Рішення № 64379519, 23.01.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/3867/14-ц Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А.

Категорія 59 Доповідач Талько О. Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Талько О.Б.,

суддів: Товянської О.В., Гансецької І.А.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 1 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Житомирської міської ради, за участю третіх осіб: КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_1, про визнання незаконним рішення виконавчого комітету та скасування свідоцтв про право власності на житло,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1.

7 березня 2002 року зазначена квартира була приватизована матір'ю без його згоди та цього ж дня продана ОСОБА_6, який 7 червня 2002 року уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу цього житла. Останній 11 червня 2002 року подарував 1/2 частину даної квартири своїй дружині ОСОБА_3

12 березня 2004 року ОСОБА_3 уклала із ОСОБА_2 договір дарування 1/2 частини зазначеної квартири.

Однак рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 1 червня 2005 року приватизацію зазначеної квартири визнано недійсною та скасовано свідоцтво про право власності.

На виконання рішення суду розпорядження про приватизацію житла було скасоване, що підтверджується письмовим повідомленням виконавчого комітету Житомирської міської ради.

Також рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2006 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду, визнано недійсними вказані угоди щодо відчуження цієї квартири та виселено ОСОБА_3 і ОСОБА_2 зі спірного жила.

Позивач зазначає, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2007 року поновлено його реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1.

Також вказує, що 2 серпня 2007 року державним виконавцем складений акт про виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира щодо виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Однак останні самовільно заволоділи цим житлом та, погрожуючи фізичною розправою й нагадуючи про смерть його матері, яка була отруєна невідомою речовиною у серпні 2003 року, не впускають його у квартиру.

Таким чином, будучи єдиним законним квартиронаймачем, він позбавлений можливості проживати у цій квартирі та приватизувати житло відповідно до вимог законодавства.

Окрім того, ОСОБА_4 пояснює, що 5 березня 2012 року отримав копію заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2011 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування даною квартирою.

Цим же рішенням зобов'язано СГІРФО зняти його з реєстрації за вказаною адресою.

Зі змісту зазначеного рішення суду йому стало відомо про те, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року №345 право власності на спірну квартиру оформлене на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2

13 травня 2011 року вони отримали свідоцтва про право власності на зазначене житло, відповідно до яких кожній з них належало по 1/2 частці.

28 липня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу вказаної квартири.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 25 грудня 2012 року заочне рішення від 12 серпня 2011 року скасоване.

Проте, за умови визнання в судовому порядку приватизації квартири незаконною та скасування свідоцтва про право власності, а також визнання недійсними угод щодо відчуження спірного житла, виконавчий комітет Житомирської міської ради всупереч вимогам законодавства прийняв рішення про оформлення права власності на це житлове приміщення за ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та видав на ім'я останніх свідоцтва про право власності.

На думку позивача, зазначені обставини свідчать про порушення його прав.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_4 просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року та скасувати свідоцтва про право власності від 13 травня 2011 року, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Під час судового розгляду до участі у справі в якості третіх осіб залучено КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради та ОСОБА_1

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 1 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року №345.

Скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 13 травня 2011 року на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 видане ОСОБА_3

Скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 13 травня 2011 року на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 видане ОСОБА_2

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, зазначає, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2006 року, яким визнано недійсними правочини щодо відчуження спірної квартири, скасоване ухвалою Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не є власником даної квартири й спірні договори не порушують його прав, а ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами цього житла. В подальшому рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 8 грудня 2010 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсними цих угод відмовлено.

При вирішенні спору суд першої інстанції не врахував ту обставину, що свідоцтва про право власності видані ОСОБА_8 та ОСОБА_2 взамін договорів дарування. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_4 не має права на даний позов, оскільки його права та інтереси жодним чином не порушені.

Окрім того, позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідачем є виконавчий комітет Житомирської міської ради й позивач оспорює рішення, прийняте суб'єктом владних повноважень, а також просить скасувати свідоцтва, видані ним.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначають, що вони не були залучені до участі у справі в якості відповідачів.

Окрім того, ОСОБА_1, який на даний час є власником спірної квартири, залучений до участі у справі не в якості відповідача, а третьої особи, що також не узгоджується з вимогами цивільного процесуального законодавства.

Поза увагою суду залишилась й та обставина, що вказане житло не належить на праві власності позивачеві, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність його вимог.

Також при вирішенні спору суд взяв до уваги рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2011 року, яке скасоване ухвалою касаційної інстанції від 5 грудня 2007 року.

Суд не врахував, що на даний час квартира АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці банку. Однак іпотекодержатель не був залучений до участі у справі в якості третьої особи.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтримала апеляційні скарги останніх, зазначивши, що позивач не має будь-яких речових прав на дану квартиру, отже прийняттям спірного рішення та видачею свідоцтв про право власності на це житло не порушуються його права та інтереси.

ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні не визнали апеляційні скарги, адже приватизація квартири була визнана незаконною й подальший перехід права власності на дане нерухоме майно протирічить вимогам законодавства.

Позивач також пояснив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, протиправно заволодівши квартирою, позбавили його можливості проживати у житловому приміщенні, яким він користувався з народження. Після виселення останніх зі спірного житла на підставі рішення суду він декілька днів проживав у ньому, однак в подальшому змушений був залишити цю квартиру, оскільки до нього застосовувались погрози фізичною розправою.

Представник позивача зауважив, що в даному випадку належним відповідачем є лише виконавчий комітет Житомирської міської ради, оскільки саме ним приймалось рішення щодо оформлення права власності на квартиру, яке й було підставою для видачі свідоцтв про право власності на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 1 квітня 2016 жодним чином не порушує права останніх, оскільки на даний час вони не є власниками спірного житла.

На думку представника виконавчого комітету Житомирської міської ради, апеляційні скарги є безпідставними, оскільки позивач не втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 а набуття ОСОБА_3 і ОСОБА_2 права власності на цю квартиру відбулось з грубим порушенням законодавства.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач, будучи членом сім'ї наймача ОСОБА_5, з 11 листопада 1995 року проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1.

12 грудня 2000 року він був засуджений до трьох років позбавлення волі та 8 серпня 2001 року знятий з реєстрації за вказаною адресою.

Під час відбування позивачем покарання його мати ОСОБА_5 приватизувала дану квартиру та 7 березня 2002 року отримала свідоцтво про право власності на житло.

Цього ж дня вона, діючи від свого імені та за дорученням від імені позивача, продала спірну квартиру ОСОБА_6, який 7 червня 2002 року уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу цього житла. Останній, в свою чергу, 11 червня 2002 року подарував 1/2 частину даної квартири своїй дружині ОСОБА_3

Окрім того, 11 червня 2002 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину цієї квартири на підставі ст.22 КпШС України.

12 березня 2004 року ОСОБА_3 подарувала 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 1 червня 2005 року визнано приватизацію вказаної квартири такою, що відбулась з порушенням вимог законодавства, та визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 7 березня 2002 року відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_4

При цьому, судом встановлено, що на час написання заяви про надання згоди на приватизацію квартири, яка засвідчена печаткою Ізяславської виправної колонії №31, позивачеві побачення не надавалось та кореспонденція від нього не відправлялась. Окрім того, відповідно до висновку техніко-криміналістичної експертизи, печатка та штамп, якими засвідчене доручення щодо розпорядження 1/2 частиною квартири, є підробленими.

В подальшому рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2006 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_2, Житомирської міської ради про визнання правочинів недійсними та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення коштів, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17 травня 2007 року, визнано недійсними угоди щодо відчуження даної квартири, а саме: договір купівлі-продажу, укладений 7 березня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; договір купівлі-продажу, укладений 7 червня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; договір дарування 1/2 частини спірного житла, укладений 11 червня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_12; договір дарування 1/2 частини цієї квартири, укладений 12 березня 2004 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_2

Також зазначеним рішенням ОСОБА_12, ОСОБА_2 та ОСОБА_11 виселено з даного житлового приміщення.

В судовому засіданні встановлено, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2007 року визнано протиправною виписку ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 здійснену 8 серпня 2001 року та зобов'язано відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Корольовського ВМ Житомирського міського відділу ВС УМВС України в Житомирській області поновити реєстрацію позивача у даній квартирі.

При цьому, суд виходив з того, що відповідно до положень п.7 ч.3 ст.71 ЖК України за позивачем зберігалось право користування квартирою протягом усього часу відбування ним покарання.

Матеріали справи також свідчать, що ОСОБА_4 був позбавлений можливості проживати у спірній квартирі, оскільки остання була зайнята сім'єю ОСОБА_3 Вказана обставина підтверджується змістом рішення Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2009 року.

В подальшому ухвалою Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року №345 оформлено право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 і ОСОБА_2, по 1/2 частці за кожною. На підставі даного рішення 13 травня 2011 року на ім'я останніх видані свідоцтва про право власності.

Оформивши таким чином право власності на дане житлове приміщення, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування цим житлом та зобов'язати СГІРФО зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2011 року позов задоволено. На виконання цього рішення ОСОБА_4 знято з реєстрації за даною адресою. Однак, ухвалою цього ж суду від 25 грудня 2012 року заочне рішення скасоване та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

28 липня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 продали спірну квартиру ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_13

За правилами ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Отже, реєстрація позивача у спірній квартирі була відновлена в судовому порядку з 11 листопада 1995 року. Постанова Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2007 року є чинною.

Окрім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року визнано незаконною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо відмови у поновленні реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1

Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області скасувати зняття з реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 та поновити реєстрацію його постійного проживання за даною адресою.

Вказані обставини свідчать про те, що на момент прийняття виконавчим комітетом рішення про оформлення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та видачі на ім'я останніх свідоцтв про право власності на житло, ОСОБА_4 мав право користуватись спірною квартирою й не втратив це право на даний час.

Таким чином, зазначене рішення та видача свідоцтв про право власності на квартиру АДРЕСА_1 порушують права позивача й не узгоджуються з вимогами ч.3 ст. 9 та п.7 ч.3 ст. 71 ЖК України.

Посилання в апеляційних скаргах на ту обставину, що ухвалою Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 жовтня 2010 року, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 8 грудня 2010 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2011 року встановлено, що ОСОБА_4 не є власником квартири, а особи, до яких переходило право власності на дане житло, були добросовісними набувачами, є безпідставним, оскільки судом досліджувалась можливість звернення ОСОБА_14 з позовом про визнання угод недійсними та виселення. Водночас, предметом розгляду даної справи є правомірність набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності на спірне житлове приміщення.

Разом з тим, при зверненні до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, а також скасування свідоцтв про право власності на житло, ОСОБА_15 зазначив відповідачем лише виконавчий комітет Житомирської міської ради, не пред'явивши при цьому вимог до ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_16

Суд першої інстанції належним чином не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, та не вчинив дій, які від нього вимагає положення ч.4 ст.10 ЦПК України.

Оскільки апеляційний суд в силу наданих повноважень позбавлений можливості усунути зазначене порушення вимог цивільного процесуального законодавства, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового,- про відмову у задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Житомирської міської ради.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 1 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету та скасування свідоцтв про право власності на житло.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуюча Судді