Постанова № 64393743, 24.01.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р. Справа № 809/1611/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лучко О.О.,

за участю секретаря Волочій Л.І.

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до відповідача: Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №48253-17 від 05.06.2015 та зобов"язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

23.11.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №48253-17 від 05.06.2015 та зобов"язання до вчинення дій.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив, що ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО 414031 в 2015 році був власником транспортного засобу марки INFINITI, загальний легковий універсал-В, обєм двигуна 3696 куб.см, 2010 року випуску. 03.08.2016 року позивач продав вказаний автомобіль гр.ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу та передав останньому відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу. Зазначив, що у червні 2016 року в приміщенні ДПІ у м.Івано-Франківську позивач отримав податкове повідомлення-рішення №48253-17 від 05.06.2015 року про нарахування транспортного податку в розмірі 20 833,00 грн. 15.07.2016 року ОСОБА_3 сплатив зазначену суму згідно квитанцій №339.8.1/41329 та №340.8.1/41329. Однак, у вересні 2016 року позивач у мережі інтернет дізнався, що Вищим адміністративним судом аналогічне податкове повідомлення-рішення визнано протиправним. Зазначив, що із набранням чинності нових положень ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та обємом більше 3000 куб.см є платниками транспортного податку, який відповідно до чт.10 ПК України відноситься до місцевих податків зборів. Пояснив, що відповідно до п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Вказав, що Івано-Франківська міська рада встановила зазначений транспортний податок своїм рішенням 19.02.2015 року. Отже, 2015 рік це плановий період, а 2016 рік бюджетний. Тобто, виходячи з наведених вище норм Податкового кодексу України, нові податки практично не можуть бути визнані обовязковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів. На підставі наведеного просив визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення та стягнути з відповідача на користь позивача надміру (зайво) сплачену суму грошового (податкового) зобовязання з транспортного податку за 2015 рік в розмірі 20 833,00 грн. Крім того, просив суд стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмовому запереченні, суду пояснив, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 16.01.2015 №16101-51 на території міста Івано-Франківська встановлено, зокрема, податок на майно, до якого і належить транспортний податок, та рішенням Івано-Франківської міської ради від 19.02.2015 №1642-52 затверджено Положення про податок на майно. Зазначив, що згідно п.п.267.2.1 п.267.2 Податкового кодексу України обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм двигуна понад 3000 куб.см. Так, згідно бази даних ДПІ у м.Івано-Франківську ОСОБА_3 був власником транспортного засобу INFINITI Х37 2010 року, з обємом двигуна 3696 куб.см., дата реєстрації 13.03.2015 року. З урахуванням наведеного позивач був платником транспортного податку, у звязку з чим ДПІ у м.Івано-Франківську 05.06.2015 року винесла податкове повідомлення-рішення №48253-17, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 20833,33 грн. Зазначив, що обовязок сплати транспортного податку покладено на позивача після набрання чинності Законом №71-VIII від 28.12.2014 року, а не поширено на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015. Вказане свідчить про безпідставність доводів позивача про зворотну дію в часі норм Податкового кодексу України. Вказав, що ні положення Податкового кодексу України, ні рішення Івано-Франківської міської ради, яким встановлено транспортний податок, у встановленому законом порядку не були визнані неконституційними, незаконними з причин порушення процедури їх прийняття, а тому підстав для не застосування таких у контролюючого органу не було. Стосовно позовної вимоги про стягнення надміру сплаченого транспортного податку, то для того, щоб платник податків мав право звернутися до суду з вимогою щодо стягнення надміру сплаченого транспортного податку, то необхідна наявність досудового спору з цього приводу, тобто такому зверненню до суду мало передувати звернення платника податків з відповідною заявою до органу ДФС в порядку та на умовах, передбачених ст.43 Податкового кодексу України, та за умови відмови з певних причин з боку контролюючого органу у такому поверненні. На підставі наведеного в задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд вважає, що позов підлягаю частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 у 2015 році був власником транспортного засобу INFINITI Х37, 2010 року випуску, обєм двигуна 3696 куб.см, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САО 414031 (а.с. 11).

03.08.2016 року вказаний автомобіль проданий позивачем гр.ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу 2641/2016/000375 та переданий останньому згідно акту приймання-передачі транспортного засобу (а.с. 9-10).

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, згідно наявної бази даних ДПІ у м.Івано-Франківську ОСОБА_3 у 2015 році мав у власності INFINITI Х37, 2010 року випуску, обєм двигуна 3696 куб.см, дата реєстраційної дії 13.03.2015 року.

На підставі даної інформації 05.06.2015 року ДПІ у м.Івано-Франківську винесла податкове повідомлення-рішення №48253-17, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у 2015 році в розмірі 20833,33 грн. (а.с.12).

Згідно листа ДПІ у м.Івано-Франківську №4369/8/09-15-13-03-17/8071 від 06.12.2016 року транспортний податок в розмірі 20833,33 грн. нарахований позивачу з березня 2015 року: 25000 грн. : 12 місяців х 10 місяців = 20833,33 грн. (а.с. 55).

Відповідно до квитанцій №339.8.1/41329 та №340.8.1/41334 від 15.07.2016 року ОСОБА_3 сплатив визначений йому податок в розмірі 20833,33 грн. (а.с.25).

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 коментованого Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (підпункт 267.6.1пункту 267.6. статті 267 ПК України).

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6. статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Згідно положень норм ст.14 ПК України перша реєстрація транспортного засобу реєстрація це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше (п.п.14.1.163 ПК України).

Новий транспортний засіб це транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію (п.п.14.1.124 п.14.1 ст.14 ПК України).

Транспортні засоби, що використовувалися це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби (п.п.14.1.251).

Разом з тим, роблячи висновок щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 року за № 216-17, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 8.1. статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4. статті 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1. пункту 10.1. статті 10 Податкового кодексу України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1. статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної ОСОБА_4 України.

Верховна ОСОБА_4 України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною ОСОБА_4 критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3. статті 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно пункту 4.4. статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною ОСОБА_4 України, а також Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункті 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обовязково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Так, відповідно до пункту 10.3. статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 ПК України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт12.3.3. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з пунктом 12.5. статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, підпунктом 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 16.01.2015 №16101-51 на території міста Івано-Франківська встановлено, зокрема, податок на майно, до якого і належить транспортний податок, та рішенням Івано-Франківської міської ради від 19.02.2015 №1642-52 затверджено положення про податок на майно (а.с. 47-54).

Разом з тим, враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд зазначає про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 56.21. статті 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд прийшов до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд прийшов до висновку, що у ДПІ у м.Івано-Франківську не було правових підстав на визначення позивачу грошового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 20833,33 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення №48253-17 від 05.06.2015 року.

Вищий адміністративний суд України щодо аналогічного предмету спору, висловив правову позицію в постанові від 30.08.2016 за № К/800/8077/16.

З урахуванням викладеного, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №48253-17 від 05.06.2015 року не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача та повернення ОСОБА_3 20 833,33 грн. надміру (зайво) сплаченого грошового (податкового) зобовязання з транспортного податку за 2015 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно із пунктом 43.3 статті 43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Відповідно до пункту 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобовязання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом пяти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету (пункт 43.5 статті 43 ПК України).

В пункті 43.6 статті 46 ПК України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 не звертався із письмовою заявою до органу податкової служби щодо повернення безпідставно сплаченого транспортного податку за 2015 рік. Відтак, позивачем не вчинялись дії, порядок яких законодавчо встановлений та передує вимозі про стягнення таких коштів із суб'єкта владних повноважень. Крім того, суд зазначає, що у випадку звернення позивача з вимогою про повернення надмірно сплаченого податку кошти повертаються платнику з відповідного бюджету, а не стягуються за рахунок органу, який здійснює контроль за справлянням податків та зборів.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_3 щодо стягнення з ДПІ у м.Івано-Франківську на його користь неправомірно сплачених коштів в розмірі 20833,33 грн. є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України.

З урахуванням наведеного, суд прийшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Стосовно судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, який виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

В ч.1 ст.87 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із п.1 ч.3 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу суду надано договір про надання юридичних послуг від 17.10.2016 року, квитанцію від 23.11.2016 року, згідно якої позивачем оплачено послуги за правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. та акт приймання виконаних робіт (а.с. 14, 18, 56).

Згідно вимог ч.3 ст.90 КАС України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" №4191 від 20.12.2011 року (в редакції до 01.01.2017 року) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У відповідності до вимог ст.1 вказаного Закону (у редакції з 01.01.2017 року) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Судом встановлено, що на час прийняття рішення загальна тривалість судових засідань, у яких приймав участь представник позивача ОСОБА_1 становила 2 год. 09 хв. (1 год. 05 хв. в 2016 році та 1 год. 40 хв. в 2017 році), що відображено в журналах судових засідань. Окремих процесуальних дій поза судовим засіданням під час розгляду даної справи судом не вчинялось, заяв про ознайомлення з матеріалами справи представником позивача не надавались.

Враховуючи наведене, за умови, що на час розгляду даної справи мінімальна заробітна плата у грудні 2016 року та прожитковий мінімуму для працездатних осіб у січні 2017 році у місячному розмірі становили 1600 грн., то компенсація витрат участі особи, яка надавала правову допомогу, у судових засіданнях становила 1369 грн. (686 грн.(640 грн. х 1год.5 хв.) + 683грн. (640 грн. х 1год.4 хв.) = 1369 гн.), а компенсація витрат участі представника позивача на підготовку і подання позовної заяви (5,5 год.) становила 3520 грн. (640 грн. х 5,5 год.), суд приходить до висновку, що з урахуванням часткового задоволення позовних вимог слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у м.Івано-Франківську на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. ((1369 грн. + 3520 грн.) : 2).

Враховуючи, що позов задоволено частково, підлягає стягненню з ДПІ у м.Івано-Франківську за рахунок бюджетних асигнувань даного субєкта владних повноважень на користь ОСОБА_3 551,20,40 грн. судового збору відповідно до задоволеної позовної вимоги.

Крім того, судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1160,00 грн., тобто більшому, ніж передбачено Законом України Про судовий збір (551,2 грн. + 551,20 грн. = 1102,40 грн.), а тому підлягає поверненню ОСОБА_3 частина зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 57,60 грн. (1160 грн. 1102,40 грн. = 57,60 грн.)

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №48253-17 від 05.06.2015 року, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 20833,33 грн.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39508514) за рахунок бюджетних асигнувань даного субєкта владних повноважень на користь ОСОБА_3 (реєстраційним номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області 26.06.1997 року) 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок) сплаченого судового збору та 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень) витрат на правову допомогу.

Повернути ОСОБА_3 (реєстраційним номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області 26.06.1997 року) з Державного бюджету України 59,60 грн. (п'ятдесят дев'ять гривень шістдесят копійок) надміру сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 30.01.2017.