Рішення № 64355826, 25.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/12630/15-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/589/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 25.01.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та сум при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

у листопаді 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», посилаючись на те, що 01 серпня 2002 року він був прийнятий на посаду провідного інженера з метрології відділу метрології, засобів автоматизації та екології Філії «Управління Укравтогаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» за строковим трудовим договором.

З 19 грудня 2003 року ОСОБА_2 був переведений на постійну роботу провідним інженером з метрології Філії «Управління Укравтогаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». Наказом № 140к директора Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» від 13 серпня 2012 року позивач був переведений на посаду головного метролога служби головного інженера. За час роботи він добросовісно ставився до виконання своїх обовязків, ніколи не мав нарікань на свою роботу, отримував премії, був двічі нагороджений Грамотою за сумлінну працю, високу професійну майстерність та трудові здобутки.

25 серпня 2015 року позивачу надано для ознайомлення повідомлення №14 виконуючого обовязки директора ДП «Укравтогаз» про те, що з 27 жовтня 2015 року його може бути звільнено у звязку із зміною в організації виробництва і праці. 12 жовтня 2015 року позивача ознайомили з Повідомленням № 26, в якому йшлося про можливість його переведення на інші посади підприємства, які в порівнянні з посадою головного метролога ДП «Укравтогаз» були нижчі як за кваліфікацією так і за окладом, а також вимагали зміни постійного місця проживання та розлучення із родиною. У звязку з цим позивач не звертався до директора ДП «Укравтогаз» з заявою про переведення на роботу в іншу місцевість.

27 жовтня 2015 року ОСОБА_2 було вручено Наказ № 111 виконуючого обовязки директора підприємства ОСОБА_3, яким його звільнено з посади головного метролога Служби головного інженера ДП «Укравтогаз» у звязку із зміною в організації виробництва і праці на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вважає, що його звільнено з займаної посади незаконно, всупереч нормам Кодексу законів про працю України, оскільки йому не були запропоновані для працевлаштування всі посади, які були вакантними на час звільнення. Також при звільненні позивача не було враховано його переважне право на залишення на роботі, не надано належної оцінки його перевагам в рівні кваліфікації, продуктивності праці та тривалості стажу роботи в порівнянні з іншим працівником підприємства ОСОБА_4, який був переведений на посаду заступника головного інженера служби головного інженера 20.08.2015 року, та в порівнянні з іншими працівниками підприємства. При цьому згода профкому первинної профспілкової організації ДП «Укравтогаз» на звільнення ОСОБА_2 була надана лише за умови, що він не має переважного права на залишення на роботі відповідно до чинного законодавства.

Крім того, в своєму позові ОСОБА_2 посилається на те, що при нарахуванні йому заробітної плати за останні два місяці роботи та при обчисленні середньої заробітку до нього не був застосований коефіцієнт для коригування виплат у розмірі 1,1314, встановлений наказом виконуючого обовязки директора ДП «Укравтогаз» № 196 від 17.09.2015 року для всіх працівників підприємства.

З урахуванням уточнень та збільшень позовних вимог ОСОБА_2 остаточно просив суд поновити його на посаді головного метролога служби головного інженера Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (та за час затримки виплати всіх сум при звільненні) з 28.10.2015 року по 07.10.2016 року в сумі 194709,41 грн., стягнути з відповідача на його користь заборгованість по сплаті сум при звільненні в розмірі 9600,12 грн. та допустити негайне виконання судового рішення.

Вважаючи, що незаконне звільнення з підприємства та невиплата всіх належних сум при звільненні завдало позивачу моральних страждань, він просив також стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на його користь 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного метролога служби головного інженера Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Стягнуто з Дочірного підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2015 року по 07 жовтня 2016 року в сумі 194 709 грн. 41 коп., заборгованість по сплаті сум при звільненні в розмірі 9600 грн. 12 коп., а також 2 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 3 017 грн. 49 коп. судового збору на користь держави.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулось з апеляційною скаргою, в якій, просить рішення суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зокрема, судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам та доказам відповідача, поданим в обґрунтування правомірності звільнення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_2 від 01 серпня 2002 року позивач був прийнятий на посаду провідного інженера з метрології відділу метрології, засобів автоматизації та екології Філії «Управління Укравтогаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» за строковим трудовим договором, а з 19 грудня 2003 року - переведений на постійну роботу.

Позивач працював на вказаному підприємстві на посаді провідного інженера з метрології відділу метрології, засобів автоматизації та екології з 19.12.2003 року по 08.11.2005 року; на посаді начальника відділу метрології, засобів автоматизації та екології з 08.11.2005 по 01.04.2009 року, на посаді начальника відділу газовимирювань і метрології з 01.03.2009 року по 26.10.2009 рік, на посаді начальника відділу газовимирювань, метрології і автоматизації з 26.10.2009 року по 01.06.2010 рік.

01.06.2010 року у звязку з реорганізацією Філії «Управління Укравтогаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_2 був звільнений для переведення на роботу в ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України».

02.06.2010 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду головного метролога начальника відділу газовимірювань, метрології та автоматизації Управління з питань експлуатації та ремонту АГНКС за переведенням з філії Філії «Управління Укравтогаз» ДК «Укртрансгаз».

Наказом № 140к директора Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» від 13 серпня 2012 року позивач був переведений на посаду головного метролога служби головного інженера.

Наказом № 111 від 27.10.2015 року виконуючого обовязки директора ОСОБА_3 ОСОБА_2 з 27.10.2015 року звільнено з посади головного метролога Служби головного інженера ДП «Укравтогаз» у звязку із зміною в організації виробництва і праці на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Таким чином, безперервний стаж роботи ОСОБА_2 в НАК «Нафтогаз Україна» становить 13 років. На момент звільнення посадовий оклад ОСОБА_2 становив 10470 грн., що підтверджується Розрахунковими листами за вересень та жовтень 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині поновлення його на роботі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, так як позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, які він може займати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду роботи.

Колегія суддів апеляційного суду із такими висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.2015 року, тобто за два місяці до звільнення, позивачу було надано для ознайомлення повідомлення №14 виконуючого обовязки директора ДП Укравтогаз про те, що з 27 жовтня 2015 року його буде звільнено з займаної посади.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992р. з подальшими змінами зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» №157 від 20.08.2015 року «Про затвердження штатного розпису» на підприємстві відбулася зміна в організації виробництва і праці. Згідно Штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» від 20.08.2015 року посада головного метролога Служби головного інженера не передбачалась.

Вказані дії є правом відповідача, передбачені статутом підприємства.

За таких обставин, встановлено, що у відповідача відбулося скорочення штату працівників, зокрема, посади, яку займав позивач.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі 6-40цс15.

12.10.2015 року позивачу було надано Повідомленням № 26, в якому зазначалось про те, що з метою продовження трудових відносин йому пропонуються для переведення наступні посади в територіальних підрозділах ДП «Укравтогаз»: провідний інженер Служби обліку та реалізації газу РВУ «Київавтогаз» з окладом 6680 грн.; наповнювач балонів 4 розряду (0,5 штатної одиниці) АГНКС м.Біла Церква РВУ «Київавтогаз» з окладом 1565 грн.; начальника Служби метрології КВП та АРВУ «Донецькавтогаз» з окладом 7660 грн.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується відповідачем, що від зайняття запропонованих посад він відмовився. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині, суд першої інстанції вважав, що роботодавець повинен був запропонувати позивачу інші посади, такі як заступник головного інженера служби головного інженера, начальник відділу реалізації газу - заступник начальника управління, начальник відділу закупівлі газу, провідний інженер відділу реалізації газу, заступник начальника відділу реалізації газу, на які було призначено інших осіб. При цьому, пославшись на положення ч. 1,2 ст. 42 КЗпП України, суд першої інстанції зазначив, що за своєю освітою, рівнем кваліфікації та досвідом роботи, позивач мав переважне право на зайняття цих посад.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погодитись не може, та вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо виключного права власника або уповноваженого ним органу при здійсненні вивільнення провести перестановку (перегрупування) працівників та перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду. При цьому, вирішення питання щодо того, хто із працівників має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці належить до компетенції роботодавця.

