Ухвала суду № 64396749, 30.01.2017, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====УХВАЛА

від "30" січня 2017 р. у справі № 927/52/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/52/17

за позовом:Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», б-р Шевченка, 18, м. Київ, 01601

в особі: Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», пр-т Миру, 28, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації, пл. І. Франка, 1, м. Ніжин,16600

про стягнення 7376грн.09коп.

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 старший юрисконсульт відділу правового забезпечення Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком», довіреність №1330 від 12.12.2016

від відповідача: не зявився,

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 7376грн.09коп. боргу по компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів, що проживають на території Ніжинського району, в період з 01.12.2015 по 31.12.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем як оператором телекомунікацій надаються телекомунікаційні послуги споживачам, яким згідно із Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства» встановлено пільги з оплати їх вартості. Відповідно до чинного законодавства на відповідача як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення покладено обовязок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. Разом з тим, в порушення вимог чинного законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01.12.2015 по 31.12.2015, на рахунок позивача від відповідача не надійшли, у звязку з чим виник заявлений до стягнення борг.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що кошторисними призначеннями на 2015 рік по КФК 090214 «Пільги окремим категоріям громадян з послуг звязку», передбачено 104900грн.72коп. За період із січня по листопад 2015 року включно, позивачем були подані розрахунки на загальну суму 93980грн.74коп., та профінансовано і проплачено (з урахуванням кредиторської заборгованості станом на 01.01.2015 в сумі 10919грн.98коп.) із січня по грудень 2015 року 104900грн.72коп. За даними відповідача заборгованість перед позивачем станом на 01 січня 2016 року відсутня, про що свідчить акт звірки станом на 01.01.2016, підписаний обома сторонами. За твердженням відповідача, розрахунок за надані послуги за грудень 2015 року, який повинен бути поданий не пізніше 25 січня 2016 року, до управління позивач взагалі не подавав. З посиланням на вимоги Бюджетного кодексу України, на механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення саме за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, а також на порядок взяття бюджетних зобовязань, відповідач стверджує, що його дії є правомірними, оскільки управління не наділене повноваженнями здійснювати розподіл бюджетних коштів або збільшувати розмір видатків соціальної сфери.

В судовому засіданні, яке відбулось 30.01.2017, прийняв участь представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату.

Враховуючи, що явка представника відповідача не визнавалась господарським судом обовязковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізує на власний розсуд та яким відповідач не скористався. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні позивачем подано додаткові письмові пояснення №14-12/33 від 30.01.2017 на заперечення відповідача, в яких зазначено, що згідно із актом звіряння розрахунків станом на 01.01.2016 за даними позивача обліковувалась заборгованість в сумі 7376грн.09коп. і відповідачем не здійснено в акті будь-яких застережень стосовно даних, показаних позивачем в акті, незважаючи на те, що на відповідача покладено обовязок підготовки актів звіряння розрахунків за надані послуги звязку пільговим категоріям споживачів. На думку позивача, розбіжності між сумами, відображеними позивачем та відповідачем в актах звіряння розрахунків полягають у тому, що позивач станом на перше число місяця, наступного за звітним відображає суму заборгованості з урахуванням нарахувань попереднього місяця, а відповідач цю суму нарахувань попереднього місяця станом на перше число (на дату підписання акту звірки) в обліку ще не проводить, а відображає орієнтовно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Крім того, позивач вказує, що в січні 2016 року до 7 січня 2016 року було надано на електронну адресу відповідача та в паперовому вигляді форму 2-пільга за грудень 2015 року одночасно з актом звіряння розрахунків. Але в паперовому вигляді розрахунок витрат форма 2-пільга відповідач повернув, тому 03.02.2016 було повторно направлено в паперовому вигляді розрахунок за формою 2-пільга за грудень 2015 року. А тому, на думку позивача, доводи відповідача щодо неотримання розрахунку за формою 2-пільга за грудень 2015 року не заслуговують на увагу. Також позивач з посиланням на ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України стверджує, що бюджетні зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг звязку обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

У звязку із задоволенням клопотання позивача про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи пояснення та доводи представника позивача, суд прийшов до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді з огляду на таке:

Відповідно до ч.1, 3 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судоустрій України визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

В силу ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Порядок здійснення господарського судочинства, юрисдикцію господарських суддів врегульовано Господарським процесуальним кодексом України.

З огляду на приписи ч.3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції, та на вимоги ст.1, 2, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Системний аналіз вищенаведених норм Господарського процесуального кодексу України свідчить, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі субєкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Наведена правова позиція викладена в п.2, підп.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Отже, критеріями віднесення юридичного спору до юрисдикції господарських судів слугує субєктний склад спору та характер спірних правовідносин.

За змістом ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Відповідно до ч.5 ст.125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Порядок здійснення адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних суддів врегульовано Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Поняття «справи адміністративної юрисдикції» визначено п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед субєктів спору органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

В п.3 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» викладена правова позиція, відповідно до якої для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх субєктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Статтями 1, 2 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість участі в господарському процесі державних та інших органів.

Разом з тим, саме за характером та змістом правовідносин справа за позовами субєктів господарювання до органів державної влади та місцевого самоврядування господарської юрисдикції відрізняється від адміністративної справи. Оскільки якщо субєкт (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий субєкт не перебуває «при здійсненні управлінських функцій» і не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак субєкта владних повноважень, і отже, справи за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості з компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення.

Відповідно до підп.4.3., 4.5. п.4 Положення про Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, затвердженого розпорядженням голови районної державної адміністрації від 19.03.2013 №77 (далі Положення), основним завданням управління є забезпечення реалізації державної соціальної політики на відповідній території у сфері соціального захисту населення, що включає призначення та виплату соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством України; розроблення та організацію виконання комплексних програм та заходів щодо поліпшення становища соціально вразливих верств населення, сімей та громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах, та всебічне сприяння в отриманні ними соціальних виплат та послуг за місцем проживання, перебування.

За змістом підп.1, 29, 33 п.5 Положення Управління відповідно до визначених повноважень виконує такі функції, зокрема, організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінета Міністрів України, наказів Мінсоцполітики та здійснює контроль за їх реалізацією; а з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення організовує в межах своєї компетенції роботу щодо наданню населенню пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг звязку; проводить електронні звірки інформації від організацій-надавачів послуг щодо витрат, повязаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги; здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та призначені житлові субсидії населенню; здійснює контроль відповідно до чинного законодавства за цільовим використанням коштів, спрямованих на надання державних соціальних допомог та інших видів соціальної підтримки, передбачених законодавством України; забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач є субєктом владних повноважень, який на території Ніжинського району реалізує функції держави з соціального захисту населення, і саме у відносинах, у яких виник спір, відповідач перебуває при здійсненні владних управлінських функцій, тобто здійснює діяльність з виконання покладених на нього чинним законодавством завдань.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що з огляду на механізм реалізації та фінансування державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з Державного бюджету України, спірні відносини повязані з виконанням бюджету.

За змістом ст.1 Бюджетного кодексу України цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Відповідно до ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субєктами господарювання, а також між цими субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

За змістом абз.5 ч.1 ст.4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі субєктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, з огляду на вищевикладені норми чинного законодавства, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (ст.1 Бюджетного кодексу України), не є господарськими; до відповідних відносин не застосовується норми Господарського та Цивільного кодексів України. Отже, заяви у спорах, повязаних з названими відносинами, не підлягають розгляду в господарських судах України. Наведена правова позиція викладена в п.18 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Отже, суд приходить до висновку, що за субєктним складом, характером спірних відносин та їх правовим регулюванням, та враховуючи відсутність спеціального закону, який визначає підвідомчість такого спору саме господарським судам, тому даний спір не підлягає вирішенню у господарському суді, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у даній справі належить припинити.

Керуючись ст.1, 2, 4-1, 12, 22, 80, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження у справі припинити.

Суддя Т.Г. Оленич