Рішення № 64368136, 24.01.2017, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 січня 2017 р. Справа № 903/882/16

за позовом Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

до відповідача: Головного управління держгеокадастру у Волинській області

про стягнення 337 796,30 грн.

Суддя: Шум М.С.

за участю представників:

від позивача:н/в.

від відповідача: ОСОБА_1, довір. №0-3-0.6-8016/2-16 від 05.12.2016р.

Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розяснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.22 ГПК України розяснено процесуальні права та обовязки представнику відповідача.

В судовому засіданні 24.01.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Державне підприємство "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" звернулось з позовом до Головного управління держгеокадастру у Волинській області про стягнення 349 808,79грн., в тому числі 310 630,98грн. заборгованості за надані послуги згідно договору на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель №542 від 19.11.2013р., 27 165,32грн. трьох відсотків річних за період з 27.12.2013р. по 25.11.2016р. відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, 12 012,49грн. пені за період з 27.12.2013р. по 27.06.2014р. згідно п.7.4 договору.

19.12.2016р. від позивача надійшли клопотання про зменшення позовних вимог - відмова від стягнення пені в сумі 12 012,49 грн. та 3% річних в сумі 27 165,32грн. та про розгляд справи без участі представника позивача, а також заява про повернення надмірно сплаченого судового збору у звязку із зменшенням позовних вимог.

20.12.2016р. від відповідача надійшли заперечення на позов, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що джерелом фінансуванням згідно п.3.4 договору є кошти державного бюджету України. Вказує, що виконання платіжних зобовязань можливе при наявності фінансування видатків за виконані роботи (надані послуги), які передбачені кошторисом відповідної програми, а саме бюджетною програмою КПКВК 2803030 "Проведення земельної реформи". Відсутність відповідного фінансування, яке б дало змогу в повній мірі погасити наявну заборгованість підтверджується і відповідними кошторисами на 2013, 2014, 2015 та 2016р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд,-

встановив:

19.11.2013р. між Головним управлінням держгеокадастру у Волинській області (замовник по договору) та Державним підприємством "Волинський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" (виконавець по договору) та укладено договір №542 на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель, згідно якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобовязання щодо надання послуг з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на землях державної власності на території Володимир-Волинського району Волинської області площею 2725,9 га (п.1.1 договору)

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що загальна вартість послуг за договором становитиме 324 362,02 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 54060,34 грн.

Додатковою угодою №1 від 30.05.2014р. про внесення змін до Договору на закупівлю послуг за державні кошти з проведення інвентаризації земель №542 від 19.11.2013р. сторони узгодили, що загальна вартість послуг за договору становитиме 310 630,98 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 51771,83 грн.

Згідно пункту 4.2. договору замовник зобовязався протягом 5 днів з дня одержання акта здавання-приймання наданих послуг зобовязаний підписати та направити виконавцеві акт або мотивовану відмову від приймання послуг.

Згідно п.3.2 та п.3.3 договору оплата проводиться перерахунком коштів через установи банку установи банку, або іншими формами оплати, які дозволені чинним законодавством. Кошти в розмірі 100% від загальної вартості послуг замовник сплачує після завершення виконання послуг зазначених в п.1.1 договору та підписання акта приймання-передачі послуг.

Позивач взяті на себе зобовязання по договору виконав в повному обсязі, що підтверджується підписаними та скріпленими відтисками печаток сторін: накладною №355/15 від 20.12.2013р. про передачу науково-технічної продукції та актом від 26.12.2013р. надання послуг за договором від 19 листопада 2013р. №542 (а.с.17-19).

ДП"Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Листом-вимогою №18/3-3 від 26.06.2015р. повідомило Головне управління держгеокадастру у Волинській області, що останнє не виконало належним чином взяті на себе зобовязання по договору №542 від 19.11.2013р., а саме щодо оплати вартості робіт в сумі 310 630,98 грн. Тому в разі незадоволення вимоги, позивач змушений буде звернутись до суду з позовною заявою про стягнення простроченого грошового забовязання.

Однак, відповідач взяті на себе зобовязання щодо оплати послуг не виконав та станом на день подання позовної заяви заборгував позивачу 310 630,98 грн.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст.193 ГК України та статей 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що заборгованість в сумі 310 630,98 грн. підтверджена матеріалами справи, не заперечується відповідачем, вимога позивача про її стягнення підставна і підлягає задоволенню.

Щодо твердження відповідача про відсутність бюджетних коштів, суд зазначає наступне.

Статті 617 ЦК України та 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобовязання.

У відповідності до ст. 1 ЦК України однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, повязані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обовязку такого органу, який виступає стороною зобовязального правовідношення, від його виконання належним чином.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях по справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 р. та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір на закупівлю послуг за державні кошти №542 від 19.11.2013р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Додатково суд зазначає, що 16.01.2017р. від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині 3% річних в сумі 27 165,32 грн. та додаткові письмові пояснення на заперечення відповідача.

Суд розглянувши, в судовому засіданні 24.01.2017р. заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити, збільшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідно до норм ст.22 ГПК України та розяснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у п.3.10 постанови №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Однак, з позовної заяви та заяв позивача про зменшення та збільшення позовних вимог вбачається, що позивач не зменшив кількісні показники за вимогою про стягнення пені, а відмовився від такої вимоги повністю. Тобто, в результаті подання до суду вищевказаних заяв, позивач наполягав на стягненні з відповідача лише 337 796,30 грн., в т.ч. 310 630,98 грн. - основної заборгованості та 27 165,23 грн. - 3% річних за період з 27.12.2013р. по 25.11.2016р. відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Отже, має місце відмова від позовних вимог про стягнення 12 012,49 грн. пені, наслідком чого є припинення провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ст.80 ГПК України, оскільки вбачається, що така відмова не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб.

Судом прийнято заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 12 012,49 грн., як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

У пункті 4.6. зазначеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року, розяснено, що якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис ч.6 ст. 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Згідно п.5 ч.1 ст.7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

А тому, підстави повернення позивачу судового збору у суду відсутні.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому нарахування позивачем 3% річних в сумі 27 165,32 грн. відповідає зазначеній нормі та підлягає до стягнення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про підставність позову в частині стягнення з відповідача 337 796,30 грн., в т.ч. 310 630,98 грн. - основної заборгованості та 27 165,32грн. - 3% річних .

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 5 066,94 грн. (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст., 509, 526, 599, 617, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Головного управління держгеокадастру у Волинській області (43021, м. Луцьк, вул. Винниченка,67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (43021, м.Луцьк, вул. Винниченка,63, код ЄДРПОУ 00692630) 337 796,30 грн. заборгованості, з яких: 310 630,98 грн. основного боргу, 27 165,32 грн. - 3% річних, а також 5 066,94 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 12 012,49 грн. - пені припинити у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Повний текст рішення складено

30.01.2017

СуддяМ. С. Шум