Слід також зазначити, що в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишенні на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України, оскільки переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.

Крім того, дотримання роботодавцем вимог ст. 49-2 КЗпП України підтверджується також іншими обставинами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення прав працівників, що підлягали скороченню та можливості їх переведення на іншу роботу, на підприємстві була створена Комісія з розгляду питань щодо звільнення працівників у звязку зі змінами в штатному розписі за участі профспілкового комітету ДП «УКРАВТОГАЗ». Зазначеною комісією було здійснено інвентаризацію усіх вакантних посад, наявних на підприємстві, не обмежуючись центральним апаратом щодо якого здійснювалась зміна штатного розпису.

Відповідно до Протоколу № 1 засіданні даної Комісії, працівникам (які підлягали скороченню) була запропонована інша робота, вакантні посади, які відповідали їх кваліфікації та освіті.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, при звільненні ОСОБА_2 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку звільнення позивача, зокрема: позивач був належним чином повідомлений про наступне звільнення за два місяці (повідомлення № 14 від 21.08.2015р.); з метою продовження трудових відносин позивачу було запропоновано переведення на вакантні посади відповідно до його кваліфікації та досвіду роботи, від яких останній відмовився; профспілковим комітетом надано згоду на звільнення позивача із займаної посади; враховуючи скорочену посаду, яку займав позивач у нього не було переважного права на залишення на роботі.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, дав невірну оцінку доказам у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про те, що звільнення позивача відбувалось з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України.

За таких обставин рішення суду в частині задоволення позову про поновлення на ОСОБА_2 на посаді головного метролога служби головного інженера ДП «УКРАВТОГАЗ» НАК «Нафтогаз України» не можна вважати законним і обґрунтованим, а оскільки обставини, встановлені судом, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, рішення суду в даній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави також для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2000 грн., виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відсутність порушень відповідачем вимог законодавства про працю при звільненні позивача із займаної посади, відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача усіх належних при звільненні сум, колегією встановлено наступне.

В службовій записці Управління юридичного забезпечення та майнових прав ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» від 16.06.2016 року № 611 зазначається, що на виконання ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VІІІ, пункту 4.16 Колективного договору ДП «Укравтогаз» були затверджені штатні розписи в частині зміни тарифних ставок (посадових окладів), які введені в дію з 01.09.2015 року. Наказом виконуючого обовязки директора ДП «Укравтогаз» № 196 від 17.09.2015 року працівникам ДП «Укравтогаз» з 01.09.2015 року встановлено коефіцієнт для коригування виплат у розмірі 1,1314.

З розрахункових листків за вересень та жовтень 2015 року працівника ОСОБА_2 вбачається, що коефіцієнт для коригування виплат у розмірі 1,1314 не був застосований при нарахуванні заробітної плати та вихідної допомоги.

Надаючи оцінку запереченням відповідача, суд першої інстанції вірно встановив, що у позивача не було передбачених нормами чинного законодавства підстав для незастосування такого коефіцієнту при нарахуванні заробітної плати відповідачу.

З урахуванням коефіцієнту для коригування виплат у розмірі 1,1314, який мав бути застосований для обчислення заробітної плати та інших виплат ОСОБА_2 з 01.09.2015 року, заборгованість ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» перед позивачем по недорахуванню заробітної плати за вересень та жовтень 2015 року, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги становить 9600,12грн.

Колегія суддів вважає, що висновки суду в частині стягнення з ДП «УКРАВТОГАЗ» заборгованості по недонарахуванню заробітної плати за вересень і жовтнеь 2015 року є такими що повністю узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак підстав для скасування рішення суду в цій частині немає.

Враховуючи викладене, а також положення ст. 88 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає також правильним змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача в дохід держави судового збору, зазначивши, що до стягнення підлягає судовий збір в розмірі 551,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - задовольнити частково.

Скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Змінити рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року в частині стягнення з Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» судового збору, зазначивши, що до стягнення з Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в дохід держави підлягає судовий збір в розмірі 551,20 гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: