Рішення № 64361568, 25.01.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

провадження № 2/243/280/2017

справа № 243/10130/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Ільяшевич О.В.,

при секретареві Гуменному М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського, 2, м. Слов'янськ, Донецької області) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У вказаному будинку значить зареєстрованим онук позивачки відповідач ОСОБА_2 який з травня 2014 року у вказаному житловому приміщенні не проживає. Відповідач виїхав з будинку разом із своїми речами. Він не вносить плату за житлово-комунальні послуги у зв'язку із чим, позивачка вимушена нести додаткові витрати по утриманню свого майна, що перешкоджає їй в реалізації своїх прав як власника, у зв'язку із чим, вона змушена була звернутися до суду із даним позовом та просити суд ухвалити рішення яким визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1

Позивачка ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, до судового засідання не з'явилась, подала до суду заяви з проханням розгляд справи проводити у їх відсутності, позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, до судового засідання не з'явився, відомостей про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки від відповідача не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, як то передбачає ст. 169 ЦПК України, з причин, які б могли бути визнані судом поважними, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, суд зі згоди позивача вирішує справу на підставі наявних у справі доказів у відповідності до ст. 224-228 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на такі встановлені у судовому засіданні обставини та відповідні ним норми чинного законодавства.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2949 від 12 серпня 2010 року, є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що стверджується повідомленням КП «БТІ» №117-2/0.83/01 від 18 січня 2017 року та актуальними даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78728825 від 24 січня 2017 року (а.с. 19,20).

Згідно із довідкою про склад родини (а.с. 7), за адресою: АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими позивачка ОСОБА_1 та її онук ОСОБА_2 (а.с. 7), що стверджується також повідомленням відділу ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб від №24-15/2066 від 12 грудня 2016 року (а.с.9).

Відповідно довідки комітету мікрорайону ЖЕУ № 3 № 262 від 26 серпня 2016 року, онук позивачки ОСОБА_2, 14 грудня 1996 року за адресою: АДРЕСА_1, фактично з 2014 року - не проживає.

Суд виходить з вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач в судове засідання не з'явився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивача.

Відповідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

У сенсі ст. 391 ЦК України власник майна може вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником житлового будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно із ст.ст. 379, 382 ЦК України об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із вимогами ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави позбавлення члена сім'ї права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені ст. 405 ЦК України.

Так, частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місцем проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; Особою визнається - фізична особа; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно п.33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном(речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини по справі і надані докази, судом достовірно встановлено, що та обставина, що відповідач бува членом сім'ї власника спірної квартири та не є її власником(співвласником), визнається позивачем та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, даними КП БТІ. Договірні відносини між позивачкою та відповідачем щодо винаймання спірного житла - відсутні. Відповідач без поважних причин понад один рік не проживає в спірному житловому приміщенні і добровільно знятися з реєстрації бажання не виявляє. Судом також не встановлено, що між позивачкою та відповідачем існує домовленість про те, що відповідач може бути відсутні понад рік за місцем проживання будинку АДРЕСА_1.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що слід визнати ОСОБА_2 таким що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі наведеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 15, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1

До суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення виготовлений 30 січня 2017 року.

Головуючий - суддя: О.В. Ільяшевич