Рішення № 64363508, 30.01.2017, Городоцький районний суд Львівської області

441/821/16-ц 2/441/42/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - Ференц О.І.,

за участю секретаря судових засідань - Гірняк Х.О.,

позивача - ОСОБА_2,

його представників - ОСОБА_3, ОСОБА_4

відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

їх представників - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городок цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Городоцька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними договорів дарування та зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

24.06.2016р. позивач звернувся до суду із позовом, покликаючись на те, що відповідно до договорів дарування від 08.10.2015р., зареєстрованих в реєстрі за № 871, № 872, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 житловий будинок загальною площею 66,7 кв.м. та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,25га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Рішеннями Городоцької ДНК від 08.10.2015р. № 25143804, № 25145788 проведено державну реєстрацію прав і їх обтяжень на вказаний будинок та земельну ділянку.

Вказував, що зазначені вище договори вважає незаконними та такими, що грубо порушують його права і інтереси. Він з народження по даний час зареєстрований та проживає в будинку в АДРЕСА_1. Крім нього в будинку проживає батько та до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 проживала його мати - ОСОБА_10. Вказаний будинок був зареєстрований на його батька - ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 29.09.2006р., хоча фактично відносився до спільної сумісної власності подружжя його батьків. Наведене підтверджується тим, що шлюб між батьками було зареєстровано виконкомом Вороцівської сільської ради Яворівського району Львівської області 03.02.1959р. за актовим записом № 2. Рішення про виділення ОСОБА_5 земельної ділянки під будівництво житлового будинку в с. Суховоля було прийнято виконкомом Яворівської районної ради депутатів трудящих 28.04.1963р. (після реєстрації шлюбу), що підтверджується рішенням народного суду Яворівського району Львівської області від 06.06.1963р.. В подальшому батьки спільно будували будинок. Враховуючи те, що будинок збудовано та оформлено права власності під час шлюбу, то його мати ОСОБА_10 була співвласницею житлового будинку в АДРЕСА_1, та їй належала 1/2 ідеальної частки.

Зазначав, що після смерті матері відкрилася спадщина на належне їй майно. Оскільки мамою заповіт не складався, він має право претендувати на частину спадкового майна як спадкоємець першої черги. На час відкриття спадщини він і його батько постійно проживали з спадкодавцем ОСОБА_10, його сестри - ОСОБА_3 та ОСОБА_6, у визначеному чинним законодавством порядку не зверталися з заявою про прийняття спадщини. Таким чином він і його батько прийняли спадщину, а саме по 1/4 частині житлового будинку. Укладаючи оспорюванні договори дарування, дарувальник ОСОБА_5 подав неправдиву інформацію про те, що житловий будинок не відноситься до спільної сумісної власності і протиправно розпорядився майном, яке не було його власністю.

На підставі вищенаведеного просив суд постановити рішення, яким визнати недійсними договори дарування від 08.10.2015р., посвідчені державним нотаріусом Городоцької ДНК та зареєстровані в реєстрі за № 871, № 872, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про дарування житлового будинку загальною площею 66,7 кв.м. та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,25га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, в частині дарування 1/4 частини вказаного будинку та земельної ділянки, визнати за ним право власності на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/4 частини земельної ділянки площею 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна земельна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, зобов'язати державного кадастрового реєстратора внести зміни у поземельну книгу про реєстрацію земельної ділянки площею 0.1012 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 зазначивши його власником 1/4 частини такої. Судові витрати просить покласти на відповідачів.

11.07.2016р. до початку розгляду справи по суті позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд, не змінюючи підстав позову, визнати недійсними договори дарування від 08.10.2015р., посвідчені державним нотаріусом Городоцької ДНК та зареєстровані в реєстрі за № 871, № 872, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про дарування житлового будинку загальною площею 66,7 кв.м. та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,25га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, в частині дарування 1/4 частини вказаного будинку та земельної ділянки, зобов'язати державного кадастрового реєстратора внести зміни у поземельну книгу про реєстрацію земельної ділянки площею 0.1012 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 зазначивши ОСОБА_6 власником 3/4 частини такої. Судові витрати просить покласти на відповідачів.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали вимоги заявленого позову в повному обсязі. Як пояснив в судовому засіданні позивач, спірне будинковолодіння було побудовано спільного його батьками. З народження і до сьогодні він проживає у цьому будинку, а відповідачі навіть не поставили його до відома про укладений в користь його сестри договір, позбавивши його права на частку у спадщині. Його батьки побудували обом сестрам будинки, маючи намір батьківський будинок залишити йому, оскільки в нього іншого майна немає, а сталося так, що його взагалі позбавили будь-якого житла. На момент смерті матері він постійно проживав з нею, заяви про відмову від прийняття спадщини ніколи не писав, а тому відчуження його батьком усього житлового будинку його сестрі не було правомірним. Перед смертю матері батьки вирішували, кому залишити будинок, проте ОСОБА_3 зразу відмовилася від такого, оскільки їх з сестрою батьки житлом забезпечили, відтак вона хотіла, щоб і він мав якесь житло. Проте батько вже після смерті матері вирішив усе залишити ОСОБА_6. З батьком він проживає у нормальних відносинах, проте останній вирішив піти проживати до ОСОБА_6, де й проживає на сьогодні.

Представник позивача - ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснила, що є рідною сестрою позивача. Батьки їй та відповідачу ОСОБА_6 побудували будинок, відтак вона розраховувала на те, що батьківський будинок залишиться брату. Оскільки останній немає сім'ї, він міг би за життя заповісти комусь будинок взамін його утриманню. Мама дуже любила ОСОБА_2 і ніколи не залишила б його без житла.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили. Як пояснила представник відповідачів ОСОБА_7, позовні вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими з наступних підстав. Спірний житловий будинок, хоча і побудований за час перебування у шлюбі, зі згоди ОСОБА_10 був в цілому зареєстрований на ОСОБА_5, усі правовстановлюючі документи були оформлені на останнього. Більше того, ОСОБА_10 завжди висловлювала свою волю так, щоб спільно нажите майно було передано ОСОБА_6, оскільки лише вона здійснювала догляд за пристарілою матір'ю до смерті останньої. ОСОБА_2, хоч і проживав з батьками, догляду за матір'ю не здійснював, а навпаки, був тягарем, оскільки часто зловживав алкогольними напоями. Заповідати свою частку у спільному майні подружжя ОСОБА_10 не мала наміру, оскільки долю майна вони з ОСОБА_5 вирішили шляхом укладення договору дарування в користь ОСОБА_6. Таким чином, розуміючи зміст та поняття права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_10 не мала наміру реалізовувати та не здійснила виділ частки із майна, що було у спільній сумісній власності. Особливості спадкування частки у спільній сумісній власності визначено ст.71 Закону України "Про нотаріат" та п.224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якими нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Якщо у спільному майні подружжя правовстановлювальний документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його (її) письмову згоду на виділ на ім'я померлого його частки в спільному майні. Згідно ч.2 ст.71 Закону України "Про нотаріат" нотаріус видає свідоцтво в разі смерті одного з подружжя іншим спадкоємцям за умови наявності згоди другого з подружжя, що є живим. ОСОБА_5 категорично проти виділення (визначення) частки, що належала померлій ОСОБА_10 у спільному майні, яке вони надбали тяжкою працею за час перебування у шлюбі. Таку категоричність ОСОБА_5 пояснює тим, що його син ОСОБА_2 агресивний, схильний до нанесення йому побоїв, у віці 53 років не має власної сім'ї, постійного місця праці, не вживає жодних дій для підтримання житлового приміщення у придатному стані, а відтак його реєстрація у спірному будинку є достатньою для забезпечення його проживання у цьому домі. З приводу спірної земельної ділянки вважає, що така є особистою приватною власністю ОСОБА_5, про що вірно зазначено у договорі дарування, відтак він мав право розпорядитися такою. Місце розташування земельної ділянки, що була передана йому рішенням виконкому Яворівської районної ради депутатів трудящих від 28.10.1963р., розміром 0.06 га під будову житлового будинку, знаходиться в зовсім іншому місці і ніяк не під спірним будинком. Більше того, ОСОБА_5 відмовився від неї та не заперечував, щоб її використовували інші особи, які згодом оформили право власності на неї на своє ім'я. Окрім того, право власності на земельну ділянку було набуте ОСОБА_5, як вірно зазначено у позові, після смерті дружини 17.06.2015р.. У зв'язку з наведеним просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні ОСОБА_6 пояснила, що мати ще за життя хотіла передати цілий будинок їй та сестрі ОСОБА_3, проте остання відмовилася, оскільки хотіла цілий будинок, тому мама вирішила залишити усе їй. При цьому основною метою передачі будинку було саме те, що вона буде також здійснювати догляд за братом - позивачем у справі, оскільки він зловживає алкоголем, своєї сім"ї немає, відтак батьки переживали, щоб він не продав їхній будинок. ОСОБА_3 знала про рішення батьків, а тому налаштовувала позивача проти неї. Договори дарування мали бути укладені ще за життя мами, проте не встигли цього зробити. ОСОБА_3 з метою недопущення відчуження майна тримала усі документи в себе, тим самим перешкоджаючи укладенню договорів. Мама своєї частки у спільному майні подружжя не виділяла, бо знала, що батько має намір укласти заповіт на будинок в її користь.

ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що позивач негативно себе поводить у відношенні до нього, ніколи не цікавився будинком, не платив комунальних послуг, не хотів працювати і не працює, ледарює, крім того буває агресивним, зловживає алкоголем, саме тому він пішов жити до ОСОБА_6. оскільки не може змиритися з такою поведінкою сина. Якби позивач дбав про майно, а не розкрадав усе, що є в господарстві, вони з дружиною залишили б йому будинок, бо доньки забезпечені житлом. Визнає, що будинок був спільною сумісною власністю його та дружини, збудували вони будинок спільно в 60-х роках, проте дружина за життя також погоджувалася, що залишити майно сину не можна, бо він його продасть чи розкраде. ОСОБА_10 знала про намір подарувати будинок ОСОБА_6 і схвалювала таке рішення. Приватизацію земельної ділянки він почав ще за життя дружини, але оскільки були спори за межі, завершити таку вдалося лише після смерті ОСОБА_10.

Відповідач - державний кадастровий реєстратор Відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, Фостяк Н. в судове засідання не з'явився, проте 19.08.2016р. подав суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_2, вважаючи вимоги в частині зобов'язання державного кадастрового реєстратора до вчинення дій незаконними та необґрунтованими з наступних підстав. Процедуру та вимоги щодо ведення державного земельного кадастру визначено "Порядком ведення Державного земельного кадастру", що затверджений постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012р.. У відповідності до п.110 Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Для державної реєстрації земельної ділянки подаються документи, визначені у п.110 Порядку, після чого згідно п.111 Порядку державний кадастровий реєстратор протягом 14 календарних днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність таких документів вимогам, встановленим п.67 цього Порядку та електронний документ відповідно до п.74 Порядку. Після цього державний кадастровий реєстратор зобов'язаний здійснити державну реєстрацію земельної ділянки, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоїти їй кадастровий номер, відкрити поземельну книгу та внести відомості до неї, зробити позначку про проведення перевірки електронного документа та внести відомості до державного земельного кадастру, надати за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру відомості відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування, або прийняти рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки. Отримавши від ОСОБА_5 заяву з відповідними документами та здійснивши комплекс дій, передбачених п.111 Порядку, ним було здійснено реєстрацію земельної ділянки площею 0.2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1, що відповідає вимогам законодавства України, в тому числі ст.19 Конституції України. У зв'язку з наведеним та відсутністю підстав на момент подання ОСОБА_5 документів для державної реєстрації земельної ділянки для відмови у здійсненні такої державний кадастровий реєстратор Відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі не може нести перед позивачем у справі жодної відповідальності з цього приводу. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви в частині зобов'язання державного кадастрового реєстратора внести зміни у Поземельну книгу про реєстрацію земельної ділянки площею 0.2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1.. Справу просив розглянути у його відсутності.

Представник третьої особи - Городоцької державної нотаріальної контори, в судове засідання не з'явився, подавши письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, при винесенні рішення покладається на розсуд суду (а.с.42).

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що спірний будинок був побудований спільно відповідачем ОСОБА_5 та його дружиною. Сім'ю ОСОБА_5 дуже поважали, діти завжди жили в розкоші, батько дуже за них дбав, бо сам був сиротою. З померлою ОСОБА_10 з приводу належного їй майна не спілкувалася, проте знає, що ОСОБА_10 дуже любила сина ОСОБА_2. На час смерті ОСОБА_10 разом з нею проживали позивач та ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що відповідач ОСОБА_5 будував будинок разом із дружиною ОСОБА_10, окремо обом дочкам побудував великий будинок, розділений на дві частини, а син ОСОБА_2 залишився проживати з ними. Останній не одружився, час від часу зловживає алкоголем, проте постійно допомагав батькам по господарству, обробляє городи, утримував худобу, більше допомагав, ніж ОСОБА_6. ОСОБА_10 дуже любила сина і дочок, постійно хвалилися ними. З приводу розподілу майна між дітьми ОСОБА_10 їй не розповідала, проте постійно говорила, що переживає за ОСОБА_2, бо він не має сім'ї і роботи. Зараз ОСОБА_2 проживає у батьківському будинку сам, варить собі їсти, купляє продукти тощо.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, беручи до уваги письмові заперечення проти позову державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, проаналізувавши підстави позовної заяви, оглянувши та оцінивши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.

Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5, відповідач, та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб 03.02.1959р. у виконавчому комітеті Вороцівської сільської ради Яворівського району Львівської області за актовим записом № 2 (а.с.17). ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач, є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_10 (а.с.13).

Рішенням виконкому Яворівської районної ради депутатів трудящих від 23.04.1968р. ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка в с. Суховоля Яворівського району в кількості 0.06 га під забудову житлового будинку, що підтверджується рішенням народного суду Яворівського району Львівської області від 06.06.1963р. (а.с.18). Згідно даних технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 такий збудований у 1969р..

Відповідно до ст.125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року, який діяв станом на момент виділення ОСОБА_5 земельної ділянки під будівництво житлового будинку та самого будівництва такого майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається належним обом подружжю на засадах спільної власності.

Право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_5 29.09.2006р., що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 29.09.2006р..

Таким чином, виходячи зі змісту норми вище згаданої ст.125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року, ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_5 та матір ОСОБА_2) набула у власність 1/2 частину спірного житлового будинку та земельної ділянки, виділеної для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.16), не склавши за свого життя заповіту (а.с.14). Станом на момент її смерті вона проживала та була зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1, разом з нею проживали та були зареєстровані її чоловік - ОСОБА_5, 1936 р.н., та син - ОСОБА_2, 1963 р.н. (а.с.14).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Згідно із ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст.1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відтак, в силу відсутності заповіту від імені ОСОБА_10, спадкування належного їй майна здійснювалося за законом. Оскільки і ОСОБА_5, і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги спадкування за законом майна ОСОБА_10 як відповідно чоловік померлої та син померлої, проживали та були зареєстровані разом з спадкодавцем на момент її смерті, не подавали нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10, згідно матеріалів спадкової справи жоден із інших спадкоємців майна ОСОБА_10 не подав у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини нотаріусу заяви про прийняття спадщини, лише позивач і відповідач ОСОБА_5 вважаються такими, що спадщину прийняли порівну, тобто по 1/2 частині.

Оскільки ОСОБА_10 за життя правомірно набула у власність половину майна, набутого у шлюбі з ОСОБА_5, тобто половину будинку АДРЕСА_1 та половину земельної ділянки, виділеної під будівництво та обслуговування вказаного житлового будинку, ОСОБА_2 після смерті матері успадкував 1/2 частину такого майна, ставши власником 1/4 частини вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки, а ОСОБА_5, успадкувавши половину належного дружині майна, став власником 3/4 частин вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки (1/2 належна йому як одному з подружжя та 1/4 успадкована після смерті ОСОБА_10).

Згідно довідки Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області № 758 від 16.05.2016р. ОСОБА_5 проживає в АДРЕСА_1 разом із сином - ОСОБА_2, сім'я має в користуванні земельні ділянки площею 0.3808 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0.25 га (а.с.15).

Право власності в цілому на земельну ділянку площею 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в АДРЕСА_1, було зареєстровано за ОСОБА_5 лише 17.06.2015р. (а.с.19), тобто після смерті дружини.

08.10.2015р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Шаравара В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 871, за яким ОСОБА_5 передав безоплатно у власність ОСОБА_6 нерухоме майно - житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с.22), тобто розпорядився цілим будинком. 08.10.2015р. відповідні відомості про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності в цілому на житловий будинок АДРЕСА_1 було внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 11526344 (а.с.22). При укладенні вказаного договору ОСОБА_5 подав нотаріусу письмову заяву, в якій вказав, що з ІНФОРМАЦІЯ_5 він є вдівцем і відчужуваний ним житловий будинок не є спільною сумісною власністю подружжя, а є його особистою приватною власністю.

В продовження, 08.10.2015р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Шаравара В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 872, за яким ОСОБА_5 передав нерухоме майно - земельну ділянку площею 0.2500 га, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у власність ОСОБА_6 безоплатно (а.с.19-20), тобто розпорядився цілою земельною ділянкою. 08.10.2015р. в Єдиний державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності в цілому на вищевказану земельну ділянку (а.с.21).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно вимог ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За положеннями ч.1 ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки ОСОБА_10 за життя правомірно набула права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та земельної ділянки для його будівництва та обслуговування, а ОСОБА_5 після смерті дружини успадкував не усе її майно, а лише половину, ставши власником 3/4 частин такого, він не вправі був відчужувати за договорами дарування від 08.10.2015р. цілий житловий будинок та цілу земельну ділянку, а міг розпоряджатися лише належними йому 3/4 частинами таких, відтак згадані договори дарування підлягають визнанню недійсними саме в частині дарування 1/4 частини спірного будинку та земельної ділянки, призначеної для його будівництва та обслуговування.

Посилання представника відповідача ОСОБА_9 на те, що договір не може бути визнаний недійсним в частині, оскільки в майбутньому другий спадкоємець ОСОБА_3 також може претендувати на частину майна матері, звернувшись в нотаріальну контору, а відтак на сьогодні не можна встановити, в якій частині слід визнавати недійсними договори, не відповідає нормам законодавства, оскільки в силу вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог, відтак визнання недійсним договорів дарування будинку і земельної ділянки в ? частині таких не позбавляє можливості в майбутньому інших заінтересованих осіб звертатися до суду із позовами про визнання цих же договорів недійсними в іншій частині та з інших підстав. Законодавством України передбачено можливість визнання недійсними договорів в частині і суд має підстави припускати, що ОСОБА_5 вчинив би такі правочини і без включення до них недійсних частин.

Також безпідставними є твердження представника відповідача про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту цивільних прав, оскільки такий спосіб захисту передбачений ст.16 ЦК України і внаслідок визнання частково недійсними договорів і в подальшому скасування державної реєстрації державним реєстратором прав на таку частину майна, позивач зможе реалізувати свої спадкові права після смерті матері.

При цьому суд вважає необґрунтованими пояснення представника відповідача ОСОБА_7 в тій частині, що ОСОБА_10 за життя не виділила належну їй частку у спільній сумісній власності подружжя, а відтак не реалізувала своє право на набуття права власності на таку, з наступних мотивів.

Відповідно до ст.71 Закону України "Про нотаріат" в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Як роз'яснено у п.3.4 Листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

У п.2 ч.1 ст.346 ЦК України передбачено як підставу припинення права власності відмову власника від права власності. Разом з тим згідно з ч.ч.1, 3 ст.347 ЦК України особа може відмовитися від права власності, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державні реєстрації.

З огляду на наведене, ОСОБА_10 за життя не вчинила дій, які б свідчили про її відмову від права власності на спірний будинок та земельну ділянку, на якій він розміщений. Не виділення своєї частки у праві спільної сумісної власності не є підставою для припинення такого права і не може мати своїм наслідком не включення такого майна спадкодавця до спадкового. Також необґрунтованими та невірно застосованими в цій частині є посилання представника відповідача на вимоги Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки ці нормативно-правові акти не визначають особливостей спадкування, а встановлюють лише порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.

Також не заслуговують на увагу заперечення представника позивача в тій частині, що Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий після смерті ОСОБА_10, а відтак станом на момент відкриття спадщини це майно не могло спадкуватися, і згідно вимог ЗК України така земельна ділянка була особистою приватною власністю ОСОБА_5, оскільки не віднесена до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, з наступних міркувань.

За змістом ст.377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно зі статтею 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні зі статтею 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Вказана правова позиція викладена у постанові ВСУ № 6-253цс16 від 13.04.2016р. і в силу вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.

Відтак, враховуючи те, що ОСОБА_10 належало право на половину спірного будинку як частка у спільній сумісній власності подружжя, вона мало право і на половину земельної ділянки, виділеної під будівництво та обслуговування такого будинку. Оскільки технічна документація на цю земельну дліянку, її межі були визначені за життя ОСОБА_10, померла вона ІНФОРМАЦІЯ_5, а Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4 було видане ОСОБА_5 17.06.2015р. (а.с.19), тобто менше ніж через місяць після смерті дружини, така земельна ділянка була об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а відтак підлягала спадкуванню, оскільки на час відкриття спадщини уже набула ознак об'єкта права власності.

Посилання представника відповідача на те, що спірна земельна ділянка не знаходиться під житловим будинком, який визнається об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_5, є необгрунтованими, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у справі, іншої земельної ділянки з таким цільовим призначенням ОСОБА_5 не виділялося, така земельна ділянка знаходиться за тією ж адресою, що і спірне будинковолодіння, а неузгодженість в площі такої на момент прийняття рішення про її виділення ОСОБА_5 та на момент державної реєстрації пояснюється тим, що площі земельних ділянок завжди уточнюються під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що мало місце у даній ситуації.

Пояснення відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в тій частині, що відчуження будинку ОСОБА_6 відповідало волі ОСОБА_10, оскільки це питання узгоджувалося з нею за її життя, судом до уваги не береться, оскільки не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. ОСОБА_10 мала можливість за життя укласти заповіт чи відчужити свою частину майна дочці ОСОБА_6, проте не розпорядилася своїм майном, надавши право на спадкування за законом належного їй майна своїм спадкоємцям, в тому числі і сину - ОСОБА_2, від права на спадкування останній усунутий не був, відтак його поведінка та стиль життя не можуть свідчити про наявність підстав для неможливості ним спадкувати майно після смерті своєї матері.

При цьому суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині зобов'язання державного кадастрового реєстратора внести зміни у Поземельну книгу про реєстрацію земельної ділянки площею 0.1012 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1, зазначивши ОСОБА_6 власницею 3/4 частин такої, оскільки відповідно до ч.2 ст.25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки, а згідно ч.2 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.2004р. з наступними змінами та доповненнями у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, яким буде частково визнано недійсним правову підставу виникнення у ОСОБА_6 права власності на цілу спірну земельну ділянку, до Державного реєстру прав та поземельної книги будуть внесені відповідні записи про скасування державної реєстрації права на 1/4 частину такого майна. Станом на момент розгляду справи в суді така вимога є передчасною, так як державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області жодні права позивача порушені не були.

У зв'язку з повним задоволенням позовних вимог позивача до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, підлягають стягненню лише з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 сума понесених позивачем судових витрат за позовні вимоги, які задовольняються судом.

На підставі ст.125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року, ст.ст.215-217, 377, 1225, 1261, 1268 ЦК України, ст.120 ЗК України, ч.2 ст.25 Закону України "Про Державний земельний кадастр", ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 179, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Шаравара В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 871 в частині дарування його 1/4 частки.

Визнати частково недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0.2500 га, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Шаравара В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 872, в частині дарування її 1/4 частки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 коп. понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_2 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 коп. понесених судових витрат.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Городоцький районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий Ференц О.І.