Ухвала суду № 64379039, 30.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/3018/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/328/К/17 Рунчева О.В.

Категорія - 55 (ІІ ) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар - Чубіна А.В.,

за участю: заявника - ОСОБА_2,

представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Індустріал-Сервіс" - Носової Вікторії Іванівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Кривому Розі цивільну справу апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2016 року по заяві ОСОБА_2 про забезпечення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Індустріал-Сервіс" про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

У жовтні 2016 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій посилаючись на реалізацію активів підприємства просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача, заборонити йому вчиняти дії щодо передачі власного майна в оренду, управління, відповідальне зберігання, заставу. Вважає, що реалізація майна може в подальшому утруднити та або зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2016 року у задоволені заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити його заяву, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права.

Вважає, що судом не враховано зменшення обсягу матеріальних ресурсів відповідача, що може спричинити невиконання в подальшому судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову виходив з того, що позивачем не надано доказів наявності підстав для утруднення або неможливості в подальшому виконання судового рішення відповідачем.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції є передчасними, не відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1,3 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЦПК України у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати декілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, згідно яких, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову ОСОБА_2, посилався, що реалізація майнових активів відповідачем може призвести до неможливості в подальшому виконання судового рішення, заявленого ним позову про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 30577грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 136181,04 грн., моральну шкоду -10000 грн., тому просив суд накласти арешт на майно, грошові кошти, що належать відповідачу та заборонити вчиняти дії передачі власного майна у користування, оренду, зберігання, заставу.

Колегія суддів вважає, що забезпеченням позову, обраного позивачем шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках відповідача ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс»,заборони вчиняти дії передачі власного майна в оренду, користування, управління, зберігання, заставу, може потягти за собою фактичне блокування господарської діяльності відповідача, втручання в його господарську діяльність, невиплату заробітної плати, несвоєчасне перерахування податків.

Однак, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, судом першої інстанції не перевірено можливість забезпечити позов в межах заявлених позивачем позовних вимог, що свідчить про порушення судом порядку його вирішення, а тому ухвала від 04 листопада 2016 року, як постановлена в порушення зазначених норм процесуального права, підлягає скасуванню на підставі п.3 ст.312 ЦПК України, з передачею питання щодо заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 312, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2016 року скасувати та повернути до суду першої інстанції на новий розгляд заяви.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова