Ухвала суду № 64375969, 31.01.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/4521/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Грищенко О. В.Номер провадження 22-ц/788/168/17 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю. Категорія - 44

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Семеній Л. І. , Бойка В. Б.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Усунено перешкоди в користуванні власністю шляхом примусового виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 551 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

При цьому зазначає, що суд не прийняв до уваги той факт, що крім неї у спірній квартирі мешкає її малолітній онук. У зв'язку з цим вона просила залучити до участі у справі службу у справах дітей, але судом таке клопотання було проігноровано. Таким чином, судом фактично було позбавлено місця проживання малолітньої дитини в квартирі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6, які заперечували проти скарги та вважали рішення суду законним, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13 березня 2012 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 115 КК України до 13 років позбавлення волі за умисне вбивство сина позивача. В частині вирішення цивільного позову, з ОСОБА_7 стягнуто на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_8 200000 грн. та на користь ОСОБА_4 200000 грн. (а.с. 6-8).

Згідно з постановою відділу ДВС Сумського міського управління юстиції від 03 квітня 2014 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, ОСОБА_4 передано в рахунок погашення боргу майно: однокімнатну квартиру, загальною площею 36,26 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, за початковою вартістю 177160 грн., що належала ОСОБА_7 (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) від 16 червня 2014 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 червня 2014 року, ОСОБА_4 належить на праві приватної власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1, розмір частки 1/1 (а.с. 10-11).

З довідки ТОВ «Компослуги» про склад сім'ї від 13 березня 2014 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3, яка є колишньою дружиною ОСОБА_7, їх дочка ОСОБА_9 та онук ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).

Згідно з довідкою ТОВ «Компослуги» № 368 від 15 липня 2016 року, в квартирі АДРЕСА_1 значиться зареєстрованим одна особа - власник квартири ОСОБА_4 (а.с. 13).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушено право власника квартири на користування та розпоряджання своїм майном, яке підлягає захисту шляхом усунення перешкод в користуванні власністю та виселення відповідача зі спірної квартири.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до вимог ст. ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 41, 55 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; кожен має право на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

За статтею 317 ЦК України, власнику належить право володіння, користування та розпоряджання майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

В статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, новим власником квартири АДРЕСА_1 з 16 червня 2014 року ОСОБА_4 став на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Вказана квартира була передана йому в рахунок погашення боргу за наслідками вирішення цивільного позову вироком суду у кримінальній справі.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_3, як дружина засудженого ОСОБА_7, була зареєстрована у спірній квартирі разом зі своєю дочкою та неповнолітнім онуком, але станом на 15 липня 2016 року всі вони були зняті з реєстраційного обліку.

Право члена сім'ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Виникнення права членів сім'ї власника квартири на користування цією квартирою та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника квартири права власності на цю квартиру, а отже припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім'ї на користування цією квартирою. Права членів сім'ї власника квартири на об'єкт власності є похідним від прав самого власника. Закон передбачає право власника квартири на відчуження цього об'єкта, але не передбачає при цьому переходу прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника квартири.

Частина 4 статті 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником квартири, при умові збереження права власності на квартиру цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

З огляду на ці обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 як власника квартири про виселення з неї члена сім'ї колишнього власника.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що суд необґрунтовано не залучив до участі у справі орган опіки та піклування, є безпідставними, оскільки позивач у позові ставив питання про виселення саме ОСОБА_3, а не її неповнолітнього онука, який разом зі своєю матір'ю ОСОБА_9 знялися з реєстрації і з 2015 року не проживають у квартирі АДРЕСА_1.

За таких обставин, питання щодо права користування спірною квартирою неповнолітнім онуком відповідача оскаржуваним рішенням не вирішувалось. Доводи ОСОБА_3 щодо порушення права малолітньої дитини на проживання у квартирі, є необґрунтованими.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді -