Ухвала суду № 64382270, 26.01.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-сс/781/24/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 407 (240) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 Л. Я.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2017 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Ткаченко Л.Я.,

суддів: Бондарчука Р.А., Онуфрієва В.М.,

секретаря Піроженко Д.В.,

за участю прокурора Гриник А.О.,

захисника ОСОБА_3,

підозрюваного ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2017 року, якою задоволено клопотання слідчого військової прокуратури Кіровоградського гарнізону ОСОБА_5, якою стосовно -

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні немає, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 55 днів, а саме: з 18 год. 00 хв. 15.01.2017 року по 18 год. 00 хв. 10.03.2017 року, та визначено розмір застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів на працездатних осіб, тобто в сумі 32000 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2017 року задоволено клопотання слідчого військової прокуратури Кіровоградського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_5 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 55 днів, тобто з 18 год. 00 хв. 15.01.2017 року до 18 год. 00 хв. 10.03.2017 року та визначено заставу в розмірі - 20 прожиткових мінімумів на працездатних осіб, що становить 32000 грн.

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 повідомлено про підозру у тому, що він, радист радіо групи 4-го військової частини - польова пошта В2336, солдат, 24 листопада 2014 року, самовільно залишив військову частину - польова пошта В2336 , без поважних причин до військової частини не з'явився та до виконання своїх службових обов'язків не приступав.

24 листопада 2014 року, о 08 год. 00 хв. під час ранкового шикування особового складу військовослужбовців військової частини - польова пошта В2336, встановлено відсутність на службі без поважних причин військовослужбовця вищевказаної військової частини солдата ОСОБА_4

З 24 листопада 2014 року, радист радіо групи 4-го загону військової частини - польова пошта В2336 солдат ОСОБА_4 про своє місце знаходження в будь - які органи військового та цивільного управління не повідомляв, до виконання своїх службових обов'язків за посадою не приступав без поважних причин, чим вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене частиною 3 статті 407 КК України.

23 січня 2014 року відносно ОСОБА_4 винесено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України.

23 січня 2014 року у зв'язку із неможливістю встановити місце знаходження солдата військової частини - польова пошта В2336 ОСОБА_4, останній був оголошений у розшук.

23 січня 2014 року за фактичним місцем проживання та місцем роботи (служби) солдата ОСОБА_4 направлено повідомлення про підозру у вчиненні останнім кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст.407 КК України та пам'ятку про процесуальні права та обов'язки підозрюваного.

В діях ОСОБА_4 орган досудового розслідування убачає ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 3 ст. 407 КК України.

Задовольняючи клопотання слідчого і застосовуючи до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя районного суду своє рішення мотивував тим, що матеріали клопотання містять достатні дані про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України. Також наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому не може бути застосований більш мякий запобіжний захід ніж тримання під вартою.

При цьому, слідчий суддя врахував серйозність повідомлення про підозру оголошеного ОСОБА_4, що свідчить про велику суспільну небезпеку кримінального правопорушення у вчиненні якого він підозрюється, тяжкість покарання, що загрожує у разі доведеності його винуватості, вагомість наявних доказів цього, особу підозрюваного, його вік, стан здоровя, репутацію.

Урахувавши, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, слідчий суддя відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначив розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обовязків, передбачених кримінальним процесуальним законом України.

У апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2017 року скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що прокурор в судовому засіданні, а слідчий в клопотанні не довели наявність ризиків для обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які свідчать, що інший більш мякий запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Захисник зазначив, що повідомлення про підозру та оголошення у розшук ОСОБА_4 було проведено з надуманих підстав та проведено всупереч вимогам діючого законодавства, оскільки в матеріалах клопотання взагалі відсутні будь-які документи які б підтверджували факт належного повідомлення та виклику ОСОБА_4 для проведення слідчих дій, окрім супровідного листа Військової прокуратури Кіровоградського гарнізону, без будь-яких відміток поштового відділення про направлення даного листа адресату та отримання ним цього листа, чим грубо порушено права підозрюваного. Ніяких дій про встановлення місця перебування ОСОБА_4 прокуратурою не виконано.

Крім того, посилаючись на протоколи допитів свідків, слідчий суддя районного суду грубо порушив вимоги ч. 4 ст. 95 КК України, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них. До того, ж протоколи свідків датовані 12.12.2014 року та 24.09.2015 року незважаючи на те що повідомлення про підозру від 23 січня 2015 року.

Ухвала слідчого судді районного суду від 16.01.2017 року постановлена по справі, номер якої не відповідає дійсності і взагалі датується минулим роком (Справа № 405/4592/16-к).

Не враховано, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв'язки з батьками, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, підозрюється в скоєнні злочину середньої тяжкості, а відтак відсутні жодні обґрунтовані ризики, що перебуваючи на свободі ОСОБА_4М може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати розслідуванню кримінального провадження будь-яким способом.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_3 та підозрюваного ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляції, просили ухвалу слідчого судді районного суду скасувати, постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_4, запобіжний захід не повязаний з триманням під вартою, заслухавши прокурора, який просив апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді районного суду без змін, дослідивши матеріали клопотання, зваживши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1, 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями зявитися на судове засідання.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Дослідженням матеріалів клопотання, колегія суддів встановила, що слідчий суддя районного суду дійшов правильного висновку, що органом досудового розслідування ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України.

Повідомлення про підозру ґрунтується на доказах, які під час розгляду клопотання про застосування щодоОСОБА_4 запобіжного заходу, а також в апеляції захисник не ставить під сумнів стосовно їх належності, достовірності, допустимості та достатності.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 поставила під сумнів обґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, при цьому просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід не повязаний з триманням під вартою. Така позиція захисника явно суперечить вимогам ч. 3 ст.132 КПК України, так як у разі, якщо не доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, то застосування заходів забезпечення кримінального провадження є не допустимим.

Слідчий суддя районного суду обґрунтовано послався на практику Європейського суду з прав людини ( дала ЄСПЛ), згідно якої термін «обґрунтована підозра» у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати обєктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

До того ж колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру. Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.

Відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 3 ст. 407 КК України у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 є злочином середньої тяжкості, санкцією даної частини статті передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.

Ураховуючи серйозність висунутої проти ОСОБА_4 підозри, що свідчить про його суспільну небезпеку, як особи та тяжкість покарання, що загрожує у разі доведеності його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, а також беручи до уваги дані про особу підозрюваного та обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя районного правильно дійшов до висновку, що ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового слідства, перешкоджати кримінальному провадженню та продовжити кримінальне правопорушення, а отже існують ризики, передбачені п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також колегія суддів не може не враховувати, що ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності притягується вперше, однак, не одружений, не працює, тобто не має стійких соціальних звязків, переховувався від органу досудового розслідування та суду, у звязку із цим постановою слідчого був оголошений в розшук, що також з певною вірогідністю може свідчити про його суспільну небезпеку як особи.

Аналізуючи викладене та доводи апеляції в їх сукупності, колегія суддів вважає, що слідчий суддя правильного встановив, що у даному кримінальному провадженні існують ризики, передбаченіп. 1, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому,є безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При цьому колегія суддів ураховує, що у разі наявності ризиків, практика ЄСПЛ допускає можливість застосування до особи виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Так, у справі «Воляник проти України» від 02.10.2014 року, ЄСПЛ вказав, що допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність із боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя районного суду обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого та застосував до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки більш мякі запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України не зможуть забезпечити належне виконання підозрюваною процесуальних обовязків.

Таким чином, у даному кримінальному провадженні наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи ОСОБА_4

Отже, застосований до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за обставин даного кримінального провадження та серйозності висунутої проти ОСОБА_4 підозри, з урахуванням встановлених ризиків, на думку колегії суддів, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання та позитивно характеризується, до кримінальної відповідальності притягується вперше, підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення середньої тяжкості, що можливо застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід, не повязаного з позбавленням волі, спростовуються викладеним, оскільки інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити мети їх застосування, визначеної у ст. 177 КПК України.

Доводи захисника про те, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України та оголошення у розшук ОСОБА_4 проведено з надуманих підстав, оскільки в матеріалах клопотання відсутні документи на підтвердження факту належного повідомлення та виклику ОСОБА_4 для проведення слідчих дій, на переконання колегії суддів, не можуть вплинути на висновок про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.407 КК України.

Апеляційні доводи захисника ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання та позитивно характеризується, до кримінальної відповідальності притягується вперше, підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення середньої тяжкості, не можуть слугувати підставою для обрання більш мякого запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_4 самовільно покинув військову частину, переховувався від органу досудового розслідування, внаслідок чого був оголошений у розшук.

Не обґрунтованими є доводи апелянта про те, що ухвала слідчого судді районного суду від 16.01.2017 року постановлена по справі, номер якої не відповідає дійсності і взагалі датується минулим роком (справа № 405/4592/16-к), оскільки в єдиному державному реєстрі судових рішень вказана ухвала слідчого судді зареєстрована саме за вказаним рішенням.

Також, на думку колегії суддів, слідчий суддя , постановляючи ухвалу, цілком обґрунтовано, відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України визначив розмір застави, який є достатній для забезпечення виконання підозрюваним обовязків, передбачених цим кодексом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя обґрунтовано застосував до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш мякі запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть запобігти встановленим ризикам, зазначеним в ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечити виконання підозрюваною процесуальних обовязків.

Отже, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_3, а тому ухвалу слідчого судді районного суду залишає без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 376, 422 КПК України, колегія суддів.

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2017 року, якою задоволено клопотання слідчого військової прокуратури Кіровоградського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_5 та стосовно підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 55 днів з визначенням розміру застави, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

Л.Я.ОСОБА_6ОСОБА_7 ОСОБА_3