Рішення № 64383487, 30.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/5207/16-ц Номер провадження 22-ц/786/463/17Головуючий у 1-й інстанції Шевська О. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Пікуля В.П., Прядкіної О.В.,

При секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи" про захист прав споживача, стягнення пені, встановленої ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 04 лютого 2011 року між АТ «Страхова компанія «Залізничні шляхи» та ним був укладений договір №03/09 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного). Згідно договору був застрахований належний ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_1, 2007 року виготовлення. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2016 року стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Залізничні шляхи» на користь ОСОБА_2 136109,15 грн. - суми страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції та 4906 грн.92 коп. - 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, а всього 141016.07 грн. Відповідач виконав рішення - 14 червня 2016 року. Позивач вважає, що за 347 днів (в межах строку позовної давності в один рік) прострочення повного виконання зобов'язань, що витікають з вказаного договору страхування (з 01.07.2015 р. по 14.06.2016 р.) пеня встановлена ч.5ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів», складає 4077867.60 грн., а відтак просив стягнути дану суму пені.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

ОСОБА_2 не погодившись з таким рішенням місцевого суду, оскаржив його в апеляційному порядку, подавши на нього апеляційну скаргу.

Так, в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване ним судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 04 лютого 2011 року між сторонами було укладено договір № 03/09 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного).

Згідно договору був застрахований належний ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_2, 2007 року виготовлення.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2016 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «Страхова компанія «Залізничні шляхи» задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Залізничні шляхи» на користь ОСОБА_2 136109,15 грн. - суми страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції та 4906 грн.92 коп. - 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, а всього 141016,07 грн.

Згідно ч.3ст.61 ЦПК Україниобставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаним судовим рішенням від 19 травня 2016 року встановлено наступні факти:

- 25 серпня 2011 року із застрахованим автомобілем стався страховий випадок - пожежа, внаслідок якого вищезазначений автомобіль було знищено;

- 26 серпня 2011 року ОСОБА_2 повідомив компанію про страховий випадок та подав заяву на виплату страхового відшкодування;

- по факту страхового випадку ПрАТ «СК «Залізничні шляхи» здійснило ОСОБА_2 виплату страхового відшкодування на суму 250710, 07 грн.

Згідно п.3.1 Договору страхування страхова сума за домовленістю між сторонами становить для транспортного засобу 240 000 грн., для додаткового обладнання 80 000 грн., а усього 320 000 грн.

Страхувальник має право на отримання усієї страхової суми, визначеної договором у 240000 грн. за ТЗ та 80000 грн. за ДО з вирахуванням обов'язкової франшизи.

З урахуванням встановленої договором 5% франшизи ОСОБА_2 не доплачено 48289,92 грн.(а.с.16-22).

Згідно довідки Октябрського відділу Державної виконавчої служби м.Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 22.06.16 №26342 відповідачем 14 червня 2016 року виконано рішення у повному обсязі. (а.с.23)

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що позивач з 2011 року знав про порушення свого права, а відтак пропустив строк позовної давності, передбачений ст. ст. 256, 257 ЦК України, про застосування якого в ході судового розгляду справи в місцевому суді прохав відповідач, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Однак, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та порушують норми матеріального права.

Згідно ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з п.5 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму.

Аналіз норм ст. 266, ч.2 ст.258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначені висновки викладені Верховним Судом України у правовій позиції у постанові від 6 листопада 2013 року по справі 6-116цс13.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 зазначив, що пеня нараховується за 347 днів, тобто за період з 01.07.2015 р. по 14.06.2016 р. прострочення повного виконання зобовязань, що витікають з основної вимоги - Договору № 03/09 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 04 лютого 2011 року.

Отже вбачається, що строк позовної давності для стягнення пені за 347 днів (з 01.07.2015 р. по 14.06.2016 р.) через неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором страхування від 04 лютого 2011 року позивачем не пропущений.

Далі, вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що в разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 16 Закону України «Про страхування» однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Отже, положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» - загальними.

Розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Тобто на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за одне й те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (у разі відсутності визначення розміру в договорі - у розмірі, визначеному в Законі України «Про захист прав споживачів»).

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-126цс14, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В свою чергу, відповідно до п.п. е, п. 7.1. договору №03/09 добровільного страхування наземного транспорту автомобіля SUBARU IMPREZA WRX, страхувальник несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, слідує, що сторони таким договором визначили відповідальність страховика за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, а відтак підстав для стягнення пені, встановленої ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» не вбачається.

Заразом, у відповідності до умов п.п. е, п. 7.1. договору, пеня за несвоєчасне виконання зобовязань, за період з 01.07.2015 року по 14.06.2016 року становить 21493, 65 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з ПАТ "СК "Залізничні шляхи" на користь ОСОБА_2 21493, 65 грн. пені за несвоєчасну сплати страховиком страхової виплати.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було ухвалене рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до положень п.4 ч.1. ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи" на користь ОСОБА_2 суму пені за неналежне виконання страхових послуг за договором № 03/09 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 04 лютого 2011 року у розмірі 21493, 65 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи" на користь держави судовий збір в сумі 32, 28 грн. за подачу апеляційної скарги.

Банківські реквізити для оплати витрат:

для сплати судового збору:

одержувач: УДКСУ у м. Полтаві

код ЄДРПОУ: 38019510

розрахунковий рахунок 31217206780002

банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області

код банку отримувача 831019

код класифікації доходів бюджету 22030001.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_3 /підпис/ ОСОБА_4

КОПІЯ

ВІРНО: Судя Апеляційного суду

Полтавської області ___ ОСОБА_1