Ухвала суду № 64373573, 26.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7260/15-ц 26.01.2017 26.01.2017 26.01.2017

Провадження №22-ц/784/190/17

Єдиний унікальний номер №487/7260/15-ц

Номер провадження №22-ц/784/190/17

Категорія 27

Головуючий у І інстанції Корнешова Т.В.

Доповідач в апеляційній інстанції Прокопчук Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Прокопчук Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Козаченка В.І.

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.

За участю: представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 лютого 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015року ПАТ «УкрСиббанк» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 в солідарному порядку кредитну заборгованість, яка утворилась у зв'язку з неналежним виконанням ними умов кредитного договору та станом на 27 серпня 2015 року становить 193736,96 доларів США, що еквівалентно 4150950,37 грн. (тіло кредиту і проценти) та 45799,58 грн. пені.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 22 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 250 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 22 квітня 2024 року під 12,9% річних.

В забезпечення виконання позичальником взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, 22 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_4, Банком та ОСОБА_6 укладено два окремих договори поруки.

Відповідачам було направлено вимоги про погашення простроченої заборгованості, однак відповідачами воно не виконано.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами умов кредитного договору Банк просив про задоволення позову (а.с.3-5).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 лютого 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 193736,96 доларів США (еквівалентно 4150950,37грн.) в погашення заборгованості за кредитним договором №11336460000 від 22 квітня 2008року та 45799,58 грн. пені. Вирішено питання щодо розподілу судового збору (а.с. 117-118).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просила скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову Банку в повному обсязі (а.с.125-126).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник позивача просила апеляційну скаргу відхилити.

Відповідач ОСОБА_6 належно повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з'явився (а.с. 148).

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити, виходячи з такого.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору від 22.04.2008 року позивач надав відповідачу ОСОБА_3 у кредит грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 250000 доларів США зі сплатою 12,9% річних. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали 22.04.2008 року кожний окремо договори поруки, якими взяли на себе зобов'язання у повному обсязі відповідати перед банком за невиконання зобов'язань ОСОБА_3 перед банком по укладеному кредитному договору. Відповідно до умов договору з подальшими його змінами від 09.04.2009 року позичальник зобов'язалася повернути банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 22.05.2024 року, сума ануїтетних платежів складає 3085 доларів на місяць. Зобов'язання за укладеними договорами відповідачами не виконані, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 25 серпня 2015 року в розмірі 193736 долари 96 центів США - по кредиту та процентам, крім того нарахована пеня в сумі 45799,58 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 554, 1054 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а також боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За кредитним договором, забезпеченим порукою, позичальник зобов'язується повернути банку кредит та сплатити проценти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а у разі невиконання цих зобов'язань вони полягають і на поручителя, при цьому неможливість виконання грошових зобов'язань не звільняє боржників від відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11336460000 відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті у розмірі 250000 доларів США під 12,9% річних, з кінцевим строком повернення кредиту 22 квітня 2024 року (а.с. 6-14).

Відповідно до договору поруки від 22 квітня 2008 року №199467 відповідач ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання у повному обсязі відповідати перед Банком за невиконання позичальником ОСОБА_3 усіх її зобов'язань по даному кредитному договору (а.с. 16-17).

Відповідно до договору поруки від 22 квітня 2008року №199471 відповідач ОСОБА_6 взяв на себе зобов'язання у повному обсязі відповідати перед Банком за невиконання позичальником ОСОБА_3 усіх її зобов'язань по даному кредитному договору (а.с. 18-19).

9 квітня 2009 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1, за якою сторони домовились, що позичальник в будь-якому випадку зобов'язується повернути банку кредит в повному обсязі в термін, не пізніше 22 квітня 2024 року, а сума щомісячних ануїтетних платежів складає 3085 доларів США (1.2.1 додаткової угоди), яка сплачується 15 числа кожного місяця (а.с. 15).

За такого, на час укладення спірного кредитного договору сторонами договору досягнуто згоди щодо валюти виконання грошового зобов'язання, яка відповідно до ст.533 та ст.1054 ЦК України є істотною умовою кредитного договору.

Згідно розрахунку заборгованості позивача станом на 27 серпня 2015 року відповідач ОСОБА_3 має заборгованість, яка становить 193736,96 доларів США, що еквівалентно 4150950,37 грн. (тіло кредиту та проценти). Крім того, за умовами договору за прострочення зобов'язань відповідачам нарахована пеня в розмірі 45799,58 грн. за несвоєчасне погашення заборгованості, Зокрема, заборгованість по кредиту строкова - 173627,29 доларів США, заборгованість по кредиту прострочена - 8132,95 доларів США, заборгованість по процентах строкова - 2027,96 доларів США, заборгованість по процентах прострочена - 9948,76 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 20770,07грн, заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 25029,51грн. (а.с.20-30).

Відповідачами не спростований наданий позивачем розрахунок заборгованості.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачем штучно збільшено відсотки за договором внаслідок порушення принципу підрахунку, не відповідають обставинам справи.

Відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,90% річних. Згідно з п. 1.3.3 договору нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця у два етапи за методом «30/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку та чинного законодавства України. Етапи нарахування процентів визначаються як: в останній робочий день поточного місяця: за період з дня фактичного надання кредиту по останній календарний день місяця включно (в місяць фактичного надання кредиту); з дня сплати ануїтетного платежу у поточному місяці по останній календарний день місяця включно (в наступні місяці); в день сплати ануїтетного платежу - з першого календарного дня поточного місяця по день, що передує дню сплати ануїтетного платежу (день сплати ануїтетного платежу в розрахунок не включається). Проценти нараховуються на суму кредиту, що надана банком позичальнику і ще не повернута останнім у власність банку відповідно до умов договору.

Зазначені умови договору підписані відповідачем, відповідають приписам ч.1 ст. 627 ЦК України.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом свідчить про те, що проценти розраховані відповідно до умов укладеного між сторонами договору (а.с. 22-28).

Оспорюючи принцип нарахування відсотків, відповідач не надала іншого розрахунку, в якому відсотки нараховувалися б за умовами кредитного договору.

З умов укладеного кредитного договору вбачається, що сторони, укладаючи його, узгодили між собою сукупну вартість кредиту, склали графік платежів, що виклали у додатку до договору. Зазначений додаток наданий апеляційному суду.

Аргументи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції не перевірений той факт, чи мав право банк надавити кредит в іноземній валюті, маючи ліцензію № 75, яка на думку відповідача не є генеральною, не заслуговують на увагу.

В матеріалах справи мається копія банківської ліцензії № 75, видана Національним банком України 24 грудня 2001 року, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл № 75-2 з додатком до нього від 19.11.2002 року, виданий тією ж установою (а.с. 41-44).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, зазначивши в рішенні, що основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року N 275, (яка діяла до 07.11.2011 року), у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України. (постанова Верховного Суду України від 21.03.2011 року №6-7цс11).

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дав оцінку наявності у позивача права на вимогу про стягнення всієї суми боргу достроково, слід зазначити таке.

Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частини перша та четверта статті 1054 ЦК України) та Законом України "Про захист прав споживачів".

За частиною першою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, яка діяла на час укладення договору, між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, визначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Згідно з положеннями пункту 22 статті 1 вказаного Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

З 16 жовтня 2011 року діє нова редакція статті 11, відповідно до якої надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" регулюються кредитні відносини між банком та споживачем щодо надання кредитних коштів на споживчі потреби, а з 16 жовтня 2011 року забороняється надання споживчого кредиту в іноземній валюті.

Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров'я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.

Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так и нематеріальними (послуги).

Споживчій кредит надається кредитором фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг, однак конкретні ознаки такого кредиту законодавцем не встановлено, за винятком надання споживчого кредиту в іноземній валюті з 16 жовтня 2011 року.

А відтак, визначити правову природу кредитних правовідносин щодо наявності в них ознак споживчого кредиту повинен суд при розгляді спору, який випливає з зазначених правовідносин.

При цьому законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.(Правовий висновок Судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі №6-223цс16 від 16.09.2016 року)

У даній справі встановлено, що між позичальником та банком виникли кредитні відносини, було видано кредит на споживчі потреби, а саме відповідно до п.1.4 договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на: придбання нерухомості на споживчі потреби. Отримані кредитні кошти були використані позичальником на придбання нерухомості, а саме: придбання 67/100 часток нежитлових приміщень магазину промислових товарів загальною площею 130,7 кв.м. по АДРЕСА_1, про що свідчить договір купівлі-продажу від 22.04.2008 року, наданий апеляційному суду. З пояснень представника позивача вбачається, що позичальник є особою - фізичним підприємцем, однак укладання кредитного договору з нею як особою-фізичним підприємцем було для неї невигідно, тому що проценти за таким договором були б значно більшими. До цього часу вказане приміщення не змінило свого призначення, що вбачається з постанови про опис та арешт майна боржника від 11.11.2016 року, складеного працівниками Заводського ВДВС м. Миколаєва на виконання оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до розділу II Методологічного положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затвердженого Держкомстатом від 14.11.2006 року № 519 споживчі товари (послуги) - товари (послуги), що використовуються населенням для особистого або загальносімейного споживання.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що придбання магазину промислових товарів для здійснення підприємницької діяльності свідчить про те, що кредит використано не на споживчі цілі, а тому вимоги ч.10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не можна застосовувати до правовідносин сторін.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом із нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Відповідно до п. 29 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Як свідчать матеріали справи боржником порушені строки сплати чергових платежів, тому звернення банку до суду з вимогою про дострокове повернення неповернутої частини кредиту разом з відсотками є правомірним способом захисту своїх порушених прав.

З посиланням апелянта на те, що суду не надано докази отримання кредитних коштів в іноземній валюті, погодитись не можна.

Пункт 1.1. кредитного договору свідчить про те, що банка надав кредит в іноземній валюті - доларах США.

Відповідно до пункту 1.2 договорів поруки зазначено, що сума основного договору складає 250000 доларів США, що складає 1262500 грн. за курсом НБУ на день укладення основного договору, при цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має визначатися в цьому договору лише в разі, якщо сума основного договору виражена у іноземній валюті (а.с. 16, 18).

В письмових запереченнях на позов, наданий суду першої інстанції, відповідач не спростовувала факт отримання кредитних коштів в іноземній валюті - доларах США (а.с. 91-92).

В укладеному попередньому договорі від 26.06.2013 року про продаж 67/100 часток нежитлових приміщень магазину промислових товарів загальною площею 130,7 кв.м. по АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідченому нотаріально, ОСОБА_3 свідчила про те, що кредит надано в іноземній валюті в сумі 250000 доларів США (а.с. 93).

Апеляційному суду надана виписка з особового рахунку № 26201174320500, на який відповідно до умов п.1.5 договору зараховувались кредитні кошти, з якого вбачається, що код валюти є USD, тобто долар США в сумі 250000.

Посилання відповідача на те, що судом були порушені її права, оскільки суд не відклав розгляд справи, чим вона була позбавлена можливості надати додаткові докази, заявити зустрічний позов, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що про всі дні судових засідань, на які призначалась справа, відповідачі були повідомлені належним чином, надали письмові заперечення на позов, в клопотанні про перенесення судового засідання, призначеного на 01.02.2016 року, просили його перенести з метою можливого компромісного вирішення спору шляхом проведення позасудових переговорів, а не з іншою метою (а.с. 102).

За наведеного, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до вимог ст. 308 ЦК України апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України зх розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти дні з моменту її проголошення.

Головуючий Судді