ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2016 р. м. Вінниця
Справа № 802/1755/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідача) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектарів, що розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області, із земель резерву, сільськогосподарського призначення.
Однак, відповідач листом №Ф-14718/0-4493/6-16 від 23.09.2016 відмовив позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на п.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме, що представлені документи не містять обгрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно та належним чином. Разом з тим, через канцелярію суду подала клопотання за вх. №28314 від 19.12.2016, в якому просить розгляд справи здійснювати без її участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується відповідними доказами (а.с. 40). Натомість через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позову за вх. №25940 від 24.11.2016, в яких просив розгляд справи проводити за його відсутності, зазначивши, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, приймаючи оскаржуване рішення щодо відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( а.с. 36 - 37 ).
Зокрема, зауважив, що оскільки однією із підстав відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, то враховуючи, що поділ масиву земель сільськогосподарського призначення, зазначеного на графічних матеріалах, потребує розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці згідно вимог ст. 45 Закону України "Про землеустрій"', а відповідно до представлених позивачем документів місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, тому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області було правомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод у розгляді справи та потреби у виклику свідків чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
При цьому, відповідно до положень статті 41 КАС України, технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень відповідача, дослідивши надані у справу докази, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2016 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з письмовою заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектарів, що розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області, із земель резерву, сільськогосподарського призначення ( а.с. 9 ).
Однак, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом №Ф-14718/0-4493/6-16 від 23.09.2016 відмовило позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на п.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме, що представлені документи не містять обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель. При цьому відповідач зазначив, що для позитивного вирішення поданої заяви є необхідним розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці згідно вимог ст. 45 Закону України "Про землеустрою" ( а.с. 8 ).
Позивач не погоджуючись із відмовою відповідача в наданні вищезазначеного дозволу на розроблення проекту землеустрою звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, визначаючись щодо заявлених позовних вимог та заперечень відповідача, виходив з такого.
Частиною 2 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги ).
При цьому пунктом "а" частини 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На час розгляду даної справи, згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Частиною 31 п. 4 Постанови визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Пунктом "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частин 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, як вбачається з вище викладеного, чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем в поданих запереченнях, що позивач, звернувшись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотання на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, надала всі необхідні документи, передбачені вказаною нормою Земельного кодексу України.
Однак, відповідачем, до компетенції якого належить розгляд питання та прийняття рішення щодо надання дозволу чи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відмовлено ОСОБА_1 у наданні такого дозволу посилаючись на те, що представлені позивачем документи не містять обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 186 ЗК України схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
У разі розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель району така документація із землеустрою додатково погоджується відповідними сільськими, селищними, міськими радами та районною державною адміністрацією.
Схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою.
Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста затверджуються відповідною сільською, селищною або міською радою.
Разом з тим, як випливає зі змісту поданих відповідачем заперечень, документація з землеустрою в галузі охорони земель, а саме: схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць відповідно до ст.ст. 25, 45 Закону України "Про землеустрій" ще потребує розроблення та відповідачем, в даному випадку, не розроблялась.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладені у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.09.2016 №Ф-14718/0-4493/6-16, не ґрунтуються на нормах закону та суперечать фактичним обставинам справи.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з вищезазначених норм законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак відмова відповідача, викладена в листі №Ф-14718/0-4493/6-16 від 23.09.2016, є протиправною.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.08.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектарів, що розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області, із земель резерву, сільськогосподарського призначення, то вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Тому, з огляду на право суду при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи встановлені ознаки протиправності відмови відповідача, яка мала місце за результатом розгляду заяви позивача від 02.08.2016 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який і підлягає застосуванню при прийнятті рішення в даній справі.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в той же час, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд, згідно ст. 86 зазначеного Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі з розподілом судових витрат відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
п о с т а н о в и в :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі від 23.09.2016 №Ф-14718/0-4493/6-16, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектарів, що розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області, із земель резерву, сільськогосподарського призначення.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.08.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектарів, що розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області, із земель резерву, сільськогосподарського призначення..
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені судові витрати (судовий збір) в сумі 1102,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( код ЄДРПОУ 39767547 ).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна
Судове рішення № 64365959, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 19.12.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 802/1755/16-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: