Ухвала суду № 64372919, 26.01.2017, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4804/16-ц

Провадження № 2/487/235/17

УХВАЛА

Іменем України

26.01.2017 року Заводський районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Андрощука В.В., при секретарі Плетенчук О.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

26.09.2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів.

В процесі розгляду справи, 24.01.2017 року позивачем подано суду заяву про забезпечення позову, в якій остання просить вжити заходи забезпечення позову шляхом негайного повернення з Канади дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до місця постійного проживання в Україні.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову у такий спосіб позивач посилається зокрема на те, що відповідач незаконно, без її згоди утримує сина у Канаді. Відповідно до наданої відповідачем ОСОБА_2 нотаріально посвідченої заяви, останній зобовязується повернути сина на територію України у строк до 01.09.2012 року, однак надані зобовязання до теперішнього часу не виконує. Дитина є інвалідом. Перебуваючи з батьком у Канаді, син позбавлений материнського піклування, правильного харчування, медичного нагляду, що може привести до ризиків погіршення стану здоровя.

Згідно ч. 1 статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у проваджені якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

В зв'язку з цим сторони та інші особи, які беруть участь у справі, судом не викликалися та не повідомлялися про розгляд заяви про забезпечення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Згідно зі ст. 151 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК ( 1618-15 ), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до роз'яснень п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

26.09.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з матірю, та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.

В той же час позивачка просить забезпечити позов шляхом негайного повернення дитини ОСОБА_3 з Канади, де він проживає разом з батьком відповідачем по справі ОСОБА_2

Суд вважає, що вимоги позивачки заявлені в позові та в заяві про забезпечення позову за своїми правовими наслідками є тотожними.

З огляду на викладене вище забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, фактично буде вирішенням спору по суті до постановлення судом рішення щодо розвязання спору .

Що стосується доводів позивача про те, що на даний час залишення дитини у відповідача є небезпечним для його життя, здоров'я і морального виховання, то у відповідності до вимог ч. 2 ст. 170 СК України, правом на прийняття рішення про негайне відібрання дитини від батьків за таких обставин у виняткових випадках наділений орган опіки та піклування або прокурор, і відповідно вирішення даного питання не відноситься до компетенції суду.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні заяви про забезпечення позову в даному провадженні слід відмовити.

Враховуючи, викладене та керуючись ст. ст. 151-153 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва у строк та порядку, передбаченому ст. ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя В.В.Андрощук