Ухвала суду № 64373657, 30.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/603/16-ц 30.01.2017 30.01.2017 30.01.2017

Справа №484/603/16-ц Головуючий по першої інстанції Маржина Т.В.

Провадження №22-ц/784/182/17 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 27

УХВАЛА

Іменем України

30 січня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 01 вересня 2012 року він надав відповідачу в борг кошти в сумі 125 000 грн. на строк до 01 вересня 2013 року, одержання яких відповідач підтвердив розпискою.

Посилаючись на те, що в строк, передбачений в розписці, ОСОБА_4 гроші не повернув, від свого обов'язку повернути кошти останній ухиляється, позивач просив позов задовольнити, стягнути на його користь з відповідача зазначену суму боргу у розмірі 125 000 грн. за судовим рішенням, а також стягнути на його користь з відповідача 1 250 грн. судового збору.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі.

Ухвалою цього ж суду від 25 жовтня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення, зазначене заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем виконав в повному обсязі, на підтвердження чого останній видав розписку від 11 листопада 2015 року, в якій зазначив, що претензій до нього не має.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 01 вересня 2012 року в сумі 125 000 грн. та судові витрати в розмірі 1 250 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив вказане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення міськрайонного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, правильно з'ясував обставини справи й дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_4 зобов'язаний нести цивільно-правову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань, яке виникло між ним та ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір позики, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується зобов'язань, пов'язаних з позикою, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права, а також реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1ст.207 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Однак такий доказ повинен містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2012 року відповідач ОСОБА_4 видав розписку про отримання ним 125 000 грн., що еквівалентно 15 000 доларів США, і зобов'язання повернути їх в строк до 01 вересня 2013 року.

У вказаній розписці вказані: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник); грошова сума, яка передавалась і отримувались; дата отримання та повернення коштів й особистий підпис позичальника ОСОБА_4

Факт отримання зазначених коштів і написання указаної розписки відповідач не оспорював, а її оригінал знаходиться в матеріалах справи (а.с.40).

Отже, між сторонами по справі фактично виникли правовідносини позики, оскільки це підтверджується розпискою ОСОБА_4 від 01 вересня 2012 року, яка посвідчує передачу позичальнику грошової суми, а знаходження оригіналу розписки у позивача свідчить згідно ст.1047 ЦК України про невиконання зобов'язання боржником у повному обсязі.

При цьому, посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на повернення суми боргу міськрайонний суд вірно не прийняв до уваги, оскільки позивач цього не визнав, а письмових доказів на підтвердження такого відповідач не надав.

Так, відповідно до вимог ст.545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідач, як боржник, не надав оригіналу боргового документу від 01 вересня 2012 року або розписку позивача, як кредитора, про неможливість повернення боргового документа.

За таких обставин немає підстав стверджувати, що основне зобов'язання, виконано.

Обґрунтовуючи відсутність заборгованості перед позивачем, відповідач та його представник посилались на наявність розписки від 11 листопада 2015 року, складеної ОСОБА_2, в якій останній зазначив, що станом на 11 листопада 2015 року претензій до відповідача не має.

Між тим, із тексту цієї розписки не вбачається, що вона стосується саме даних боргових зобов'язань, що виникли між позивачем та відповідачем та на підтвердження яких була складена розписка від 01 вересня 2012 року.

З врахуванням таких висновків колегія суддів вважає, що міськрайонним судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками міськрайонного суду щодо їх оцінки.

Отже, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про її відхилення та залишення без змін рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2016 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При цьому, при вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина