Рішення № 64381096, 19.01.2017, Вишгородський районний суд Київської області

19.01.2017 Справа № 363/3996/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1,при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, додаткового договору про внесення змін та доповнень та зобовязання вчинити певні дії,

встановив:

уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на порушення відповідачкою ОСОБА_4 договірних зобовязань по сплаті коштів за наданий їй кредит, а тому порушує питання про стягнення в солідарному порядку з неї та поручителя ОСОБА_5 заборгованості по кредиту та відсотках в розмірі 108169,61 доларів США, пені і штрафу в розмірі 1064492 грн. 78 коп.

Відповідачка ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просить на підставі ст.ст. 230, 236 ЦК України визнати недійсними укладені з позивачем кредитний договір №120/П/99/2007-840 від 11 квітня 2007 року і додатковий договір №2 про внесення до нього змін та доповнень від 26 квітня 2013 року та в порядку ст. 216 ЦК України перерахувати залишок кредитних коштів за кредитним договором в національній валюті України з урахуванням вже сплачених коштів. Посилається на те, що в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, під час укладання кредитного договору позивач ввів її в оману та не надав інформації про всі умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не попередив, що валютні ризики під час виконання умов договору несе відповідач, не надав графік платежів за кредитним договором та фактично надав грошові кошти не в іноземній валюті, а в гривневому еквіваленті. В цьому звязку, сплачуючи щомісячні платежі її позбавлено можливості контролювати, яким чином банк розподіляє сплачені нею кошти, які направлялися ним на сплату відсотків, а не на погашення заборгованості по тілу кредиту. Також посилалася на те, що внаслідок подорожання іноземної валюти умови укладеного договору є несправедливими й такими, що порушують принцип рівності сторін.

Крім того вважала, що банк не мав права на укладання додаткового договору №2 про внесення змін та доповнень від 26 квітня 2013 року з посиланням на кредитний договір наданий в іноземній валюті, оскільки на момент його укладання ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» діяла в новій редакції, згідно якої надання споживчих кредитів в іноземній валюті заборонено.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив про задоволення первісного позову з викладених у ньому підстав. Проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечив, посилаючись на те, що під час укладання кредитного договору ОСОБА_4 ознайомлена з усіма умовами кредитування, що підтверджується її підписом на Анкеті-Заяві клієнта на оформлення кредиту та на кожному аркуші самого кредитного договору, про всі умови якого повідомлена та дійшла згоди з банком. Також вважав безпідставними доводи відповідачки з приводу черговості погашення кредиту, яка визначена банком згідно ст. 534 ЦК України. Крім того зазначив, що законодавством не закріплений стабільний курс долара США до національної валюти, відтак відповідачка мала можливість передбачити зростання курсу долару.

Позивачка та її представник в суді просили про задоволення зустрічної позовної заяви з викладених у ній підстав, проти задоволення первісної позовної заяви заперечили.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Так, 11 квітня 2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 укладено кредитний договір №120/П/99/2007-840 (далі кредитний договір) за яким відповідачка зобовязувався повернути отримані грошові кошти в сумі 72 600 доларів США у строк до 11 квітня 2031 року (п. 1.1 та п. 3.3.4 кредитного договору), здійснюючи щомісячні виплати до 10-го числа поточного місяця (ануїтентний мінімальний платіж у розмірі 778,08 доларів США) (п. п. 3.3.2 та п. 3.3.3 кредитного договору), разом зі сплатою процентів за користуванням кредитом в розмірі 11,99 % річних (п. 1.3.1 кредитного договору).

Відповідно до п.1.2 кредитного договору цільовим призначенням використання кредиту є придбання цінних паперів облігацій емітованих ВАТ «УкрГаз» з метою фінансування будівництва.

Згідно п.п. 4.3.7-4.3.8 кредитного договору позичальник зобовязаний використовувати кредит лише на цілі передбачені в п. 1.2 цього договору; сплачувати мінімально необхідні платежі у розмірі та порядку, визначених у п.п. 3.3.2 та 3.3.3 цього договору.

Відповідно до 5.2 кредитного договору, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних платежів по погашенню кредиту, визначених п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобовязань позичальника по поверненню кредиту, сплати всіх необхідних відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк визначений п. 4.2.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення зобовязання, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.2, 4.3., 4.3.11, 4.3.13 та 4.3.14 цього договору позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п. 1.1. цього договору, за кожний випадок.

11 квітня 2007 року, з метою забезпечення зобовязань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 (далі поручитель) укладено договір поруки.

Відповідно до п.1.1. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобовязань, що витікають з договору №120/П/99/2007-840 від 11 квітня 2007 року.

Згідно п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобовязань, вказаних у п. 1.1. цього договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

Як убачається з п. 2.1 договору поруки кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобовязання, що витікає із кредитного договору при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобовязання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обовязкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобовязання позичальника в цілому (або в тій чи іншій частині).

На виконання кредитного договору позивач надав відповідачці ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 72 600 доларів США, що еквівалентно 366 630 грн., що підтверджується заявою на видачу готівки №NL-2 від 11 квітня 2017 року.

Згідно квитанції від 11 квітня 2007 року №99NPK36 про здійснення валютно-обмінної операції 72600 доларів США склали 36 5904 грн.

Згідно договору купівлі-продажу облігацій №Б-007/81-06-2/2007/001 від 11 квітня 2007 року ОСОБА_4 придбано в ТОВ «Компанія з управління активами «Ексінор» іменні цільові облігації загальною договірною вартістю 366630 грн.

13 грудня 2008 року ОСОБА_5 (поручитель) помер, що підтверджується копією відповідного свідоцтва серії І-ОК №141942.

08 листопада 2010 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, згідно п. 1.1.1 якої сторони дійшли згоди про те, що при умові виконання позичальником умов цього договору, останньому протягом 6 місяців з листопада 2010 року по квітень 2011 року надається відстрочка сплати частини необхідного платежу, при цьому розмір необхідного платежу визначається в додатку (графіку) до цього договору.

25 квітня 2013 року позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 укладено додатковий договір №2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, згідно якого сторони досягли згоди здійснити реструктуризацію заборгованості позичальника та змінити умови кредитування.

Згідно п. 2.1 додаткового договору №2 на період з дня підписання сторонами цього додаткового договору до повного виконання позичальником боргових зобовязань за кредитним договором та за умови належного його виконання, для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 11,99%.

Відповідно до п. 2.2 додаткового договору №у разі невиконання та/або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та/або договорів забезпечення та/або умов цього додатково договору, сторони домовились, що банк в порядку встановленому цим додатковим договором, має право для розрахунку плати за користування кредитними коштами застосовувати стандартну процентну ставку 1 у розмірі стандартної процентної ставки + 4% річних.

Згідно п.п. 2.2.5-2.2.6 додаткового договору №2 повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтентних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у Графіку платежів, який є невідємною частиною цього договору.

Згідно Графіку платежів (додаток №1 до додаткового договору №2) сума щомісячного мінімального платежу становить 1006,97 доларів США.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачка здійснювала погашення заборгованості на умовах визначених у договорі до 12 листопада 2008 року.

З того часу свої зобовязання за кредитним договором відповідачка в повному обсязі не виконувала, термін сплати коштів порушено.

Згідно Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції

Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Встановлено, що між банком та ОСОБА_4 украдено кредитний договір на придбання цінних паперів облігацій емітованих ВАТ «УкрГаз» з метою фінансування будівництва обєкта нерухомості квартири АДРЕСА_1.

Відтак укладений між сторонами кредит спрямований на задоволення суспільних потреб відповідачки (придбання житла) і є споживчим.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Однак кредитний договір сторонами укладено 11 квітня 2007 року. Тобто на час його укладення Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті (правова позиція Верховного суду України в постанові від 16 вересня 2015 року в справі №6-190цс-15).

Що стосується доводів зустрічної позовної заяви, про те, що банк не мав права на укладання додаткового договору №2 про внесення змін та доповнень від 26 квітня 2013 року з посиланням на кредитний договір наданий в іноземній валюті, та оскільки на момент його укладання ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» діяла в новій редакції, то вони є безпідставними, оскільки додатковий договір укладався з метою реструктуризації заборгованості позичальника та є невідємною частиною основного кредитного договору та не може змінювати валюти основного зобовязання укладеного з дотриманням чинного на той час законодавства України, грошові кошти по якому вже передані позичальнику.

Відтак кредитний договір та додаткові угоди до нього правомірно укладені в іноземній валюті.

Згідно ч. 2 і 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на момент укладання кредитного договору перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак:

-по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);

-по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін;

-по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

За змістом частини пятої статті 11 Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (правова позиція Верховного Суду України в справі №6-3020цс-15 від 11 травня 2016 року).

З наданих доказів установлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив ОСОБА_4 про орієнтовну сукупну вартість кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту, тобто не в повній мірі дотримався вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас суд вважає, що вказані порушення не мають наслідком і не тягнуть за собою недійсність кредитного договору з підстав передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України.

Щомісячні платежі дорівнювали 778,08 доларів США, які позичальник мала здійснювати до 11 квітня 2031 року.

З наявних доказів та викладених у зустрічному позові доводів не можна дійти висновку, що кредитний договір укладено на несправедливих умовах, з порушенням принципу добросовісності, з істотним дисбалансом договірних прав та обовязків сторін і, що це завдає шкоди споживачу.

Разом з тим кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_4 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, банк надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору.

Згідно підписаної відповідачкою Анкети-Заяви клієнта на оформлення кредитуостання ознайомлена з основними умовами надання кредиту.

Доказів того, що умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдають шкоди споживачеві суду не представлено.

Що стосується доводів зустрічної позовної заяви про непопередження банком позичальника щодо наявності валютних ризиків під час виконання умов договору, то суд зазначає наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів

України.

Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до та іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ №496 від 12 листопада 20036 року Національний банк України (далі - Національний банк) установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових грошових одиниць, а також офіційний курс банківських металів (далі - офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів).

Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється щоденно - для конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, валют країн - членів Європейського Союзу, для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоторговельними партнерами України і для банківських металів.

Відтак, діючим законодавством не передбачено встановлення фіксованого курсу гривні до іноземних валют, який щодня змінюється, а тому не можна погодитися з тим, що укладання кредиту в іноземній валюті створює дисбаланс інтересів та призводить до порушення принципу рівності сторін.

При цьому відповідачка уклала з банком кредитний договір саме в іноземній валюті.

Згідно ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1.у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2.у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3.у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Як передбачено п. 3.5 та п. 3.6 кредитного договору якщо на протязі дії цього договору позичальник не своєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімальний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобовязань в наступному порядку

-прострочені відсотки за користування кредитом;

-відсотки за користування кредитними коштами;

-пені та штрафи;

-прострочена сума кредиту;

-сума кредиту.

З метою виконання умови, передбачено п. 3.5 цього договору, банк при наявності несвоєчасного та/чи не в повному обсязі виконання позичальником своїх зобовязань щодо сплати мінімально необхідного платежу та/чи інших платежів, самостійно розподіляє грошові кошти, внесені позичальником на розподільчий рахунок згідно черговості, передбаченої п. 3.5 цього договору, або іншої черговості, встановленої на розсуд банку.

Отже доводи зустрічної позовної заяви про те, що сплачені ОСОБА_4 кошти неправомірно направлялися банком на сплату відсотків, а не на погашення заборгованості по тілу кредиту на увагу не заслуговують.

Таким чином, суд доходить висновку, що під час укладання кредитного договору та додаткових угод до нього банком не допущено таких порушень, які б суперечили ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та могли б потягнути визнання їх недійсними в порядку ст. 215 ЦК України.

Не встановлено судом і підстав вважати наявними ознаки введення банком позичальника в оману під час укладання кредитного договору згідно ст. 230 ЦК України.

Відтак в задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а в разі порушення боржником цих вимог той, згідно зі статтями 625, 1048 і 1050 ЦК України, повинен сплатити кредиторові суму боргу та проценти встановлені за умовами кредитного договору.

Вимогами ст. 549 ЦК України, передбачено обовязок боржника в разі порушення зобовязання передати кредиторові грошову суму штрафу у вигляді процентної ставки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У разі солідарного обовязку (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку в повному обсязі, відповідно до вимог ч. 1 ст. 543 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи поручитель ОСОБА_5 помер 13 грудня 2008 року.

Згідно матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_5 №417 від 1 грудня 2008 року спадщину після його смерті прийняла його дружина ОСОБА_4

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (діти померлого) відмовилися від спадщини на користь матері ОСОБА_4, що підтверджується заявою від 01 червня 2009 року.

Разом з тим відомості про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка в справі відсутні.

Таким чином, на час вирішення справи підстав для покладання на ОСОБА_5 цивільної відповідальності за порушення ОСОБА_4 виконання своїх зобовязань по кредитному договору судом не встановлено, а тому позов в частині солідарного стягнення заборгованості задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходить зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, зокрема: суми заборгованості за кредитом, яка виникла станом на 06 серпня 2015 року та складається з:

-непогашеного кредиту в розмірі 71127,37 доларів США, що еквівалентно 1533 923 грн. 26 коп.,

-заборгованості по відсотках в розмірі 37042,24 доларів США, що еквівалентно 798 847 грн. 95 коп.,

-пені за несвоєчасне виконання зобовязань по договору в розмірі 5572,81 доларів США, що еквівалентно 120 182 грн. 43 коп.,

-штрафу за порушення вимог кредитного договору в розмірі 43787,27 доларів США, що еквівалентно 944 310 грн. 35 коп.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості та позовної заяви розрахунок пені за прострочення суми сплати мінімального платежу обраховано в доларах США, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Однак, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні (правова позиція Верховного Суду України в справі №3-29гс15 в постанові від 01 квітня 2015 року).

Також з розрахунку заборгованості не вбачається як саме та на підставі чого розрахована сума штрафу за порушення умов кредитного договору.

Відтак розмір пені та штрафу обрахований не вірно, а тому в задоволенні позову в частині їх стягнення слід відмовити.

Крім того, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Разом з тим, копії банківської ліцензії та дозволу наданого Національним банком України на право здійснення валютних операцій у відповідності до вимог ст. 5 Декрету КМУ Про валютне регулювання, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином розмір заборгованості відповідача слід стягнути в національній валюті, і тим самим первісну позовну заяву задовольнити частково.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

первісну позовну заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП-2438313742) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» суму заборгованості за кредитним договором №120/П/99/2007-840 від 11 квітня 2007 року у розмірі 2332771 (два мільйони триста тридцять дві тисячі сімсот сімдесят одну) грн. 21 (двадцять одну копійку) коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя