Ухвала суду № 64375256, 25.01.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/92/17

Головуючий у першій інстанції Раца В. А.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Вадовської Л.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

встановила:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» (уточнюючи свої позовні вимоги) звернулося до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з останнього заборгованість за договором позики у розмірі 67700 грн. та судові витрати у розмірі 2141,79 грн..

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 11.07.2015 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідного до якого відповідач отримав позику у розмірі 5000 грн. зі сплатою відсотків за користування позикою у розмірі 2% за кожен день користування позикою, але належним чином своїх зобов'язань за договором позики не виконує, в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 67700 грн., яку у добровільному порядку відповідач не сплачує.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» заборгованість за договором позики у розмірі 38850 грн. та судові витрати у розмірі 2141,79 грн.. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Укрфінанс» частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що 11.07.2015 року між ТОВ «Укрфінанс» та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав позику в розмірі 5000 грн., строком до 30.07.2015 року, під 2% за кожен день користування позикою.

Відповідно до п.7.1 зазначеного договору, при прострочені сплати відсотків більш ніж на три дні, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 250 грн., а у разі невиконання позичальником зобов'язань по погашенню позики у встановлені в договорі терміни, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розрахунку 2% за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася.

Оскільки ОСОБА_3 взяті не себе зобов'язання за договором позики не виконує, то станом на 25.04.2016 року утворилась заборгованість - 67700 грн., яка складається з:

-5000 грн. - основний борг;

-28700 грн. - відсотки за користування коштами;

-38850,60 грн. - пеня простроченої заборгованості;

-150 грн. - штраф.

За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 554, 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при якому настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення божником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», де з приводу значного перевищення розміру неустойки над розміром основного боргу за кредитом, було зазначене, що вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені за прострочення виконання зобов'язання до розміру збитків, а саме до 5000 грн., при цьому суд виходив з засад справедливості та розумності.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідач не мав права укладати договір позики, оскільки не є фінансовою установою на надання відповідних фінансових послуг, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги з наступних підстав.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг, і він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

У п. 7 ст. 1 зазначеного Закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону, це учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Перелік видів фінансових послуг міститься у статті четвертій ЗУ«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У свою чергу поняття «фінансова послуга», відповідно до вказаного Закону, не пов'язане лише із фінансовими установами.

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Зазначений правовий висновок міститься в постанові ВСУ від 18.07.2012 року у справі № 6-79цс12, де зазначено, що договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що усі зазначені обставини судом першої інстанції при ухвалені рішення були враховані, суд надав належну оцінку доказам та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

Л.М. Вадовська

Р.Д. Громік