Постанова № 64368041, 24.01.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року №876/8528/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Андрушківа І.Я.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Апеляційний суд Івано-Франківської області, про визнання відмови протиправною та стягнення вихідної допомоги,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) в якому просила: визнати відмову відповідача у виплаті їй вихідної допомоги при звільненні у відставку протиправною; стягнути з ДСА на її користь 200970грн вихідної допомоги при звільненні у відставку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з посади судді у відставку їй не виплачено вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що є обмеженням соціальних гарантій суддів, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути змінено чи скасовано у зв'язку із внесенням змін до чинного законодавства.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі №809/1108/16 заявлений позов задоволено частково. Стягнуто з ДСА на користь ОСОБА_1 200970грн вихідної допомоги при звільненні у відставку. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що на час звільнення позивача норма Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI), яка регламентувала виплату вихідної допомоги судді, втратила свою чинність на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII). Крім того, апелянт звертає увагу на те, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є звільнення у відставку, а не факт подання заяви про відставку.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. В спростування доводів апелянта зазначає, що право на виплату їй спірних коштів вона набула одночасно з поданням заяви про відставку, а тому така соціальна гарантія не може бути звужена або скасована, оскільки гарантована Конституцією та законами України.

Відповідач і третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому апеляційний суд, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набула право на відставку до набрання чинності Законом №1166-VII, яким було виключено норму Закону №2453-VI, що передбачала право на виплату вихідної допомоги при звільненні у відставку.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 30.03.1992 по 07.12.2011 працювала на посаді судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. 10.07.1997 Верховною Радою України (далі - ВРУ) була обрана суддею цього є суду безстроково. 08.12.2011 позивач була обрана суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області.

20.12.2013 позивачем була подана заява до Вищої ради юстиції України (далі - ВРЮ) про звільнення судді у відставку на підставі ст.109 Закону №2453-VI.

ВРЮ 13.02.2014 внесла подання до ВРУ про звільнення позивача за №186/о/15-14 (а.с.14).

27.03.2014 ВРУ був прийнятий Закон №1166-VII (набрав чинності 01.04.2014), котрим скасовано норму Закону №2453-VI, що передбачала виплату вихідної допомоги при звільнення судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат.

25.12.2015 ВРУ прийняла постанову «Про звільнення суддів» (далі - Постанова №59-VIII), в тому числі і позивача (а.с.21-22).

На підставі зазначеної Постанови №59-VIII, наказом голови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.01.2015 №03-04/13 «Про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку», позивача було виключено зі складу Апеляційного суду Івано-Франківської області з 21.01.2015 (а.с.23).

З моменту подання заяви про відставку та до моменту прийняття ВРУ Постанови №59-VIII про прийняття такої відставки позивач зберігала повноваження судді, здійснювала правосуддя і отримувала суддівську винагороду.

У лютому 2015 року у зв'язку з несвоєчасним розглядом ВРУ подання ВРЮ про звільнення позивача, така звернулася з позовом до Вищого адміністративного суду України про визнання бездіяльності ВРУ протиправною. Проте постановою цього суду від 24 березня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 06 липня 2016 року вказане судове рішення скасовано. Визнано протиправною бездіяльність ВРУ щодо несвоєчасного розгляду нею подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням зави про відставку (а.с.18-20).

Отримавши копію цієї постанови позивач 05.08.2016 звернулася із заявою до ДСА про виплату їй вихідної допомоги.

19.08.2016 у відповідь на вказану заяву ДСА повідомила позивача, що згідно з діючим на момент прийняття ВРУ Постанови №59-VIII законодавством, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Відповідно до ст.126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно ч.1 ст.109 Закону №2453-VI (в редакції, яка діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст.131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання ВРЮ повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (ч.3 ст.109 Закону №2453-VI).

За змістом ч.4 ст.109 Закону №2453-VI суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.136 Закону №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Частиною 6 ст.111 Закону №2453-VI (в редакції, яка діяла на прийняття ВРУ Постанови №59-VIII) передбачалось, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою ВРУ.

З матеріалів справи видно, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування її зі штату Апеляційного суду Івано-Франківської області, набрав чинності Закон №2453-VI в редакції від 01.04.2014, в якому відповідно до Закону №1166-VII від 27.03.2014 виключено ст.136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом №1166-VII зміни до Закону №2453-VI є чинними, неконституційними у встановленому порядку не визнавались.

Таким чином, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття ВРУ Постанови №59-VIII про звільнення позивача (25.12.2014).

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Доводи ж позивача, що внаслідок протиправної бездіяльності ВРУ її право на отримання вихідної допомоги при звільненні у відставку було порушено, не може братися апеляційним судом до уваги, оскільки між діями ВРУ та неможливістю отримати зазначені виплати відсутній причинно-наслідковий зв'язок, оскільки вона втратила можливість отримання такої допомоги через зміни у законодавстві, зокрема щодо грошового забезпечення суддів у відставці, а не через бездіяльність ВРУ.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 15 березня 2016 року у справі №21-5825а15.

З огляду на вищевказане, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову, з наведених вище підстав.

Керуючись статями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 січня 2017 року.