач, згідно з чинним законодавством України, вільний в обранні контрагента та укладенні договорів, відтак, не позбавлений можливості укласти відповідний договір з будь-якою організацією колективного управління.

У разі ж наявності у позивача переконання про те, що відрахування мають сплачуватись саме на його користь, він не позбавлений можливості звернутись до відповідача з вимогами щодо укладення договору, укласти такий. Разом з тим, доказів такого звернення, як і доказів наявності укладеного між позивачем та відповідачем договору, суду не надано. В ході розгляду справи і здійснення провадження в суді першої інстанції об'єднанням підприємств "Український музичний альянс" - іншою організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав було заявлено клопотання про залучення до участі справі на стороні відповідача без самостійних вимог (а.с. 92-93 т. 1).

Заявлене клопотання об'єднанням було обґрунтоване тим, що "відповідач вправі сплатити відрахування, як на користь позивача, так і на користь об'єднання підприємств "Український музичний альянс", при цьому у разі виконання обов'язку по сплаті відрахувань перед будь-якою з цих організацій, інша організація втрачає право вимоги сплати відрахування на її користь. Тобто у разі прийняття у цій справі рішення про задоволення позовних вимог об'єднання підприємств "Український музичний альянс" втратить своє право отримання відрахувань, що повинні бути виплачені відповідачем". Тобто, в суті об'єднання фактично підтримало і визнало вимоги, при цьому особистих і не заявило.

Колегія ж суддів суду апеляційної інстанції відзначає, що ані позивач, ані вказана вище третя особа без самостійних вимог на предмет спору не є єдиними організаціями колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні. Але інші аналогічні організації з подібними повноваженнями і функціями до участі у справі залучені не були, а позивачем і третьою особою не спростовано доводів відповідача щодо права укладення договору та здійснення відрахувань на користь саме інших таких організацій.

Частиною 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права" встановлено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним ч. 4 ст. 42 Закону. При цьому ч. 4 ст. 42 Закону передбачено виплату винагороди у формі відрахувань імпортерами лише щодо обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах - наведено загальне визначення.

Як вже вказано вище, з метою повного та усебічного розгляду в ході такого розгляду і здійснення апеляційного провадження у справі, судом апеляційної інстанції було призначено проведення комплексної експертизи, на вирішення якої, з урахуванням вживаних в постанові Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003 та ст. 42 Закону термінів, поставлені технічні питання, зокрема, такі як визначення загального функціонального призначення обладнання / устаткування, що ввезені ТОВ "Елко Україна" на митну територію України у період з 01.01.2015 по 01.12.2015 та позначені як "твердотілі запам'ятовувальні пристрої".

Чи можливо застосування у домашніх умовах (виключно в особистих цілях або для кола сім'ї) обладнання / устаткування з метою відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах. Чи відноситься обладнання / устаткування, та позначене як "твердотілі запам'ятовувальні пристрої" до "запам'ятовувальних пристроїв на жорстких дисках" в розумінні визначень, наведених у постанові Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003, застосування яких можливе у домашніх умовах для здійснення відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах тощо.

Експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановлено неможливість надання висновку в контексті поставлених питань. Колегія ж суддів суду апеляційної інстанції, не перебираючи специфічні завдання і функції, права і обов'язки не вдаючись до аналізу спеціальних знань, володіння якими передбачає можливість отримання кваліфікації експерта, відзначає наявність загальноприйнятого визначення поняття "запам'ятовувальних пристроїв на жорстких дисках" (HDD), що містить певні відмінності від іншого - "твердотілі запам'ятовувальні пристрої" (SSD).

Твердий диск або твердий магнітний диск, або накопичувач на магнітних дисках (англ. Hard (magnetic) disk drive - HDD) - магнітний диск, основа якого виконана з твердого матеріалу, інформація на який записується шляхом намагнічування шару феромагнітного матеріалу (діоксиду заліза у минулому чи сплаву кобальту тепер), що нанесений на поверхні твердих (алюмінієвих, скляних або композитних) пластин у формі диска. Твердотілий накопичувач (англ. SSD, solid-state drive) - комп'ютерний запам'ятовувальний пристрій на основі мікросхем пам'яті та контролера керування ними, що не містить рухомих механічних частин (прим. визначення термінів, запозичене з матеріалів Вікіпедії).

Згідно з текстом повідомлення про неможливість надання висновку №12139/16-35 експертом також опосередковано вказано на те, що твердотільні запам'ятовувальні пристрої - це відмінне обладнання від запам'ятовувальних пристроїв на жорстких дисках, експерт посилався на загальнодоступні джерела, де вказано: "Деякі відомі виробники переорієнтувалися на випуск твердотілих накопичувачів вже повністю. Наприклад, Samsung продав бізнес з виробництва жорстких дисків компанії Seagate". Із цього можна зробити висновок, що жорсткі диски - це інший (відмінний) тип обладнання, який за свої характеристиками конкурує із твердотільними запам'ятовувальними пристроями.

Зазначене твердження підкріплюється й іншими доказами. Так, до клопотання про призначення експертизи у справі (а.с. 209-212 т. 1) позивач додавав прінт-скріни із офіційного сайту компанії Intel. Яка виготовляє твердотільні запам'ятовувальні пристрої (а. с. 213-216). Частина розміщеної на сайті інформації ґрунтується на зіставленні характеристик твердотільних накопичувачів (твердотільних запам'ятовувальних пристроїв) та жорстких дисків (запам'ятовувальних пристроїв на жорстких дисках). Зокрема, на а.с. 215 (верхнє фото) вказано (мовою оригіналу): "в твердотельных накопителях отсутствуют подвижные детали. В жестких дисках, напротив, используется механический рычаг для считывания информации с вращающейся пластины". Правіше на тому ж фото є візуалізація, яка покликана наочно продемонструвати переваги твердотільних запам'ятовувальних пристроїв перед жорсткими дисками.

Відповідно до Митного тарифу України, що є додатком до Закону України "Про Митний тариф України", запам'ятовувальним пристроям на жорстких дисках присвоєно окремий ідентифікаційний код згідно УКТЗЕД (Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності) - 8471705000. Товарам, які імпортувало ТОВ "Елко Україна" і які при імпорті позначено "твердотільні запам'ятовувальні пристрої", Законом присвоєно інший код - 8471709800, що підтверджено інформацією, наданою зокрема Державною фіскальною службою України, та додатком до заяви позивача про уточнення позовних вимог від 11.03.2016. Відповідно до Митного тарифу України, код УКТЗЕД 8471709800 позначає "інші товари" групи "запам'ятовувальні пристрої". Товари між собою різняться.

Враховуючи, що саме на застосуванні п. 28 постанови Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003 ґрунтуються заявлені позовні вимоги та здійснений їх розрахунок: 0,75% вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті) - для імпортерів обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких можна здійснити відтворення у т.ч. виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, зокрема, як складова такого обладнання та / або матеріальних носіїв (в розумінні ст. 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права"), то приймаючи до уваги дещо інший, відмінний предмет регулювання вказаної вище норми, заявлені позовні вимоги з цих підстав задоволенню не підлягають.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, обставини справи в їх сукупності, перевіривши матеріали і дослідивши наявні докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, перевірки законності та обґрунтованості, колегія суддів суду апеляційної інстанції не вбачає доводи, наведені в скарзі спроможними і такими які знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, які є підставою скасування оскарженого рішення як такого, що вимогам законності та обґрунтованості в цілому відповідає.

Керуючись ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/33008/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст складено 23.01.2016

Головуючий суддя А.А. Верховець

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко