Рішення № 64395933, 18.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2017

Справа №910/22619/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіда"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхімікс"

про стягнення штрафних санкцій (пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат).

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва надійшли позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіда" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхімікс" (далі – відповідач) про стягнення штрафних санкцій (пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2016 було порушено провадження у справі № 910/22619/16, розгляд справи призначено на 28.12.2016.

26.12.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява.

Представником відповідача 26.12.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов.

У судове засідання 28.12.2016 представник позивача з’явився та надав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 28.12.2016 з’явився.

У судовому засіданні 28.12.2016 судом, в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 18.01.2017.

У судове засідання 18.01.2017 представники сторін не з’явились.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метіда» (далі – позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліхімікс» (далі – відповідач, покупець) було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 30/11-15СГ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується передавати у власність покупця товарно-матеріальні цінності – скраплений газ БТ, СПБТ, ПБА (інших марок) (далі - товар), а покупець зобов’язаний своєчасно приймати і оплачувати товар на умовах цього Договору. (п. 1.1. Договору)

Пунктами 2.4, 3.1 та 3.2 Договору передбачено, що товар вважається прийнятим покупцем за якістю згідно паспорта якості заводу-виробника, а за кількістю – згідно товарно-транспортних документів.

Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом 100% передплати. Порядок, умови та строки розрахунків та поставки окремої партії товару можуть бути узгоджені сторонами у додаткових угодах. Постачальник має право поставити товар без отримання переплати, враховуючи виробничі потреби покупця. Строк оплати в цьому випадку встановлюється 3 календарних дні з дати приймання-передачі товару. Підставою для оплати товару є цей договір або рахунок-фактура.

24.12.2015 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої позивач зобов’язався передати у власність покупця, а покупець – прийняти та оплатити нафтопродукти – газ скріплений в кількості 290,690 тонн, вартістю 4 244 075,15 грн, з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. п. 2 та 5 Додаткової угоди, умови поставки - поставка товару здійснюється строком до 25.12.2015 (включно), місце поставки: Черкаська ГНС ПАТ «Черкасигаз»; умови оплати – 100% оплата вартості товару строком до 31.05.2016 (включно).

Позивач зазначає суду про те, що свої зобов’язання за Договором, з урахуванням умов Додаткової угоди, виконав належним чином, проте відповідач своєчасно та в повному обсязі не розрахувався за поставлений позивачем товар, сплативши лише 154 075,55 грн, що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за період: 24.12.2015 – 31.10.2016, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 4 089 999,60 грн, на яку позивачем нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В матеріалах справи наявна видаткова накладна № 20 від 25.12.2015 на суму 4 244 075,15 грн, підписана обома сторонами Договору, яка фактично підтверджує факт вчасної поставки позивачем та прийняття відповідачем товару.

Таким чином, відповідач, згідно з умовами Договору та Додаткової угоди мав розрахуватись із позивачем за поставлений товар до 31.05.2016.

Відповідач надав суду відзив, з якого вбачається, що ним визнається заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 4 089 999,60 грн, проте, нарахування відповідачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на вказану вище суму є безпідставним, оскільки відповідач намагається добросовісно виконати свої зобов’язання за Договором.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (далі – Постанова № 18) згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Відповідач підтвердив факт наявності у нього невиконаного грошового зобов’язання за Договором в сумі 4 089 999,60 грн. Інші доводи відповідача, викладені ним у відзиві необґрунтовані жодним належним та допустимим доказом, а тому, судом до уваги не беруться.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2 Договору в разі прострочення покупцем строків розрахунків, останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки рефінансування НБУ, яка діє протягом часу, за який нараховується пеня, на несплачену вартість товару за кожний день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перерахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, з урахуванням умов Договору та чинного законодавства України та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 653 652,93 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов’язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем було допущено помилку при визначенні розміру 3% річних.

Судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 63 911,09 грн та інфляційні втрати в розмірі 165 024,50 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов’язання в загальному розмірі стягнення 887 565,10 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 882 588,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхімікс" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, будинок 49; ідентифікаційний код: 37856933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіда" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код: 34702464) інфляційні втрати в розмірі 165 024 (сто шістдесят п’ять тисяч двадцять чотири) грн 50 коп., 3 % річних в розмірі 63 911 (шістдесят три тисячі дев’ятсот одинадцять) грн 09 коп. та пеню в розмірі 653 652 (шістсот п’ятдесят три тисячі шістсот п’ятдесят дві) грн 93 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхімікс" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, будинок 49; ідентифікаційний код: 37856933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіда" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код: 34702464) витрати по сплаті судового збору в розмірі 13 238 (тринадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн 83 коп.

Повне рішення складено 31.01.2017.

Суддя О.В. Нечай