Ухвала суду № 64367435, 24.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 760/12025/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

24 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалену у порядку скороченого провадження постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, стягнення одноразової грошової допомоги та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач-1, Міноборони України), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Відповідач-2, Адміністрація ДПС України) про:

- визнання протиправними дій відповідачів щодо не призначення Позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови КМ України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до ст. ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМ України від 25.12.2013 року №975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 689 543,00 грн.;

- зобов'язання відповідачів призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови КМ України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 03.11.2016 року позов задоволено частково - визнано неправомірними дії Відповідача-1 щодо не призначення Позивачу одноразової грошової допомоги у розі настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; зобов'язано Міноборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у Відповідача-1 не було правових підстав для відмови у виплаті Позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки саме Міноборони України є належним суб'єктом, який забезпечує виплату такої допомоги, а ОСОБА_2 подані всі передбачені чинним законодавством документи у встановлений спосіб, що дає підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що Адміністрація ДПС України не є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР, у зв'язку з чим позовні вимоги до Відповідача-2 безпідставні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що Солом'янським районним судом м. Києва не було враховано, що громадяни України, які проходили військову служби в прикордонних військах СРСР, мають рівні права на соціальний захист із особами, які проходили службу у Державній прикордонній службі України, а тому виплату одноразової грошової допомоги повинна здійснювати Адміністрації ДПС України. Крім того, зазначає, що за результатами розгляду заяви Позивача Відповідачем-1 рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги не приймалося, що свідчить про відсутність предмету оскарження. Вказує на безпідставне незалучення судом Черкаського обласного військового комісаріату в якості третьої особи, оскільки обов'язок проведення виплати покладається саме на останнього. Крім іншого, підкреслює, що справа розглянута неповноважним судом з порушенням правил предметної підсудності.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній.

Представник Позивача та представник Відповідача-2 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, наголошуючи на її необґрунтованості.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суд першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач 08.02.21996 року отримав посвідчення учасника бойових дій серії АА №360326 (а.с. 17) та проходив строкову військову службу у період з 25.10.1984 року по 09.12.1986 року, у тому числі брав участь в бойових діях в Афганістані з 09.02.1986 року по 05.12.1986 року у складі військової частини 2099, що підтверджується копією довідки Уманського об'єднаного міського військового комісаріату від 26.05.2016 року №4/498 (а.с. 21).

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01.04.2015 року № 1220 (а.с. 20), вогнепальні осколкові пораненні лівої вушної раковини, правої лопаткової ділянки (контузія головного мозку в 1986 році) колишнього військовослужбовця ОСОБА_2, 1966 року народження, наслідком яких є рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що підтверджено актом судово-медичного дослідження №23 від 12.01.2015 року Уманського міжрайонного відділення Черкаського обласного бюро СМЕ, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки МСЕК від 26.05.2015 року серії 10 ААВ №949979 (а.с. 18) ОСОБА_2 було встановлено II групу інвалідності з 25.05.2015 року безтерміново у зв`язку із отриманням поранення (контузії) і захворювання, пов'язаного з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 27.05.2015 року Позивач отримав посвідчення інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_1 (а.с. 17).

ОСОБА_2 звернувся до військового комісара Черкаського обласного військового комісаріату (далі - Черкаський ОВК) із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням інвалідності пов'язаної з виконання обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.

Листом від 10.03.2016 року №6/8/5/350 Черкаський ОВК направив на адресу Міноборони України документи учасника бойових дій ОСОБА_2 для розгляду і прийняття відповідного рішення щодо виплати останньому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, пов'язаною з проходженням військової служби.

За наслідками розгляду поданих документів Департаментом фінансів Міністерства оборони України на адресу Черкаського обласного військового комісаріату направлено лист від 06.04.2016 року №248/3/6/1852 (а.с. 22), в якому повідомлено, що оскільки особам, які звільнялися з Прикордонних військ, виплата одноразової допомоги Міністерством оборони не здійснюється, документи необхідно направити до Адміністрації ДПС України.

Про наведене рішення Черкаський ОВК повідомив Позивача листом від 10.05.2016 року №6/8/5/691 (а.с. 24).

При цьому, за наслідками розгляду заяви Позивача про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Адміністрація ДПС України листом від 19.02.2016 року №11/Б-906 (а.с. 25-26) повідомила ОСОБА_2 про те, що оскільки жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Прикордонні війська України або Державна прикордонна служба України є правонаступником військових частин та підрозділів прикордонних військ КБД СРСР, дислокованих за межами території України, підстави для виплатити грошової допомоги відсутні. Крім того, у вказаному листі зазначено, що оскільки призов на строкову службу та звільнення Позивача з цієї служби здійснювалися на підставі наказів Міністра оборони СРСР, ОСОБА_2 перебуває на обліку у військовому комісаріаті Міноборони України, а причинний зв'язок поранення встановлено Центральною військово-лікарською комісією Міноборони України, питання щодо виплати одноразової грошової допомоги повинен розглядати Відповідач-1.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 3, 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначенні і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки Позивачу інвалідність ІІ групи була встановлена з 25.05.2015 року, то виплата одноразової грошової допомоги останньому мала бути проведена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, оскільки Міноборони України не спростовано наявність у ОСОБА_2 такого права як військовослужбовця, що проходив службу у складі прикордонних військ КДБ СРСР. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Адміністрації ДПС України, суд першої інстанції зазначив, що оскільки прийняття Позивача на військову службу та звільнення з неї здійснювалося Міністром оборони, виплата спірних виплат повинна здійснюватися саме Відповідачем-1.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Приписи ч. ч. 6, 8, 9 ст. 16-3 вказаного Закону визначають, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог даної статті Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Так, в абз. 3 п. 2 даної постанови закріплено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому, приписи п. 4.8. Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Міністерства оборони України від 14.08.2014 року №530, визначають, якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Отже, вищевказаним Положенням №530 передбачено обов'язок уповноваженого органу щодо письмового повідомлення заявника у разі відсутності документу, необхідного для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних повідомлень уповноваженого органу Позивача про факт недостатності документів, доданих до заяви про виплату одноразової грошової допомоги.

Крім того, судовою колегією враховується, що Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, передбачено, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19. (п. 21.3)

Пунктом 21.5 вказаного Положення передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (п. б).

- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (п. в).

Причинний зв'язок поранення та інвалідності позивача підтверджується також витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії МО України від 01.04.2015 року №1220 (а.с. 20), в якому зазначено: «Поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

При цьому, у вказаному протоколі не зафіксовано, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Наведеним, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовується твердження представника Міноборони про те, що Позивачем до заяви про виплату йому одноразової грошової допомоги не додано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травами або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано, що виплата спірної допомоги не відноситься до компетенції Міноборони України у зв'язку з тим, що Позивач проходив військову службу у Прикордонних військах КГБ СРСР, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено прирівнення соціального захисту військовослужбовців військових формувань колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міноборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги Позивача у зв'язку із встановленням останньому II групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального обов'язку в Республіці Афганістан.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.09.2016 по справі № К/800/12297/16.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що прийняття Позивача на військову службу та звільнення з останньої проводилося керівником Міністерства оборони України, у зв'язку з чим всі виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має здійснювати саме Міноборони України.

Таким чином, відмова Відповідача-1 у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю компетенції та посилання на необхідність направлення документів до Адміністрації ДПС України є протиправними та не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що інших підстав для відмови Відповідачем-1 у листі від 06.04.2016 року №248/3/6/1852 не зазначено, судом не встановлено, а тому приходить до висновку, що при зверненні до Відповідача-1 із заявою про отримання одноразової грошової допомоги подано всі необхідні документи, передбачені п. 11 Порядку № 975.

Посилання Апелянта на те, що Позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права з огляду на те, що Міністром оборони України як головним розпорядником коштів та особою, уповноваженою на прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, такого рішення не приймалося взагалі, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Приписами п. 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу (п.14 Порядку № 975).

Наказом Міністра оборони України № 168 від 12.04.2007 року «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби» призначено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. До повноважень голови вказаної Комісії, зокрема, віднесено підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розміру.

Тобто, зазначеним наказом Міністра оборони України створено відповідну комісію, яка має здійснювати підготовку пропозицій та подавати їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розміру.

При цьому, саме за результатами розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення (позитивне або негативне).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, заява Позивача по виплату одноразової грошової допомоги Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби не розглядалась, пропозиції Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та визначення її розміру не надавались.

Водночас, оскільки заява Позивача Відповідачем-1 не розглянута по суті і не було прийнято уповноваженою особою відповідного рішення, однак матеріалами справи підтверджується наявність у ОСОБА_2 права на призначення одноразової грошової допомоги, і, як було встановлено раніше, уповноваженим органом письмового повідомлення заявнику про необхідність подання додаткових документів не направлялося, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає Позивач та згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання Міноборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Щодо твердження Відповідача-1 про непідсудність даної справи місцевому загальному суду як адміністративному, наслідком чого є її розгляд неповноважним судом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Виходячи з вищевикладеного, справи, в яких однією із сторін є міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, а предметом яких є спори фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, інших соціальних виплат підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Як було встановлено раніше, Позивач просив визнати протиправними дії Міністерства оборони України та Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення одноразової грошової допомоги та зобов'язати останніх виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу, як особі, якій встановлено інвалідність ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Тобто, Позивачем було заявлено позов, предметом якого є призначення соціальних виплат, а стороною - орган державної влади, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що в силу положень п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України дана справа повинна розглядатись Солом'янським районним судом м. Києва як адміністративним.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 року у справі №825/465/16.

Поряд з цим, судова колегія погоджується з твердженням Апелянта про те, що судом першої інстанції не було вирішено клопотання Міноборони України про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Черкаського обласного військового комісаріату, водночас, невчинення даної процесуальної дії не тягне за собою необхідність зміни чи скасування судового рішення.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 185 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто законодавець забезпечив право кожного, хто вважає, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси чи обов'язки, оскаржити в апеляційному порядку судове рішення.

Водночас, Черкаським ОВК постанова суду першої інстанції не оскаржується.

Щодо решти висновків суду першої інстанції судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, оскільки таких порушень у ході розгляду справи встановлено не було, а сторони правомірність таких висновків суду першої інстанції під сумнів не ставили, розгляд справи здійснювався у межах апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 183-2, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, стягнення одноразової грошової допомоги та зобов'язання вчинити дії, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає у відповідності до ч. 10 ст. 183-2 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.