Постанова № 64396834, 31.01.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

31.01.2017р. справа №905/2205/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретар судового засідання ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_5 (за довіреністю від 14.12.2016р.);від відповідача:ОСОБА_6 (за довіреністю №3 від 31.12.2015р.);від третьої особи:не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецькна рішення господарського суду Донецької області від16.11.2016р. (повний текст підписано 21.11.2016р.)по справі№905/2205/16 (головуючий суддя Сковородіна О.М., судді Бокова Ю.В., Говорун О.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т», м.Полтавадо Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецькза участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору , на стороні Позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м.Макіївка Донецької області простягнення заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних втрат на загальну суму 1187799,42грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т», м. Полтава (Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк (Відповідач) про стягнення 1187799,42грн. за договором суборенди частини нежитлових приміщень №737 від 29.08.2013р., з яких: суборендна плата в розмірі 1057342,72грн., пеня в розмірі 85558,50грн., 3% річних в розмірі 7303,89грн. та інфляційні втрати в розмірі 37594,30грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.10.2016р. до участі в справі було залучено в якості Третьої особі, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні Позивача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_7, м. Макіївка Донецької області (Третя особа).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. (повний текст підписано 21.11.2016р.) у справі №905/2205/16 позовні вимоги було задоволено частково стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т» заборгованість в розмірі 85806,45грн., пеню в розмірі 17196,88грн., 3% річних в розмірі 1386,13грн., інфляційних нарахувань в розмірі 4902,69грн.

Рішення місцевого суду було вмотивоване фактом неналежного виконання Відповідачем своїх зобовязань за договором суборенди частин нежитлових приміщень від 29.08.2013р. в частині обовязкової щомісячної плати за період з жовтня 2015р. по 20.01.2016р., при цьому, частковість задоволення позовних вимог була обумовлена доведеністю матеріалами справи факту неможливості використання Відповідачем обєкту оренди починаючи з 21.01.2016р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. у справі №905/2205/16 скасувати в частині стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 85806,45грн., пені в розмірі 17196,88грн., 3% річних в розмірі 1386,13грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 4902,69грн., у звязку з чим прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає:

-неврахування судом положень ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, відповідно якої Відповідач звільняється від сплати суборендної плати з травня 2015р. у звязку зі зміною істотних обставин договору;

-не надання достатньої правової оцінки сертифікату Дніпропетровської Торгово-промислової палати №6174 від 13.04.2016р., якою була визначена дата виникнення обставин непереборної сили за спірним договором 18.05.2015р.;

-неприйняття судом до уваги факту наявності загрози для життя та здоровя працівників Відповідача під час виконання трудових обовязків на території проведення АТО та листів №3203 від 20.05.2015р. та №1677 від 24.06.2016р., якими Відповідач повідомив про відмову від подальшого виконання обовязків за укладеним договором суборенди на підставі п.10.5 цього договору;

-не надання правової оцінки доказам щодо введення тимчасової адміністрації відносно майна та обладнання Відповідача так званою Радою Міністрів Донецької народної республіки, що підтверджується постановами останньої №19-47 від 16.10.2015р. та №26-9 від 24.12.2015р.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., судді Зубченко І.В., Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.12.2016р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 20.12.2016р., з подальшим відкладенням на 31.01.2017р. об 14.45

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Скаржника у судовому засіданні 31.01.2017р. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги у повному обсягу, наголошуючи на письмових поясненнях з додатками на підтвердження своєї позиції (а.с.а.с.194-209 т.2)

Представник Позивача у судовому засіданні 31.01.2017р. підтримав доводи і заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив залучити додаткові документи до матеріалів справи на спростування тверджень Скаржника щодо невикористання майна впродовж розглядуваного періоду (а.с.а.с.177-185 т.2, а.с.а.с.1-39 т.3), проти чого представника Скаржника не заперечив.

Представник Третьої особи у судове засідання 31.01.2017р. попри вжиті судом заходи знову не зявився, що за висновком судової колегії, не перешкоджає розгляду справи по суті з огляду на не визнання явки обовязковою та достатність наявних у справі матеріалів.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 29.08.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т» (Орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №736 (а.с.а.с.17-20 т.1), відповідно до умов якого Орендар прийняв в строкове платне користування два приміщення, зокрема, приміщення №2, яке знаходиться за адресою: м. Горлівка, вул. Матросова, 136-а.

В п.1.1.2.7 означеного договору було визначено склад обєкту оренди, а саме: частина першого поверху будівлі торговельного центру літ. А-1, а саме: приміщення №1 торгова зала площею 410кв.м.; приміщення №3 завантажувальний тамбур площею 32,9кв.м.; приміщення №4 тамбур-шлюз площею площею 11,1кв.м., приміщення №5 кабінет площею 15,9кв.м.; приміщення №6 електрощитова площею 3,4кв.м., приміщення №7 приміщення підготовки товару площею 30,7кв.м.; приміщення №8 тамбур площею 3,7кв.м.; приміщення №11 тамбур площею 10кв.м.

Згідно з п.5.2.6 договору оренди, Орендар має право без згоди Орендодавця передавати в суборенду майно, що є обєктом суборенди.

29.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т» (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайм» (Суборендар) було укладено договір суборенди частини нежитлових приміщень №737 (а.с.а.с.26-29 т.1), відповідно до умов якого Орендар зобовязується передати, а Суборендар зобовязується прийняти в строкове платне користування два приміщення, зокрема, приміщення №2, яке знаходиться за адресою: м. Горлівка, вул. Матросова, 136-а., означене приміщення належить Орендарю на підставі договору оренди від 29.08.2013р. Загальна площа приміщення складає 632,9кв.м.

Відповідно до п.п.1.1.2.5, 1.1.2.6 договору суборенди, площа обєкта суборенди складає 517,7кв.м. Склад обєкту суборенди складається з: частина першого поверху будівлі торговельного центру літ. А-1, а саме: приміщення №1 торгова зала площею 410кв.м.; приміщення №3 завантажувальний тамбур площею 32,9кв.м.; приміщення №4 тамбур-шлюз площею площею 11,1кв.м., приміщення №5 кабінет площею 15,9кв.м.; приміщення №6 електрощитова площею 3,4кв.м., приміщення №7 приміщення підготовки товару площею 30,7кв.м.; приміщення №8 тамбур площею 3,7кв.м.; приміщення №11 тамбур площею 10кв.м.

В свою чергу, в п. 4.1 договору суборенди сторони погодили, що протягом двох місяців від дати передачі суборендарю обєкту суборенди за відповідними актами суборендна плата не сплачується у звязку із здійсненням технічного переобладнання та поточного ремонту обєктів суборенди з метою приведення в стан, необхідний для цільового використання. Починаючи з третього місяця користування обєктом (приміщення №2) суборендна плата складає 132000,00грн., з урахуванням ПДВ 22000,00грн. за місяць оренди за весь обєкт оренди. На кожний наступний рік користування обєктами суборенди суборендна плата встановлюється з урахуванням індексів інфляції за попередній період, офіційно оприлюднених Державним комітетом статистики України, є незмінною протягом кожного наступного року користування обєктом оренди.

Відповідно до п.4.2 договору суборенди, сума суборендної плати сплачується щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря до 10-го числа за поточний місяць суборенди за наданими рахунками.

29.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайм» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т» (Сторона 3) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №739 (а.с.а.с.30,31 т.1).

В п.1.1.2 договору купівлі-продажу було встановлено, що обєктом майнових прав (нежитлові приміщення) є частина нежитлової будівлі літ. А-1, за реєстраційним номером 138038714106, площею 517,7кв.м., розташоване за адресою: м. Горлівка, вул. Матросова, 136-а, яким Сторона 3 володіє на підставі договору оренди нежитлового приміщення 29.08.2013р.

Згідно з п.2.2. договору купівлі-продажу Продавець за цим договором передає Покупцю всі права та обовязки орендаря за договором оренди зазначеним у п.1.3.2 цього договору, а також всі права та обовязки Суборендаря за договором суборенди зазначеним у п.1.3.1 цього договору. З моменту підписання акту приймання-передачі майнових прав Продавець вибуває, як сторона з даних договорів оренди та суборенди.

Таким чином, 20.09.2013р. між Позивачем та Відповідачем було підписано акт приймання-передачі (а.с.а.с.32 т.1) частину нежитлового приміщення площею 517,7кв.м., що розташоване за адресою: м. Горлівка, вул. Матросова, 136-а

Листами №3203 від 20.05.2015р. та №1677 від 24.06.2015р. (а.с.а.с.35,37 т.1) Відповідач повідомив Позивача про бажання достроково розірвати договір суборенди починаючи з 31.05.2015р. через неможливість подальшого здійснення господарської діяльності.

В свою чергу, за наслідками листування (а.с.а.с.38-41 т.1) між Позивачем та Відповідачем було укладено договір від 09.12.2015р. про внесення змін до договору суборенди частин нежитлових приміщень №737 від 29.08.2013р., а саме було викладено п.4.1 договору суборенди №737 від 29.08.2013р. в наступній редакції: «суборендна плата на період з 01.07.2015р. по 30.09.2015р. включно є фіксованою та становить 20000,00грн. (з урахуванням ПДВ 3333,33грн.) за приміщення №2. При цьому, індексація суборендної плати, передбачена умовами даного договору, не застосовується. Суборендна плата на період з 01.10.2015р. по 31.01.2016р. включно є фіксованою та становить 40000,00грн. (з урахуванням ПДВ 6666,66грн.) за приміщення №2. При цьому, індексація суборендної плати, передбачена умовами даного договору, не застосовується.»

Листом №79 від 01.02.2016р. (а.с.42 т.1) Відповідач повідомив Позивача про неможливість використання обєкту суборенди за цільовим призначенням з обєктивних причин, що є підставою для звільнення від сплати орендних платежів на підставі ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, крім того було зазначено, що у січні 2016р. обєкт суборенди було захоплено невідомими особами, у звязку з чим було вирішено звернутись до правоохоронних органів.

В матеріалах справи міститься копія листа Позивача (а.с.43 т.1), яким останній висловив згоду про можливість дострокового розірвання договору суборенди та зазначив, що така додаткова угода повинна бути вчинена у нотаріальній формі.

Наразі, факт дострокового розірвання договору суборенди матеріалами справи не підтверджено.

Окрім того, в матеріалах справи наявні надані Позивачем акти надання послуг з оренди приміщення починаючи з травня 2015р. по грудень 2015р., підписані та скріплені печатками як Позивача так і Відповідача (а.с.а.с.177-185 т.2) та банківські виписки (а.с.а.с.44-46 т.1), з яких вбачається, що 08.10.2015р., 19.11.2015р., 10.12.2015р. Відповідачем було сплачено загалом 60000,00грн., що є 50% від належної суми суборендної плати за період з жовтня 2015р. по грудень 2015р.

Наказом від 18.05.2015р. за №205-1 (а.с.а.с.102 т.1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» було вирішено припинити діяльність обєктів підприємства, розташованих на території Донецької та Луганської області, яка є непідконтрольною українській владі.

Окрім того, 09.06.2015р. Міністерством доходів та зборів України було видані довідки про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій (а.с.а.с.140-143 т.1), які знаходилися в магазині за адресою: Донецька обл., м. Горлівка, вул. Матросова, 136-а.

Також Відповідачем до матеріалів справи було залучено заяви та виписки з наказів по особовому складу (а.с.а.с.177-214 т.1), з яких вбачається, що трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» та працівниками магазину 01330 були припинені за згодою сторін.

Між тим, на підтвердження неможливості користуванням орендованим приміщенням, до суду було надано фотокопії постанови так званої ради міністрів Донецької народної республіки (а.с.а.с.106-108 т.2), відповідно до яких 21.01.2016р. було здійснено захоплення обєкту оренди, що знаходиться за адресою: м. Горлівка, вул. Матросова, 136-а.

На підставі цього факту, Відповідач був вимушений звернутися до поліції з повідомлення про вчинення правопорушення. (а.с.а.с.103-105 т.2)

13.04.2016р. Відповідачем було отримано сертифікат Дніпропетровської ТПП №6174 (а.с.100 т.1), яким було засвідчено форс-мажорні обставини та неможливість виконати зобовязання за договором суборенди частини нежитлових приміщень від 29.08.2013р. у встановлений термін.

Між тим, враховуючи несплату Відповідачем суми заборгованості за договором суборенди частини нежитлових приміщень №737 за період з жовтня 2015р. по травень 2016р. в розмірі 1057342,72грн. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення означеної суми заборгованості, нарахувавши на неї 3% річних, пеню та інфляційну індексацію.

В свою чергу, Господарський суд Донецької області, враховуючи доведеність матеріалами справи факту неможливості використання Відповідачем обєкту оренди починаючи з 21.01.2016р., своїм рішенням позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Відповідача заборгованість за період з жовтня 2015р. по 20.01.2016р. в розмірі 85806,45грн. та нарахованих на неї пеню в розмірі 17196,88грн., 3% річних в розмірі 1386,13грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 4902,69грн.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку Відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Враховуючи правову природу та змісту укладеного між сторонами договору суборенди частини нежитлових приміщень №737 від 29.08.2013р., який у розумінні ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами законодавства про оренду (найм).

Таким чином, укладений між сторонами договір суборенди частини нежитлових приміщень №737 від 29.08.2013р. є належною у розумінні ст.ст.11,509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України правовою підставою для виникнення і існування у Позивача суб'єктивного права на отримання суборендної плати, якому (праву) кореспондує відповідний обов'язок Відповідача як Орендаря її сплачувати згідно умов договору за весь період користування майном, що безпосередньо закріплено ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.286 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

При цьому, враховуючи положення ч.6 ст.762 вказаного кодексу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського судом в частині нарахування суборендної плати лише з жовтня 2015р. по 20.01.2016р. (оскільки з 20.01.2016р. Відповідач фактично не мав можливості користуватися майном у звязку із захопленням обєкту суборенди невідомими особами), що зумовлює частковість задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, враховуючи наведене та часткові оплати Відповідача, а саме: 08.10.2015р. - за жовтень 2015р. в розмірі 20000,00грн.; 19.11.2015р. - за листопад 2015р. в розмірі 20000,00грн.; 10.12.2015р. - за грудень 2015р. в розмірі 20000,00грн., належна до стягнення сума суборендних платежів, як вірно було встановлено місцевим господарським судом повинна становити 85806,45грн.

Отже, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, про частковість задоволення позовних вимог в частині стягнення суборедної плати в розмірі 85 806,45грн.

В свою чергу, доводи викладені в апеляційній скарзі, сутність яких зводиться до відсутності обовязку у Відповідача сплачувати суборендні платежі у звязку з нездійсненням ним господарської діяльності починаючи з травня 2015р., відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне:

-по-перше, належних у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів припинення означеного грошового зобовязання виконанням, або у будь-яких інших визначений діючим законодавством спосіб Відповідачем до матеріалів справи всупереч ст.ст.4-3, 33 вказаного Кодексу не представлено, а наявні листи Відповідача №3203 від 20.05.2015р. та №1677 від 24.06.2016р., якими останній повідомив про бажання відмовитися від подальшого виконання обовязків за договором, свідчать лише про існування такого наміру, проте в матеріалах справи відсутня додаткова угода про розірвання договору;

-по-друге, Відповідачем також не було доведено належними засобами доказування неможливість використання ним майна, що було обєктом суборенди у період з травня 2015р., оскільки сертифікат Дніпропетровської ТПП №6174 від 13.04.2016р. ніяким чином не звільняє Відповідача від виконання взятих на себе зобовязань з оплати суборендних платежів за укладеним договором, а лише встановлює наявність форс-мажорних обставин, при цьому його посилання на неврахування місцевим судом введення тимчасової адміністрації відносно майна та обладнання Відповідача так званою Радою Міністрів Донецької народної республіки, що підтверджується постановами останньої №19-47 від 16.10.2015р. та №26-9 від 24.12.2015р. не відповідають дійсності, оскільки саме враховуючи цей факт судом було обмежено стягнення з Відповідача суборендної плати 20.01.2016р.

Апеляційний суд наголошує, що наведені Скаржником обставини щодо заявленого періоду до 20.01.2016р. вказують не про неможливість використання майном у розумінні ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, а про істотне зменшення такої можливості користування, що охоплюється ч.4 вказаної статті та має наслідком виникнення у наймача права вимагати зменшення розміру плати, яке (право) і було реалізоване шляхом укладання договір від 09.12.2015р. про внесення змін до договору суборенди частин нежитлових приміщень №737 від 29.08.2013р. та його подальшого часткового виконання сторонами.

Беручи до уваги, що запроваджене за згодою сторін зменшення розміру орендної плати, яке відбулося після посилання Відповідача у листі №3203 від 20.05.2015р. (а.с.186 т.2) та узгоджується із викладеною у листах Відповідача (а.с.а.с.37-41 т.1) позицією, що у сукупністю із частковими оплатами за період, щодо якого Скаржник заперечував можливість користування майном (а.с.а.с.44-46 т.1), актами приймання-передачі наданих послуг за період з травня по грудень 2015р. (а.с.а.с.177-185 т.2, а.с.а.с.29-36 т.3), які суд вважає за можливе залучити до матеріалів справи в порядку ст.101 Господарського процесуального кодексу України як таких, що мають істотне значення для встановлення всіх обставин спірних правовідносин в контексті доводів і заперечень щодо апеляційної скарги, зауваження Скаржника про вимушене підписання угоди від 09.12.2015р., достовірність якої у розумінні ст.ст.204, 215 Цивільного кодексу України не спростована, до уваги не приймається.

Відтак, оскільки сам користувач майна (Відповідач) вчиняв означені дії, достовірність доказів про які в межах цієї справи не спростована, то остільки він на той момент не сприймав згадувані ним обставини як такі, що фізично унеможливлюють здійснення усіх прав суборендаря приміщень і здійснював такі права певною мірою, тоді як їх (прав) фактичне обмеження до 20.01.2016р. було компенсоване у порядку ч.4 ст.762 Цивільного кодексу України подальша зміна субєктивного ставлення Відповідача до обмежувальних обставин після вирішення питання відносно компенсації у вигляді наданого зменшення суборендної плати і намагання уникнути від виконання грошових зобовязань суперечитиме визначеним в п.6 ч.1 ст.3 вказаного Кодексу принципам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно сама по собі зміна умов договору суборенди не виключає можливості застосування ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, проте якщо обставини (перебування майна на неконтрольованій українською владою території, проведення АТО, поетапне звільнення працівників, встановлення спеціального режиму перетинання ліні зіткнення для людей і товарів, зняття з реєстрації касових апаратів тощо), якими підтверджується така повна неможливість користування, фактично вже мали місце і на момент зменшення розміру орендної плати і таке зменшення, власне, і зумовлювалось такими обставинами (а отже не сприймалися Відповідачем як повне унеможливлення користування, а лише його певним обмеженням), то ці обставини не можуть у подальшому вважатися підставою для повного звільнення від грошових зобовязань зі здійснення зменшених через їх наявність суборендних платежів незалежно від надання додаткових доказів існування цих же обставин (сертифікат Дніпропетровської ТПП від 13.04.2016р.). Однак, встановлення місцевим судом інших обставин (фізичне захоплення приміщення), які виникли хронологічно пізніше укладання угоди від 09.12.2015р. про зменшення плати, а отже не могли братися сторонами до уваги, і за своєю суттю зумовили саме повну неможливість здійснення прав Відповідача, цілком правомірно мали наслідком висновок про звільнення від сплати стягуваної заборгованості, нарахованої після 20.01.2016р.

Таким чином, відповідно до ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст.216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації та пені, передбаченої п.6.3.1 договору суборенди частини нежитлових приміщень №737 від 29.08.2013р.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, враховуючи часткові оплати Відповідача та задоволення вимог по стягненню суборендних платежів лише з жовтня 2015р. по 20.01.2016р., апеляційний суд погоджується з правомірністю стягнення з Відповідача пені у розмірі 17196,88грн., 3% річних у розмірі 1386,13грн. та інфляційних втрат в розмірі 4902,69грн.

Враховуючи наведене, а також те, що будь-яких інших підстав, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено, апеляційна скарга Відповідача залишається без задоволення, а переглядуване рішення - без змін, що за змістом ст.49 вказаного Кодексу має наслідком віднесення на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м.Донецьк на рішення Господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. (повний текст підписано 21.11.2016р.) у справі №905/2205/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. (повний текст підписано 21.11.2016р.) у справі №905/2205/16 залишити без змін.

3.Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя:Д.О.Попков

Судді: І.В. Зубченко

ОСОБА_3

Надруковано 6 прим.: 1-2 - сторонам, 3 Третій особі; 4-у справу, 5 - ДАГС, 6 - ГСДО