Рішення № 64373533, 30.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/4284/15-ц 30.01.2017 30.01.2017 30.01.2017

Справа №490/4284/15-ц Головуючий першої інстанції Гуденко О.А.

Провадження №22-ц/784/160/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 48

Рішення

Іменем України

30 січня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

за участі: позивача - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 та її

представника - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє від імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 березня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_2 предявила позов до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 21 лютого 1986 року сторони перебувають у шлюбі, від якого мають повнолітню дочку ОСОБА_4

За час шлюбу та за спільні кошти вони набули у спільну сумісну власність наступне майно:

- житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами, що розташований по вулиці Лагерна №24/1 в місті Миколаєві;

- земельну ділянку, площею 424 кв.м., розташовану по вулиці Лагерна №24/1 в місті Миколаєві, кадастровий номер 4810137200:01:011:0005;

- автомобіль марки Hyundai моделі Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1;

- автомобіль марки Mercedes 818, реєстраційний номер НОМЕР_2;

- спальний гарнітур, кухонні меблі, мякі кухонні меблі, меблі у ванну кімнату, столові меблі «Бельведер», комод білий, бігову доріжку, плоскопанельний телевізор «Philips», шафу-купе, холодильник «Sharp», холодильник «LG», пральну машинку «LG», шафу платтяну, два кондиціонери.

Посилаючись на те, що у добровільному порядку сторони провести поділ зазначеного майна не можуть, позивач просила провести його за рішенням суду.

У подальшому позивач неодноразово уточнювала свої позовні вимоги та остаточно просила:

визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, який розташований по вулиці Лагерна №24/1 в місті Миколаєві та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 4810137200:01:011:0005; розташованої за цією ж адресою;

залишити за нею автомобіль марки Hyundai моделі Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1;

виділити їй спальний гарнітур, плоскопанельний телевізор «Philips», кухонні меблі, мякі кухонні меблі, меблі у ванну кімнату, столові меблі «Бельведер», комод білий та бігову доріжку.

Залишити у власності ОСОБА_7:

1/2 частину житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, який розташований по вулиці Лагерна №24/1 в місті Миколаєві та 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:01:011:0005; розташованої за вищевказаною адресою;

залишити за ним автомобіль марки Mercedes 818, реєстраційний номер НОМЕР_2;

виділити ОСОБА_7 меблі м'які, шафу-купе, холодильник «Sharp», холодильник «LG», пральну машинку «LG», шафу платтяну, два кондиціонери.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

За ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці Лагерній, №24/1 у місті Миколаєві і який складається з житлового будинку, позначеного літ. А-2 загальною площею 151 кв. м., житловою площею 37.7 кв.м. та на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:01:011:0005, на якій розташований зазначений житловий будинок з усіма господарськими спорудами та будівлями.

Залишено у власності ОСОБА_7 1/2 частину житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці Лагерній, №24/1 у місті Миколаєві і який складається з житлового будинку літ. А-2 загальною площею 151 кв. м., житловою площею 37.7 кв. м. та 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:01:011:0005, на якій розташований зазначений житловий будинок з усіма господарськими спорудами та будівлями.

Залишено у власності ОСОБА_2 автомобіль марки Hyundai моделі Elantra, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а у власності ОСОБА_7 автомобіль марки Mercedes 818, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на плоскопанельний телевізор «Philips», вартістю 6 300 грн., шафу-купе, вартістю 4 080 грн., комод білий, вартістю 5 199 грн., бігову доріжку, вартістю 9 900 грн., а всього на загальну суму 25 479 грн.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на кухонні меблі, вартістю 64 000 грн.

З ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 стягнуто компенсацію у розмірі 19 260 гривень, що становить 1/2 частину різниці у вартості рухомого майна.

У задоволенні іншої частини позовних вимог про поділ рухомого майна відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2016 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У листопаді 2016 року особа, яка не приймала участі у розгляді справи, ОСОБА_4, діючи від імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду першої інстанції дійсним обставинам справи в частині задоволення позовних вимог про поділ житлового будинку та земельної ділянки, просила рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог у цій частині відмовити.

В іншій частині рішення районного суду не оскаржується, а тому не є предметом розгляду апеляційною інстанцією.

Апеляційна скарга ОСОБА_4, яка діє від імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6, підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю сторін та їх частки, як дружини та чоловіка, є рівними. Та, оскільки ОСОБА_7 такого права за ОСОБА_2 не визнав, то його слід визнати за нею рішенням суду.

Проте повністю погодитись із такими висновками районного суду колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не може, з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Згідно з приписами ст.5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, норм розділу VII Прикінцеві положення СК України, правовий статус майна щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання (утворення).

В силу ст.ст.60-72 СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.60 СК України).

Обєктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.61,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь - які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, зокрема, обєктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а також ним можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

В той же час, за змістом ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, мету придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Норма ст.60 СК України вважається застосованою правильно, якщо доведено, що набуття майна відбулося за час шлюбу і за кошти подружжя.

У звязку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Проте, слід мати на увазі, що у разі встановлення того, що майно набуте за час шлюбу, за чинним сімейним законодавством презюмується його належність подружжю. Той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є обєктом права його спільної сумісної власності повинно беззастережно дотримуватися подружжям.

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі побутового.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому, відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

З матеріалів справи убачається, що з 21 лютого 1986 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебувають у зареєстрованому шлюбі (том 1 а.с.3).

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 28 вересня 2015 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 про розірвання шлюбу з ОСОБА_7, з якою позивач звернулася до районного суду 28 квітня 2015 року (том 2 а.с.79).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №617673, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 березня 2007 року, посвідченого ОСОБА_8, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №802, свідоцтва про право власності на нерухоме майно САЕ №359500 від 11 січня 2012 року, перебуваючи у шлюбі сторони придбали у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 424 кв.м., розташовану по вулиці Лагерна №24/1 у місті Миколаєві та житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою, ввівши його 20 січня 2012 року в експлуатацію та оформивши вищевказане нерухоме майна на імя ОСОБА_7 (том 1 а.с.15-16,26-27, 29, 32-33).

Отже, надавши оцінку наведеним обставинам, колегія суддів приходить до висновку, що дійсно, вищевказане нерухоме майно було обєктом спільної сумісної власності сторін, оскільки було придбано в період шлюбу (протилежного суду не надано). Разом з тим, вирішуючи питання в частині поділу зазначеного майна між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, а також залишив поза увагою те, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Миколаївським міським управлінням юстиції Миколаївської області 24 листопада 2015 року, індексний номер 48269738, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Миколаївським міським управлінням юстиції Миколаївської області 08 грудня 2015 року, індексний номер 49294043 право власності на вищевказаний житловий будинок разом із земельною ділянкою, що розташовані по вулиці Лагерна №24/1 в місті Миколаєві перейшло до Товариство з обмеженою відповідальністю «АНТТЕЙ» (далі - ТОВ «АНТТЕЙ»), яке в подальшому, відповідно до договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 11 лютого 2016 року подарувало нерухоме майно ОСОБА_6, від імені та в інтересах якого діяли його законі представники: мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_9. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за номером 120 (том 2 а.с.232-234).

Вирішуючи спір, районний суд у порушення вимог ст.212-214 ЦПК України не зясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не залучивши до участі у справі нового власника та дійшов передчасного висновку у справі. Зокрема, районний суд не звернув уваги на те, що житловий будинок та земельна ділянка на час ухвалення рішення належали іншому власнику та незважаючи на це ухвалив рішення, за яким визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_7 право власності по ? частині спірного будинку та по ? частині земельної ділянки за кожним з них. Але, у даному випадку, одне й те саме спірне нерухоме майно не може належати одночасно, як сторонам у справі, так і особі, від імені та в інтересах якої подано апеляційну скаргу.

Зазначені обставини є підставою відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України для скасування рішення районного суду в частині поділу житлового будинку №24/1 по вулиці Лагерна в місті Миколаєві та земельної ділянки розташованої за цією ж адресою, з ухваленням в цій частині іншого рішення, про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст.318 ЦПК України, залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до ст.307 цього Кодексу. При цьому, за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Таким чином, з огляду на наведене, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, за доцільне скасувати і ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2016 року в цій же частині.

Керуючись ст.ст.303,309,316,318 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє від імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про поділ житлового будинку та земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про поділ житлового будинку та земельної ділянки відмовити.

В іншій частині рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_11