Рішення № 64354502, 27.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4690/13-ц

Провадження № 22-ц/779/64/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника апелянтів ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5, представника органу опіки і піклування ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку і зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_10 на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 квітня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з наведеним позовом, в обґрунтування якого зіслалося на те, що відповідно до укладеної між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7 кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, останній отримав кредит траншами на загальну суму 484 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 17.07.2015 року. В забезпечення виконання зобов'язань за даною кредитною угодою між банком та відповідачем ОСОБА_3 17.07.2008 року був укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання надала в іпотеку банку чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням, що знаходиться по вул. Матейка, 12/4 в м. Івано-Франківську. Позичальник належним чином не виконував умови кредитної угоди, внаслідок чого станом на 05.03.2013 року виникла заборгованість у розмірі 1 401 116,95 грн., а саме: 460 329,10 грн. заборгованість за кредитом, 594 938,93 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 278 890,97 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, 250 грн. штраф (фіксована частина) та 66 707,95 грн. штраф (процентна складова). У звязку з наведеним позивач просив в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості звернути стягнення на чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням, що знаходиться по вул. Матейка, 12/4 в м. Івано-Франківську, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою, виселити відповідачів з вказаної квартири зі зняттям останніх з реєстраційного обліку.

В червні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися в суд із зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя і на укладення договору іпотеки ОСОБА_2 згоди не надавав. У звязку з наведеним просили визнати договір іпотеки від 17.07.2008 року недійсним.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року в розмірі 1 387 172,40 грн. звернуто стягнення на чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням №4 по вул. Матейка, 12 в м. Івано-Франківську, що належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.11.2006 року, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, за ціною, визначеною шляхом проведення експертної оцінки субєктом оціночної діяльності на момент продажу, з наданням позивачу права здійснення всіх дій, повязаних з продажем. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення та в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки від 17.07.2008 року недійсним залишено без змін.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно, колегія суддів розглядає справу саме в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

В апеляційній скарзі апелянти ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема вказують, що позивач вже скористався правом на захист свого порушеного права, оскільки 04.04.2011 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 був вчинений виконавчий напис, який в подальшому рішенням Івано-Франківського міського суду від 19.03.2014 року визнано таким, що не підлягає виконанню, в тому числі і з підстав спірності суми стягнення. При цьому, суд не вірно відобразив відомості щодо чинності вказаного виконавчого напису.

Також судом не взято до уваги, що в провадженні Івано-Франківського міського суду вже перебувала справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в процесі розгляду якої виявилось, що в примірнику договору позивача про видачу траншу №229К/1 від 17.07.2008 року є розбіжності з текстом примірника апелянта ОСОБА_2, а саме в п. 4.6. вклеєно частину тексту, в якій відсоткова ставка у винагороді за ведення кредитної справи становить 0,13% від суми траншу, хоча в його примірнику вказана відсоткова ставка становить 0,23%, у звязку з чим ОСОБА_2 звертався зі скаргою в прокуратуру. 16.03.2011 року копії кредитних договорів та інших документів разом зі зразками підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було направлено для проведення експертного почеркознавчого дослідження до НДКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області. Згідно висновку експерта-криміналіста ряд документів вони не підписували. В подальшому за заявою банку вказаний позов був залишений без розгляду.

Судом не враховано і те, що спір з приводу стягнення заборгованості за цим же кредитним договором розглядався і іншими судами. Так, 25.05.2009 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було винесено ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та інших осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором №229К від 17.07.2008 року. Представник банку не зумів пояснити чи завершено провадження по даній справі.

Крім того, апелянти зазначають, що судом першої інстанції визначена сума заборгованості за кредитною угодою в розмірі 1 387 172,40 грн., однак яким чином вона обрахована не зрозуміло. Суд не взяв до уваги ту обставину, що в жовтні 2008 року банк неправомірно зарахував оплачену по траншу №229К/1 суму щомісячного платежу в розмірі 6 766,60 грн. на рахунок траншу №229К/2, що призвело до порушення терміну оплати по траншу №229К/1 і, таким чином, збільшення відсоткової ставки з 20% річних до 50% річних.

З цих підстав апелянти просять рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

В засіданні апеляційного суду апелянти та їх представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила, рішення суду в частині, що переглядається апеляційним судом, вважала законним. Просила апеляційну скаргу відхилити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні вважала апеляційну скаргу обґрунтованою, та пояснила, що відповідно до договору іпотеки, укладеного 17.07.2008 року між банком та ОСОБА_3, предметом іпотеки є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій зареєстрована та проживає неповнолітня дитина. Квартира передана в іпотеку без згоди органів опіки та піклування, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, а відповідно вважає позов про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки безпідставним.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянтів, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Наведеним вимогам оскаржуване рішення суду в частині, що переглядається апеляційним судом, відповідає не повністю.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_7 укладено кредитну угоду №229К, відповідно до якої позичальник отримав кредит траншами на загальну суму 484 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 20% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 17.07.2015 року (а.с. 18-23 в т. 1).

Цього ж дня між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 укладено договір про видачу траншу №229К/1, який є невідємною частиною кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, на суму траншу 242 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 20% (п. 4.1.), а при порушенні будь-яких зобовязань 50% річних (п. 4.3.), зі сплатою коштів 20 числа кожного поточного місяця (п. 4.4.) та іншими зобовязаннями (а.с. 76-77 в т. 1).

З метою забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року, а також всіх договорів про видачу траншу, 17.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до п. 33.3. якого остання надала у іпотеку банку нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням, загальною площею 161,6 кв.м, житловою площею 86,7 кв.м, підвальне приміщення загальною площею 34 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2, та належить іпотекодавцю на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.11.2006 року Івано-Франківським міським управлінням ЖКГ. В п. 33.4. договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 1 126 287 грн. (а.с. 24-27 в т. 1).

05.08.2008 року між сторонами укладено договір про видачу траншу №229К/2, який є невідємною частиною кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, на суму траншу 242 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 20% (п. 4.1.), а при порушенні будь-яких зобовязань 50% річних (п. 4.3.), зі сплатою коштів 05 числа кожного поточного місяця (п. 4.4.) (а.с. 78-79 в т. 1).

Отже загальна сума отримання кредитних коштів становить 484 000 грн. Дані кошти ОСОБА_2 отримав в повному обсязі, що не заперечується сторонами, а також підтверджено постановою представника СДСБЕЗ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 20.04.2011 року про відмову в порушення кримінальної справи (а.с. 114-117 в т. 1).

Також судом встановлено, що незважаючи на взяті на себе за кредитною угодою та договорами траншу зобовязання відповідач ОСОБА_2 належним чином їх не виконував, у звязку з чим в нього виникла заборгованість перед банком, яка згідно розрахунку останнього становить 1 401 116,95 грн.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе кредитні зобовязання, у звязку з чим утворилася заборгованість, яка боржником не погашена, а відтак банк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно положень ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року, проведеного позивачем, станом на 05.03.2013 року за відповідачем наявна заборгованість в загальному розмірі 1 401 116,95 грн., з яких: 460 329,10 грн. - заборгованість за кредитом, 594 938,93 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 278 890,97 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, 250 грн. штраф (фіксована частина) та 66 707,95 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 9-12 в т. 1).

Перевіряючи загальний розмір та складові заборгованості відповідача ОСОБА_2 за кредитною угодою №229К суд першої інстанції вказав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» при нарахуванні штрафу (процентної складової), який передбачено п. 6.6 кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, не врахував положення ст. 549 ЦК України, відповідно до якої неустойкою є як штраф, так і пеня, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, та в суму боргу, з якої треба вирахувати штраф в розмірі 5% (процентної складової), крім тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами, помилково включив пеню в розмірі 278 890,97 грн. та визначив суму штрафу в розмірі 66 707,95 грн., що є неправильним. Суд першої інстанції, провів розрахунок штрафу у вигляді 5% (процентної складової), виходячи з суми тіла кредиту та процентів, та правильно визначив суму штрафу в розмірі 52 763,40 грн. ((460 329,10+594 938,93)х5%). Внаслідок складання всіх складових заборгованості суд першої інстанції визначив суму заборгованості в розмірі 1 387 172,40 грн. (460 329,10+594 938,93+278 890,97+250+52 763,40=1 387 172,4). Наведеним спростовуються доводи апелянтів, що суд, зменшивши розмір заборгованості, не вказав з якого розрахунку він виходив.

Проте, суд першої інстанції, вказуючи на те, що в силу ст. 549 ЦК України як пеня, так і штраф є штрафними санкціями, не звернув увагу, що умовами п. 6.1. та п. 6.6. кредитної угоди визначено розмір цивільно-правової відповідальності (відповідно пені та штрафу) за порушення позичальником будь-якого грошового зобовязання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором, свідчить про недотримання судом першої інстанції положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15.

Тому в частині вимог позивача про стягнення пені з відповідачів рішення суду слід скасувати, а в позові в наведеній частині відмовити.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що поза увагою суду залишилась та обставина, що в жовтні 2008 року банк неправомірно зарахував оплачену по траншу №229К/1 суму щомісячного платежу в розмірі 6 766,60 грн. на рахунок траншу №229К/2, що призвело до порушення терміну оплати по траншу №229К/1 і, таким чином, збільшення відсоткової ставки з 20% річних до 50% річних, оскільки вона була предметом дослідження суду першої інстанції і судом дана оцінка наведеній обставині в сукупності з іншими встановленими обставинами справи, з урахуванням якої суд першої інстанції правильно погодився з розміром заборгованості по процентах за користування кредитними коштами. Адже, відповідачі не надали суду доказів, що ОСОБА_2 06 жовтня 2008 року було оплачено 6 766,60 грн. саме по траншу №229К/1, та не спростували твердження представника позивача, що при оплаті вказаної суми коштів ОСОБА_2 вказав, що платіж проводиться по кредитній угоді №229К від 17.07.2008 року (копія квитанції на а.с. 79, а тому банком було віднесено ці кошти на погашення траншу №229К/2, де наявною була заборгованість і згідно п. 4.4. договору траншу №229К/2 сторони погодили, що позичальник проводить сплату відсотків за користування кредитними коштами 05 числа кожного поточного місяця у визначеній графіком погашень сумі в розмірі 6 766,60 грн., в той час коли за договором траншу №229К/1 позичальник зобовязався проводити сплату відсотків 20 числа кожного місяця у визначеній графіком погашень сумі в розмірі 6 775,60 грн.

Більше того, відповідачами не надано суду доказів, що в наступному ОСОБА_2 своєчасно виконував грошове зобовязання за договором траншу №229К/1, як і доказів того, що він протягом періоду з жовтня 2008 року по день звернення позивача в суд в березні 2013 року звертався до останнього з питання неправильного зарахування вказаної суми коштів на погашення траншу №229К/2, чи в суд з позовом про визнання неправомірним нарахування процентів за користування кредитом по траншу №229К/1 в розмірі 50% і зобовязання провести перерахунок процентів за цим договором, виходячи з відсоткової ставки в розмірі 20%.

За даними розрахунку заборгованості за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року (а.с. 9 в т. 1) остання проплата ОСОБА_2 проведена 20.02.2009 року.

А тому висновок суду, що відповідачі не спростували правильність проведеного позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року по тілу кредиту та процентів за користування кредитними коштами, є правильним.

Не спростовують такого висновку суду і посилання апелянтів на розбіжності в примірниках сторін договору про видачу траншу №229К/1 від 17.07.2008 року в розмірі відсоткової ставки у винагороді за ведення кредитної справи, оскільки такій обставині суд першої інстанції дав оцінку в сукупності зі встановленими обставинами справи і правильно дійшов висновку, що посилання сторони відповідача на наявність судового розслідування щодо виправлень в кредитному договорі зі сторони кредитора не можуть слугувати підставою іншого нарахування боргу, адже відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №229К від 17.07.2008 року (а.с. 9-12 в т. 1) в склад заборгованості не включено заборгованість по комісії.

Пояснення апелянтів, що в процесі розгляду цієї справи ОСОБА_2 звертався зі скаргою в прокуратуру і згідно висновку експерта-криміналіста ряд документів вони не підписували, не заслуговують на увагу, так як сторони визнали, що за кредитною угодою та договорами про видачу траншів ОСОБА_2 отримав кредит траншами на загальну суму 484 000 грн. і зобовязання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав.

За наведених обставин та норм матеріального права, які регулюють вказані спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_2, що підлягає сплаті позивачу за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року та договорів траншу, укладених в рамках цієї кредитної угоди, становить 1 108 281,43 грн., з яких: 460 329,10 грн. - заборгованість за кредитом, 594 938,93 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 250 грн. штраф (фіксована частина) та 52 763,40 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Умови п. 22 договору іпотеки від 17.07.20008 року кореспондуються з наведеними положеннями Закону.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, про який просив позивач, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з наданням позивачу права здійснення всіх дій, повязаних з продажем.

Твердження апелянтів, що позивач вже не вправі звертатись в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у звязку з тим, що він таким правом скористався в позасудовий спосіб шляхом вчинення 04.04.2011 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 виконавчого напису, є хибними, так як наявність виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутності його реального виконання не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання. Більше того, апелянти самі ствердили, що в подальшому рішенням Івано-Франківського міського суду від 19.03.2014 року (а.с. 180-183 в т. 1) виконавчий напис нотаріуса від 04.04.2011 року про звернення стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором на предмет іпотеки визнано таким, що не підлягає виконанню, в тому числі і з підстав спірності суми стягнення. Доводи апелянтів про те, що при цьому, суд не вірно відобразив у оскаржуваному рішенні відомості щодо чинності вказаного виконавчого напису, не є суттєвими, так як не впливають на правильність вирішення даного спору.

Посилання апелянтів, як на доказ безпідставності позову, що питання звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року уже було предметом спору в Івано-Франківському міському суді і ухвалою суду позов залишено без розгляду, не узгоджуються з положеннями п. 5 ст. 207 ЦПК України, за змістом якої звернення із заявою про залишення заяви без розгляду робить неможливим вирішення спору. При цьому позивач зберігає можливість звернутися з тотожним позовом в майбутньому.

Доводи апелянтів, що поза увагою суду залишилось те, що спір з приводу стягнення заборгованості за цим же кредитним договором розглядався і іншими судами, зокрема, 25.05.2009 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було винесено ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та інших осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором №229К від 17.07.2008 року і представник банку не зумів пояснити чи завершено провадження по даній справі, колегія суддів відхиляє, адже в силу ч.ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обов'язок доказування покладається на сторін також за приписами ст. 60 ЦПК України. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. В даному випадку жодна з сторін не надали суду доказів про вирішення такого спору Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.

Більше того, відповідачі в суді першої інстанції в заперечення позовних вимог вказували на наведені обставини. Такі були предметом дослідження суду першої інстанції, їм дано оцінку. Доводи апеляції фактично зводяться до переоцінки доказів, що не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 303 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За вимогами ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З аналізу наведеної норми слідує, що частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обовязковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й у спосіб, про який просить позивач. При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні.

Про необхідність зазначення в резолютивній частині рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки ціни у грошовому виразі зазначено і в правових позиціях Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі №6-1923цс15, від 21 грудня 2016 року у справі №6-2839цс16.

У справі, рішення в якій переглядається, суд першої інстанції вказав початковою ціною ціну, визначену шляхом проведення експертної оцінки субєктом оціночної діяльності на момент продажу, а також не зазначив всіх складових заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, що не узгоджується з положеннями ст.ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

В рішенні суд першої інстанції зіслався на вказані норми матеріального права, однак застосував їх неправильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Разом з тим, ч. 3 цієї ж статті встановлено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. По суті встановленого апеляційним судом позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки слід задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року в розмірі 1 108 281,43 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17.07.2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3, шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з початковою ціною в розмірі 1 126 287 грн., яку сторони погодили, про що зазначили в п. 33.4 Договору іпотеки від 17.07.2008 року (а.с. 3, 4 в т. 2). Інших даних щодо початкової ціни предмета іпотеки сторони не надали. Умовами п. 27 вказаного договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя.

Враховуючи наведене, відповідно до ст. ст. 1054, 526, 549, 589, 610, 611 ЦК України, ст. 61 Конституції України, ч.ч. 1, 3 ст. 33, 38, ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», ч. 2, 3 ст. 10, 60 ЦПК України, керуючись ч.ч. 1, 3 ст. 303, ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 квітня 2015 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитною угодою №229К від 17.07.2008 року, укладеною між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7, в розмірі 1 108 281,43 грн. (один мільйон сто вісім тисяч двісті вісімдесят одна гривня 43 копійки), з яких: 460 329,10 грн. - заборгованість за кредитом, 594 938,93 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 250 грн. штраф (фіксована частина) та 52 763,40 грн. - штраф (процентна складова), звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17.07.2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3, а саме: чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням, загальною площею 161,6 кв.м, житловою площею 86,7 кв.м, підвальне приміщення загальною площею 34 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.11.2006 року Івано-Франківським міським управлінням житлово-комунального господарства, шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з початковою ціною в розмірі 1 126 287 грн.

В частині позову про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в розмірі 278 890,97 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Матківський Р.Й.

ОСОБА_12